Метаморфози - Публій Овідій Назон
389 Внука: його замінив Аполлон у тюленя товстого;
390 Бачить домівку Евмела, який побивався за сином[20].
391 Врешті, в Ефіру Піренську домчали Медею — чаклунку
392 Крила зміїні. Прадавніх людей ще від першого віку
393 Виник там рід од грибів лісових, що зросли під дощами.
394 Потім, коли наречену спалила колхідська отрута,
395 Й море пожежу палацу одне віддзеркалило й друге,
396 Й кров'ю дітей обагрилось залізо, — тікає злочинна
397 Мати од гніву й меча, відімстивши зрадливцю Ясону.
398 Злинувши знов на Тітанових зміях, вона прибуває
399 В замок Паллади. Тебе, справедлива Фенеє, в повітрі
400 Бачили там і тебе, що літав побіч неї, Періфе;
401 Там на незвичне оперлась крило й Поліпемона внучка.
402 Владар Егей прихистив утікачку. В однім тільки схибив:
403 Їй, крім притулку, ще й руку подав, поєднавшись у шлюбі.
404 Скоро й Тесей появився, дитя, не відоме для батька,
405 Мужній герой, що зумів упокорити Істм двобережний.
406 Щоб подолати його, аконіт заварила Медея —
407 Десь аж на березі скіфськім чаклунка його назбирала.
408 Кажуть, з-під зуба собаки, котру народила Ехідна,
409 Зілля те вбивче зросло. Де печера глибока темніє,
410 В'ється там спадистий шлях. Ось по ньому тірінфський сміливець
411 Кербера-пса, що пручавсь і від променів сонця сліпучих
412 Очі сховати хотів, на ланцюг адамантовий взявши,
413 Вивів-таки з-під землі. Тоді Кербер у люті скаженій,
414 Гавкотом тричі повітря прозоре довкіл колихнувши,
415 Тричі блідавою піною бризнув на поле зелене.
416 Піна, гадають, коріння пустила; черпнувши врожайних
417 Соків тієї землі, набула смертоносної сили.
418 Пнеться й по схилах те зілля цупке і тому аконітом
419 Назване серед селян. Із намови хитрунки-дружини
420 Батько Егей подає його синові (думав — що ворог).
421 Келих узяв у правицю Тесей, не чекаючи лиха,
422 Й тут на руків ї меча запримітив здивований батько
423 Знак свого роду — й злочинний напій з-перед уст йому вибив.
424 Та врятувалась Медея закляттями — в хмару пірнула.
425 Батько, хоч як і зрадів, що живим його син залишився,
426 Довго був наче не свій, аж не вірив, що міг мимоволі
427 Руку на сина здійнять. Уже вівтарі роздуває,
428 Щедро складає безсмертним дари. Розсікають сокири
429 Шию могутніх биків; на рогах у них — стрічки жертовні.
430 Жоден день перед тим так осяйливо для Ерехтідів,
431 Радісно так не заблис. До гостини сідають вельможі
432 Й простий народ. За вином, що людей звеселяє, по колу
433 Пісня пішла: «Гомонить про діла твої славні, Тесею,
434 Весь Марафон, зачудований кров'ю бика-Мінотавра.
435 Те, що спокійно за плугом іде селянин кроміонський,—
436 Також заслуга твоя. Завдяки тобі край Епідавра
437 Бачив, як велет, озброєний києм, упав — син Вулкана[21].
438 Бачили мертвим Прокруста[22] жорстокого хвилі Кефіса.
439 Як поваливсь Керкіон, — Елевсін це побачив Церерин.
440 Впав і Сініс, що для зла застосовував рук своїх силу:
441 Стовбури він нагинав; до землі, було, схилить верхів'я
442 Сосни, щоб ген розметать пошматоване тіло людини.
443 До Алкатої, до стін лелегейських безпечний провадить
444 Шлях, коли згинув Скірон[23]. Лиходія розсіяні кості
445 Ні суходіл, ані хвиля морська не схотіли прийняти.
446 Довго ще, кажуть, їх вітер носив, поки з часом не стали
447 Скелями; й досі така ж у них назва: Скіронові скелі.
448 Та, коли б ми твої вчинки й літа зрахувати взялися,—
449 Подвигів більше було б, ніж років. Ми за тебе, могутній,
450 Купно благаєм богів. Піднімаємо келих — за тебе!»
451 Схвально на слово те люд одгукнувсь, і розлігся в палаці
452 Гомін. Кутка не було, де б смутились, у цілому місті.
453 Все ж (отакою вже куцою в нас насолода буває:
454 Щось неодмінно її скаламутить!) Егей, повернувши
455 Рідного сина собі, безтурботно не міг веселитись:
456 Мінос готує війну. Нездоланні морські в нього й піші
457 Сили, та батьківський гнів — наймогутніша Міноса зброя:
458 За Андрогея, загиблого сина, спішить відомстити.
459 Та перед тим він союзні війська до війни залучає.
460 Темні моря борознить, кораблі спорудивши крилаті.
461 Ось вже Анафа війська подала йому й Астіпалея:
462 Цій він мечем пригрозив; обіцяв подарунки — Анафі.
463 Взяв і низинний Мікон, і Кімол, що на крейду багатий;
464 Далі й Сірон, де квітує чебрець, і Серіф, де рівнини,
465 Парос, де мармур, і край, що його нечестива фракійка
466 Арна колись продала: пожадане отримавши злото,
467 Птахою стала вона, що на золото й нині поквапна;
468 Птаха ця, з чорними ніжками й чорним оперенням, — галка.
469 Лиш Оліар і Дідіми, лиш Андрос, Гіара і Тенос,
470 І Пепарет — острівець, на блискучі оливки багатий.
471 Суднам із Кноса не слали підмоги. Тож Мінос вітрила
472 Вліво звернув, до Енопії, де Еакідів країна.
473 Так називали її в давнину, та Еак їй дав іншу
474 Назву: Егіна — це ймення колись його мати носила.
475 Юрмиться люд: роздивитись такого преславного мужа
