Сучасна теория грошей - Рендал Рей
Тут можливі різні варіанти. Наприклад, створити окремий фінансовий орган, що діяв би в межах ЄМС і мав фінансову підтримку ЄЦБ. Його завданням був би випуск боргових зобов’язань для викупу державного боргу окремих держав. Головне, щоб підтримка такого органу надходила з центру — щоб ЄЦБ підтримував його борг. Це утримуватиме процентні ставки на низькому рівні, нівелюючи такі фактори, як «ринкова дисципліна» і «замкнуті боргові кола», що виникають через стрімке зростання процентних ставок та брак централізованої підтримки. Якщо розширити кредитування членів ЄМС за певною формулою (наприклад, на душу населення), усі країни-члени Союзу отримають однакові процентні ставки.
Ці пропозиції технічно прості й водночас економічно обґрунтовані. Але політично вони складні. І що довше ЄС чекає, то важчими вони стають. Фінансові та економічні кризи посилюють негаразди і руйнівні тенденції в монетарному союзі, збільшуючи ймовірність подальшого його розпаду та наростання ворожнечі. А це, відповідно, перешкоджає реальному розв’язанню накопичених проблем і підвищує ризик повторення Великої депресії у версії «2.0» — тобто поєднання економічного занепаду й боргової дефляції Фішера, як це було в США 30-х років ХХ століття.
Чи можна врятувати Єврозону реформами?
Зараз неможливо передбачити, який шлях у реформуванні обере ЄМС. Є два очевидні рішення. Перше — досягти фіскального об’єднання. Друге — скерувати ЄЦБ на викуп боргів держав-членів. Як емітент євро ЄЦБ завжди може «дозволити собі» викупити державний борг — просто здійснивши бухгалтерську проводку за кредитом у своєму балансі на користь центральних банків країн-членів284.
Обидва ці рішення забезпечили б «досконаліший союз» і стали б суттєвим кроком у бік возз’єднання фіскальної влади Єврозони з її валютою. Відокремлення держави від її валюти створює непотрібні перешкоди для фіскальної політики, що майже напевно призводить до кризи. Єдиний виняток — держава, яка може підтримувати стабільний профіцит поточного рахунку платіжного балансу. Власне, тому Німеччина (ще) і не зіткнулася з кризою, хоч і відмовилася від своєї валюти на користь євро.
Тут ми повертаємося до секторальних балансів: якщо внутрішній приватний сектор прагне накопичувати чисті фінансові активи, а поточний рахунок збалансований в нуль, дефіцит державного бюджету повинен дорівнювати профіциту приватного сектору. Для ЄМС загалом стан поточного рахунку платіжного балансу не був проблемою (із часу запровадження євро ЄМС мав невеликий надлишок поточного рахунку або зрідка — невеликий дефіцит). Але для окремих країн-членів Союзу ситуація складалася геть інакше: деякі з них мали істотний дефіцит поточного рахунку, і це означало, що такий дефіцит державного бюджету уряд підтримувати не здатен.
Й останній варіант — розпад ЄМС. Це могло б спричинити значний тимчасовий хаос. Відтак кожна країна — член ЄМС знову отримала б власну валюту285 і повернула простір внутрішньої економічної політики, що дало б змогу подолати економічні проблеми. Ми не можемо виключати кінець євро — покаже лише час.
Блок: Відповіді на запитання читачів
Запитання: У чому переваги фіксованого обмінного курсу?
Відповідь: Перевага фіксованого курсу — це можливість усунути невизначеність, що виникає через коливання обмінного курсу валюти. Але нею можна скористатися, лише якщо ви справді вірите, що прив’язку можна підтримувати. Припустімо, ви переконані в цьому. Водночас недолік такого монетарного режиму в тому, що держава відмовляється від простору для внутрішньої економічної політики, адже їй потрібно буде координувати економічну політику з підтриманням прив’язки. Це величезна поступка. Підтримка прив’язки обмінного курсу може узгоджуватися з внутрішньою економічною політикою. Наприклад, ви хочете керувати своєю країною так, щоб максимізувати нетто-експорт (тобто профіцит зовнішньої торгівлі) і щоб ваш центральний банк акумулював валютні резерви. У цьому разі підтримання прив’язки сприяє досягненню цієї мети286. Однак експорт — це затрати, а імпорт — вигода: нетто-експорт означає, що ви тяжко працюєте, щоб виготовити товари, які споживатимуть іноземці (див. параграф 7.9). Знову ж таки, існує ймовірність, що така політика узгоджується з внутрішніми цілями. Скажімо, ви хочете розвинути виробничу потужність своєї економіки й гарантувати високу якість продукції, що відповідає стандартам і вимогам міжнародного ринку та має на ньому попит. Це вагома причина, чому Китай хотів стати експортером. Але нетто-експортер Китай мусить усвідомлювати недоліки такої політики: робітники виготовляють товари та послуги, яких їм не доведеться споживати. Ми не стверджуємо, що жодній країні не варто приймати прив’язку обмінного курсу: просто вони повинні розуміти відносні затрати від цього. Зрештою, прив’язки обмінних курсів приваблюють фінансових спекулянтів, які ставлять на те, що ви не зможете її втримати. Саме тому нерозумно прив’язувати обмінний курс, якщо у вас немає достатніх резервів іноземної валюти в центральному банку.
6.9. Валютні режими та простір економічної політики: висновки
Насамкінець ми розглянемо зв’язок між вибором режиму обмінного курсу валюти та рівнем незалежності внутрішньої економічної політики в результаті такого вибору. Перелік наведено від найбільшого рівня незалежності економічної політики до найменшого:
• Плаваючий обмінний курс, суверенна валюта → найбільший простір економічної політики; держава може «дозволити собі» все, що продається в її власній валюті. Жодного ризику дефолту в національній валюті. Інфляція та знецінення валюти можливі тоді, коли держава витрачає забагато.
• Регульоване плавання обмінного курсу, суверенна валюта → менший простір економічної політики; держава може «дозволити собі» все, що продається в її власній валюті, але має пильнувати впливи на обмінний курс валюти, адже економічна політика може спричинити тиск, який здатний вивести валюту за межі бажаного коридору обмінного курсу.
• Прив’язка обмінного курсу, суверенна валюта → найменший серед наведених варіантів простір економічної політики; держава може «дозволити собі» все, що продається в її власній валюті, але, щоб забезпечувати її прив’язку, повинна підтримувати достатні резерви іноземної валюти. Часто це жорстко обмежує простір внутрішньої економічної політики. Втрата резервів може закінчитися повним невиконанням зобов’язань (дефолтом) щодо конвертації суверенної валюти в іноземну за фіксованим обмінним курсом.
У всіх трьох режимах уряд дотримується одного операційного механізму, описаного в цьому посібнику: уряд витрачає, поповнюючи банківські рахунки, далі він оподатковує, здійснюючи проводки з дебету резервних рахунків банків, а також продає облігації, щоб запропонувати альтернативу з відсотками залишкам на резервних рахунках банків. Проте використання цих операцій для досягнення цілей внутрішньої економічної політики відрізняється залежно від режиму обмінного курсу.
З прив’язаною валютою держава може витрачати більше за умови, що хтось згоден продати щось за національну валюту, але держава може бути
