Сучасна теория грошей - Рендал Рей

King, Jr., Martin Luther. 1963. Why We Can’t Wait, New York: New American Library.

Interview with Dr. Martin Luther King, Jr. 1965. Playboy, January, 117ff.

King, Jr., Martin Luther. 1967. Where Do We Go From Here: Chaos or Community? New York: Harper & Row.

King, Jr., Martin Luther. 1968. “Showdown for Nonviolence”, Look, Vol. 32, April 16, pp. 23–25.

Dr. King’s last letter requesting support for his March on Washington in R. Goodman. 1971. After the Planners, New York: Simon and Schuster, p. 32.

King, Jr., Martin Luther. 1972 [1968]. “New Sense of Direction”, Worldview, 15, April.

Інші цитовані праці

Darity, Jr., William A. and Samuel L. Myers, Jr. (with Emmett D. Carson and William Sabol). 1994. The Black Underclass: Critical Essays on Race and Unwantedness, New York: Garland.

National Urban League. 1996. The State of Black America 1996, New York: National Urban League, Inc.

Перед невеликою державою, що розвивається, постає кілька викликів. По-перше, вона часто виробляє невеликий асортимент товарів та імпортує чимало продукції, якої не виробляє (хоча не всі види товарів потрапляють у споживчий кошик значної частини населення). Крім того, її експорт буває обмежений ще меншим асортиментом товарів. Зростання грошового доходу може одразу почати тиснути на валютний курс. По-друге, офіційний сектор економіки буває невеликим, а виробництво та зайнятість переважають у неофіційному секторі, до того ж існує значна невідповідність між зарплатами на офіційному та неофіційному ринках праці. По-третє, адміністративна функція національного уряду може бути доволі обмежена. Внутрішньої інфраструктури може не вистачати для істотного розширення виробничих потужностей. І нарешті обмінний курс національної валюти, швидше за все, прив’язаний до іноземної.

За таких умов, якщо запровадити універсальну програму ГЗ / РОІ на національному рівні і встановити зарплату, яка дорівнюватиме мінімальній в офіційному секторі, в неї просто рине потік працівників із неофіційного сектору. Грошові доходи зростатимуть, і збільшуватиметься попит на споживчі товари, зокрема й імпортовані товари «розкоші», що були недоступні для більшості населення. Торговельний баланс може погіршитися, й уряд швидко втратить міжнародні резерви, необхідні для підтримки монетарного режиму прив’язки власної валюти. Внутрішні ціни зростуть (хоча прямий тиск на ціни товарів вітчизняного виробництва буде незначний, якщо це будуть, як кажуть економісти, низькопробні товари, які купують здебільшого бідні сім’ї). Та важливіше те, що коли валюта знеціниться, зростуть і ціни на імпортні товари. Криза обмінного курсу може спричинити економічну кризу. Чи можливо уникнути таких наслідків?

Спершу з’ясуймо, як ця держава може знизити вплив на ціни, валютний курс і торговельний баланс. Їй потрібно буде обмежити вплив програми на монетарний попит, що можна зробити шляхом утримання монетарної зарплати в програмі близькою до середньої зарплати, яку заробляють у неофіційному секторі. Тобто замість того, щоб встановлювати зарплату на мінімальному рівні в офіційному секторі, її можна наблизити до зарплати неофіційного сектору. Бідність можна знизити, якщо загальний компенсаційний пакет ГЗ / РОІ включатиме позаринкове забезпечення товарами першої необхідності. Наприклад, продуктами харчування вітчизняного виробництва, одягом, житлом та базовими послугами (охорона здоров’я, догляд за дітьми та літніми людьми, освіта, транспортні послуги). Через те, що все це буде надано в «негрошовій формі», працівники з програми будуть обмежені в можливостях використовувати грошовий дохід для заміни імпорту вітчизняною продукцією. Крім того, виготовлення продукції працівниками із програми ГЗ / РОІ може забезпечити істотну або навіть переважну частину цих товарів і послуг, мінімізуючи наслідки для державного бюджету та торговельного балансу.

Якщо програма безпосередньо забезпечує базовими товарами першої необхідності, а також грошовим доходом, що дорівнює доходу, попередньо заробленому на неофіційному ринку, це матиме певний нетто-ефект для монетарного попиту. Ба більше, щоб виробити продукцію, працівники з програми ГЗ / РОІ можуть потребувати імпортних інструментів або інших компонентів виробничого процесу. Точний прорахунок майбутніх заходів може допомогти урядові мінімізувати небажані впливи. Наприклад, обсяг імпорту необхідних інструментів та матеріалів можна пов’язати319 з обсягом експортних надходжень чи обсягом міжнародної допомоги. Через те, що виробничі технології в програмі ГЗ / РОІ гнучкі (виробництво не мусить обов’язково задовольняти звичайні в ринковому середовищі вимоги з прибутковості — див. [Forstater 1999]), уряд може поступово збільшувати «коефіцієнти достатності капіталу» відповідно до власної здатності фінансувати імпорт обладнання. Важливе завдання проектів ГЗ / РОІ — допомагати державі збільшувати виробництво на експорт. А найочевидніший приклад ефективності програми — забезпечення громадської інфраструктури задля скорочення експлуатаційних витрат і залучення приватних інвестицій.

Поетапна реалізація програми допоможе послабити небажані впливи на офіційний та неофіційний ринки, водночас обмежуючи наслідки для державного бюджету. Крім того, починаючи з малого, уряд здобуде необхідні навички для реалізації більшої програми. Так, Аргентина обмежила свою програму гарантованої зайнятості, дозволивши участь у ній лише одному представникові з кожної бідної сім’ї (як правило, це був голова домогосподарства). Програму можна розпочати ще з меншого — дозволити кожній родині зареєструвати голову домогосподарства для можливої участі, але робочі місця надавати методом лотереї. Відповідно, програма ростиме планованими темпами. Щоб працевлаштувати певну кількість голів домогосподарств із громади (знову ж таки, методом лотереї), можна обрати найкращі індивідуальні проекти, запропоновані в невеликих громадах (наприклад, на рівні села). Децентралізація розвитку проектів, управління та нагляду за ними зменшить адміністративний тягар для центрального уряду і водночас гарантуватиме задоволення потреб місцевих громад.

Ще один приклад: Індія реалізує програму гарантованої зайнятості лише для сільських працівників, які мають право вимагати 100 днів оплачуваної роботи на рік (див. нижче). Участь у програмі лише сільських жителів допомагає зменшити їх міграцію в міста задля пошуку роботи, а обмеження до 100 днів скорочує кількість створених проектів ГЗ / РОІ (а також деструктивний вплив програми на місцевий сільськогосподарський сектор, де робоча сила потрібна лише сезонно; програма працевлаштовує людей, коли ті не працюють у сільському господарстві).

Іншими словами, ми віддаємо перевагу універсальній програмі ГЗ / РОІ, яка виплачує прожитковий мінімум. Але з практичних міркувань, можливо, доведеться починати з чогось меншого і працювати для досягнення цієї мети. Плануючи програму ГЗ / РОІ, потрібно брати до уваги ситуацію в кожній конкретній країні, зокрема політичні реалії.

Агентства міжнародної допомоги можуть частково профінансувати програму, як це зробили в Аргентині. Звичайно, суверенна держава завжди може виплачувати зарплати в національній валюті, тож для цього міжнародна допомога не потрібна. Однак завдяки зниженню рівня бідності збільшується імпорт, і для самої програми часто потрібно імпортувати певне обладнання. У таких випадках міжнародна допомога у формі іноземної валюти буває корисною. Та якщо програма ГЗ / РОІ не підвищить експорт для обслуговування зовнішнього боргу, позик в іноземній валюті варто уникати.

Продаж частини продукції з програми ГЗ / РОІ на внутрішньому і, можливо, на зовнішньому ринках дасть певний дохід. Наприклад, працівники «Хефес» в Аргентині виготовляли одяг та меблі, які продавалися на офіційних ринках. А крім цього, деякою продукцією з програми можна замінити державні закупівлі; скажімо, працівники «Хефес» виробляли уніформу для уряду. Та загалом продукція ГЗ / РОІ не повинна