Метаморфози - Публій Овідій Назон

375 Гостроконечні списи, їх метнути постійно готові.

376 Певно б, і влучили вепра, коли б не пірнув, щетинястий,

377 В дебрі, куди не прорветься ні кінь, ані спис не проникне.

378 Кинувсь туди й Теламон запальний, та, спіткнувшись об корінь,

379 Раптом на повнім бігу на землі розпластавсь, — необачний.

380 Поки його піднімає Пелей, вже стрілу бистролетну,

381 Вигнувши лук свій, пустила в гущавину діва-тегейка.

382 Звіру під вухом застрягла стріла, тільки злегка дряпнувши

383 Шкіру, й щетина там кров'ю забарвилась ледве помітно.

384 Кажуть, тим успіхом першим не так сама діва пишалась,

385 Як Мелеагр: саме він, запримітивши кров на щетині,

386 Друзям на неї увагу звернув, а мисливиці юній,—

387 «Честь і хвала за цей постріл, — сказав, — тобі буде по праву!»

388 Соромно стало мужам, бадьорять один одного; криком

389 Духу собі додають і списи безуспішно метають:

390 Ні розмахнутись, мовляв, ні прицілитись тут неможливо.

391 Ось на загибель свою топірець ухопивши двосічний,

392 Кинувсь Аркад: «Ану, місце мені! Покажу вам, — гукає,—

393 Як над жіночою зброєю верх бере ця, чоловіча!

394 Хоч під опікою звір у мисливиці — доньки Латони,

395 Все ж упаде під моїм топірцем на очах у Діани!»

396 Так ото він похвалявсь і сокиру двобічну рішуче

397 Над головою підняв, її в руки обидві узявши.

398 Звівсь для удару навшпиньки, подався вперед, але першим

399 Вепр на сміливця напав: увігнав йому два блискавичні

400 Ікла під низ живота, де смертельною рана буває.—

401 Впав після нього й Анкей; розповзлись на землі біля нього

402 Кишки, що кров'ю набухли, земля багряніє довкола.

403 Вийшов на звіра тоді Пірітой, Іксіона потомок,

404 Ратищем довгим усе потрясаючи в дужій правиці.

405 «Стань трохи далі, дорожчий мені над життя моє власне,

406 Втіхо моєї душі! — йому крикнув Егід, — бо й хоробрим

407 Далі стояти не гріх. Не повторюй помилки Анкея!»

408 Мовив і списа метнув із важким наконечником мідним.

409 Добре метнув, і, можливо, всміхнулася б доля Тесею,—

410 Лиш, на гілляку натрапивши, спис відхилився від цілі.

411 Потім метнув ще Ясон, але й тут несподівано втрутивсь

412 Випадок: спис Келадона прошив замість дикого звіра

413 Й, нутрощі вирвавши, вістрям червоним у землю заглибивсь.

414 Двічі метнув Мелеагр: із списів його перший — у землю,

415 Другий — у вигнуту спину страховиська глибоко вбився.

416 Поки шаліє кабан, завертівшись, як вихор, од болю,

417 Поки розбризкує піну криваву й похрюкує грізно,

418 Той, хто поцілив — не гається: вибравши мить відповідну,

419 Ратище довге гладке заганяє йому під лопатку.

420 Скрикнули, радісно друзі; потиснути хоче негайно

421 Всяк у правиці своїй переможця щасливу правицю.

422 Аж заніміли на вид хижака: на землі розпростертий,

423 Він видається немовби ще більшим, ще й досі вселяє

424 Страх, але кожен кольне: хоче кров його мати на списі.

425 А переможець, ногою притиснувши голову звіра,—

426 «Здобич ця, — каже, — по праву твоя, нонакрійська красуне,

427 По справедливості й славу та честь розділю я з тобою».

428 Тут же він діві дарує страшною щетиною вкриту

429 Шкуру й оздоблену грізними іклами голову вепра.

430 Милий дарунок їй, милий і той, хто подав цей дарунок.

431 Інші — позаздрили; чутно було невдоволений гомін.

432 Ось, замахавши руками, взялись на все горло кричати

433 Тестія гнівні сини: «Ану кинь це й на честь чоловічу,

434 Жінко, не смій зазіхать! І не дуже на вроду надійся,

435 Щоб не покинув тебе переможець, хоча й закохався!»

436 В неї — цей дар відняли, дарувати можливість — у нього.

437 Не потерпів тут нащадок Маворта; скипівши від люті,—

438 «Знайте ж ви, — кинув, — усі, хто до слави чужої охочий,

439 Як од погрози до діла далеко!» — й злочинне залізо

440 В груди Плексіппу встромив, коли той не чекав небезпеки.

441 Мить завагався Токсей: поривавсь відомстити за брата,

442 Долю ж, якої зазнав його брат, повторити боявся.

443 Довго вагатись не дав Мелеагр: од недавнього вбивства

444 Тепле ще вістря зігрів другий раз він братньою кров'ю.

445 Рада, що син переміг, до святинь поспішивши з дарами,

446 Бачить Алтея: на ношах несуть двох братів бездиханних.

447 Б'є себе в груди вона, голосними риданнями місто

448 Повнить і не в золотім — у жалобнім іде Одіянні.

449 Щойно дізналась, хто вбивця, — і вмить забуває про тугу,

450 Сліз надаремно не ллє — переймається прагненням помсти.

451 Дерева шмат був; його, коли Тестія донька лежала,

452 Сина родивши, в огонь три богині, три сестри, поклали

453 І, підганяючи пальцем невпинне своє веретено,

454 Мовили: «Рівний відрізок життя ми й тобі присудили,

455 Новонароджений, і деревині тій». Тільки-но сестри,

456 Долю звістивши йому, відступили, — з вогню те поліно

457 Мати вихоплює й полум'я з нього водою збиває.

458 Довго в найглибшому закутку дому пролежав цурпалок.

459 Поки він там зберігавсь, то й літа зберігав твої, хлопче.

460 Мати ж відтіль його винесла й скіпок соснових веліла

461 Скласти й жадливий вогонь підсуває до купи сухої.

462 Кинуть туди деревину вчетверте вона намагалась,

463 Та не