Метаморфози - Публій Овідій Назон

723 Що сповістили про це. А до того ж і сам я на вітті

724 Бачив вінки. До них свій долучаючи, свіжий, сказав я:

725 «Дбають боги про побожних: шануй їх — і будеш у шані».

726 Мовив, і всіх захопила подія і сам оповідач.

727 Надто розчуливсь Тесей; про богів дивовижні діяння

728 Прагне послухати ще. До Тесея, прилігши на ложе,

729 Бог калідонський звернувсь: «Є істоти, герою хоробрий,

730 Що не міняють вже вигляду, раз переміни зазнавши.

731 Єсть і такі, що мінятись їм дано: таким є, Протею,

732 Ти, що живеш у морях, котрі землю тверду омивають.

733 То юнаком тебе бачили люди, то левом, то диким

734 Вепром, то враз обертавсь у змію, що й торкнутись до неї

735 Страшно, то раптом рогами грозив, у бика замінившись;

736 Каменем часто робивсь, міг і деревом стати розлогим,

737 Іноді, хвилі пливкій уподібнившись, ти гомінкою

738 Річкою був, а не раз і вогнем, що в незгоді з водою.

739 Так і жона Автоліка, донька Ерісіхтона може

740 Постаті різні приймать. Її батько, великий безбожник,

741 Жодного не вшанував олтаря запашистим курінням.

742 Кажуть, що й в гаї Церери дерева рубав святотатець;

743 Далі й незайманий ліс оскверняв нечестивим залізом.

744 Дуб велетенський там ріс, із розлогим гіллям, предковічний,

745 Сам наче гай — у стьожках, у присвятних табличках довкола

746 Та в плетеницях барвистих, ознаках прохань молитовних.

747 Часто дріади кружляли під ним у святковому танці,

748 Часто, побравшись за руки, хотіли кільцем охопити

749 Стовбур могутній, і тільки тоді, як було їх п'ятнадцять,

750 Ледве змикалось кільце. А довколишній ліс простелявся

751 Так уже низько під ним, як під лісом довколишнім — трави.

752 Все ж, хоч яким був той дуб, Тріопей не вагався й на нього

753 Вийти з сокирою: слугам велить, щоб святий підрубали

754 Стовбур. Вони завагались. А нелюд, сокиру вхопивши,—

755 «Хай би ж і сам він богинею був, а не тільки їй любий,—

756 Навіть тоді б верховіттям об землю ударитись мусив!»

757 Мовивши, з розмаху навскіс рубнув по дзвінкій деревині.

758 Дуб затремтів; застогнало Церерине дерево, й тут же

759 Блідістю ціле взялось: жолуді побіліли зелені,

760 Листя поблякло нараз і гілки, наче руки, збіліли.

761 А відтіля, куди вбилося вістря, кору відлупивши,

762 Вдарила кров, наче з рани широкої. Так вона часом

763 Б'є на вівтар, коли падає бик під ударом сокири,

764 Що розсікла йому шию могутню, — струмком пурпуровим.

765 Всі заніміли; один лиш безбожнику став на дорозі,

766 Зважився лютий топір одвести від священного дуба.

767 Та фессалієць на те: «За побожність прийми нагороду!»

768 Замість по стовбурі він по людині тим разом ударив,—

769 Голову з маху відсікши, став наново дуба рубати.

770 Втім, наче голос якийсь із середини дуба донісся:

771 «Я тут живу, під корою, улюблена німфа Церери,

772 Й нині віщую тобі, помираючи: матимеш кару,

773 Гідну своїх злодіянь, що втішає мене перед смертю».

774 Та не отямивсь дикун: похитнулось, нарешті, підтяте

775 Дерево й, стягнене довгими линвами, важко на землю

776 Падає — широко ліс під його тягарем вилягає.

777 Горем полеглих гаїв, одночасно й своїм, перейнявшись,

778 Сестри дріади, вдягнувшись у темне, скорботні, зійшлися

779 Всі до Церери гуртом — Ерісіхтону кари просити.

780 Згоду Церера дала; головою, прекрасна, хитнула —

781 Хвиля по нивах пішла, де вгиналось колосся налите.

782 Кару, що гідна була б співчуття, — якщо грішник у когось

783 На співчуття заслужив, — підшукала для нього Церера:

784 Голодом хоче морити. Оскільки ж сама до богині

785 Голоду вдатись не може (бо як же богині достачі

786 Й голоду разом зійтись?), то звернулася до однієї

787 З тих, що по горах гасають, богинь — Ореади сільської:

788 «Єсть, — каже їй, — на околицях Скіфії сніжної місце,

789 Гола, безплідна земля, де нема ні дерев, ні билинки.

790 Тільки гнітючий Мороз, тільки Трепет і Блідість живуть там,

791 І Голоднеча худа. Богохульнику в груди злочинні

792 Хай увірветься вона; хай ніяка на світі пожива

793 Не заспокоїть її — нехай навіть мене перевершить.

794 Лиш не лякайсь, що дорога далека: візьми колісницю.

795 Зміїв крилатих візьми, щоб під хмарами правити ними».

796 Тут же й дала їх. Вона ж, колісницею злинувши в небо,

797 В Скіфський край прибула й на вершині гори льодяної,

798 Що називають Кавказом її, зупинила драконів.

799 Поле було кам'яне, де й побачила німфа Голодну:

800 Нігтями там і зубами хирляву траву вигрібала.

801 Простоволоса, бліда; наче ями, темніли очниці,

802 Спраглі вуста запеклись, мов іржею роз'їло їй зуби;

803 Шкіра напнулась суха, й було нутрощі видно крізь неї;

804 Де закругляються стегна, там кості тонкі виступали.

805 Там, де мав бути живіт, — тільки місце лишилось для нього;

806 Груди ж немов до хребта прикріплялися, мляві й обвислі;

807 Від худини їй суглоби побільшали; повипинались

808 Чашки колін; величезними ґулями видались п'яти.

809 Здалеку вздрівши її — підійти не наважилась ближче —