Метаморфози - Публій Овідій Назон
40 Потім вітрила напнув, і поплив собі морем без мене,
41 Й мужем для іншої став, а Медея щоб те не помстила?
42 Хай на таке він наважиться, іншій віддасть перевагу,—
43 Сплатить, невдячний, життям. А проте, не такого він серця,
44 Виглядом, постаттю він не такий, щоби я хвилювалась
45 Тим, що одурить мене, що забуде мою допомогу.
46 Поки що хай присягається він, хай боги те почують —
47 Їх я покличу за свідків. Твій страх — без причини. Тож годі
48 Далі баритись! Довічним Ясон боржником твоїм стане.
49 Факели шлюбні запалить тобі, й у містах пеласгійських
50 Будуть тебе, — їх мужів рятівницю, жінки прославляти.
51 Значить, і брата, й сестру, й свого батька, й богів свого краю
52 Як і сам край свій, подавшись на вітряне море, покину?
53 Батько, щоправда, не пестить мене; не ласкава й вітчизна.
54 Брат ще малий; у сестриці — таке ж, як і в мене бажання.
55 Бог над богами — в мені. Не багато я втрачу, набуду ж —
56 Досить: ахейцям юнацтво зберігши, там буду в пошані,
57 Кращі пізнаю оселі й міста, що їх слава сягнула
58 Й наших країв, і мистецтва сторін тих, і їхні звичаї.
59 Стане моїм Есонід — і нікому нізащо на світі
60 Не відступлю його. Скажуть: «Богам вона мила й щаслива
61 За чоловіком таким!» — і зірок головою торкнуся.
62 Хай повідають, що там десь у морі зіткнутися можуть
63 Скелі, що грізна Харібда то втягне в нутро своє воду,
64 То її вихлюпне знов; що оточена дикими псами
65 Скілла — напасниця гавкає, люта, з глибин сіцілійських,—
66 Я до любові своєї однак, до Ясона, припавши,
67 Сміло пливтиму, про страх позабувши. Та вже коли й буду
68 В морі боятись чогось, то боятимусь тільки за мужа.
69 Вже й про заміжжя згадала… Красиві слова, та за ними
70 Блуд свій ховаєш, Медеє. Поглянь, до якого безчестя
71 Ти вже близька. Відсахнися ж од злочину, поки не пізно!».
72 Мовила — й знов перед нею постали цнотливість, і чесність,
73 І до вітчизни любов. Утікать довелось Купідону.
74 Йде вона до вікових олтарів Персеїди Гекати.
75 В тінистім гаї вони посеред непрохідного лісу.
76 Вже вона знову стійка, вже відкинутий жар не діймає.
77 Та, лиш зустрівсь Есонід, — і вогонь палахкоче у грудях.
78 Лиця рум'янцем густим узялись, обдало її знову
79 Жаром. Як іскра під подувом вітру зажевріє часом,
80 Хоч непомітна, дрібна, хоч під попелом ледве що тліла,
81 Й полум'ям знову стає, і вбивається в силу колишню,
82 Так і любов, що пригасла, сказати б, захиріла зовсім,—
83 Щойно Ясон появивсь, — на сам вид його знов запалала.
84 Трапилось так, що в цей день Есонід, як ніколи ще досі,
85 Вродою сяяв: усяк оправдав би закохану в нього.
86 Дивиться, й диво бере її: так, наче вперше сьогодні
87 Бачить обличчя його. Видається шаленій, що й справді —
88 Бог перед нею, і спраглих очей відвернути не може.
89 Ще як розмову завів, їй правицю подавши, й ласкаво
90 По допомогу звернувсь мандрівець, обіцяючи стати
91 Мужем її,— у сльозах йому ось що сказала Медея:
92 «Бачу, на що нині йду. Та не те, що не відаю правди,
93 Губить мене, а любов. Урятує життя тобі, гостю,
94 Дар мій, але присягнися цим гаєм священним, що в ньому
95 Править обряд свій богиня трилика, й майбутнього тестя
96 Батьком, що світ озирає довкіл і ділами своїми,
97 Й тим, задля чого життям своїм важиш». — Ясон присягає.
98 Вірить Медея, і вже він узяв чарівне в неї зілля,
99 Вивідав силу його й задоволений в дім повернувся.
100 Зранку наступного дня, лиш Аврора зірки погасила,
101 Став напливати народ на священне Мавортове поле,
102 Пагорби всі обліпив. Посередині — владар на троні
103 Пурпуром сяє; в руці його — берло слонової кості.
104 Вже в міднорогих биків через їх адамантові ніздрі
105 Струменем вирвавсь вогонь — і зелені, в росинках ще, трави
106 Никнуть, рудіють під ним. Так сичить у печі, заклубившись,
107 Полум'я. Так червоніють цеглини й дедалі палкішим
108 Жаром виповнюють піч, коли їх окропити водою.
109 Так от, шукаючи виходу, в грудях биків, у гортані
110 Хижий вогонь клекотить. Та хоробрий нащадок Есона
111 Йде їм назустріч. Вони ж віддаля повернули до нього
112 Морди жахливі й залізом блискучим закінчені роги.
113 Землю копитом роздвоєним б'ють, підійнявши пилюку.
114 Димом і риком страшним, наче громом, виповнюють поле.
115 Острах мінійців обняв. А Ясон приступає безпечно
116 До вогнедишних биків (аж таку мало силу те зілля!).
117 Ось він підгруддя обвислі правицею гладить і сміло
118 Гонить биків під ярмо — вони тягнуть, покірні, важкого
119 Плуга і твердь, у котру ще леміш не заглиблювавсь, орють.
120 Колхів — диво бере, а Ясона мінійці вітають,
121 Криком його підбадьорюють. Ось він виймає з шолома
122 Мідного змієві зуби й у зорану землю їх сипле.
123 М'якне насіння в ріллі. На
