Метаморфози - Публій Овідій Назон
214 Сторожа перехитривши, в міста переправили грецькі.
215 Сік мені нині потрібен такий, щоб оновлену старість
216 Він до цвітіння довів, молодечі роки повернувши.
217 Сік цей дасте ви мені. Недарма ж мерехтіли сузір'я
218 І колісницю стрімку, напинаючи шию, дракони
219 Мчали сюди недарма». Й колісниця спустилася з неба.
220 Ось вже Медея на тій колісниці, вже гладить рукою
221 Шию драконів запряжених. Віжками легко змахнувши,
222 Лине попід небеса. Вже й долину Фессалії, Темпе,
223 Бачить внизу, й у знайомі краї завертає драконів.
224 Там і на Отрію, й Оссі-горі, на стрімкім Пеліоні,
225 Пінді, Олімпі, що знявся над Піндом, вона вибирає
226 Трави. Одні з них, котрі помічні, вириває з корінням,
227 Інші — під корінь серпом підтинає півкруглим із міді.
228 Зілля чимало зібрала вона й з берегів Апідана,
229 Досить із Амфріса. Й ти, Еніпею, в боргу не лишився.
230 Дещо їй хвилі Пенея дали фессалійського; дещо
231 Дав їй Сперхей. До них Беб долучився, тростиною вкритий.
232 На Антедоні евбейському зелень живлющу зривала —
233 Сік її ще не прославивсь тоді перевтіленням Главка.
234 Ось і дев'ятий вже день, і дев'ята ніч її бачить,
235 Як озирає вона кожен луг, кожне поле, аж поки
236 Не повернулась. І хоч тільки запах торкнувся драконів,—
237 Шкіру старезну свою мимохіть вони скинули з себе.
238 Після повернення — все за порогом вона й за дверима;
239 Над головою — саме тільки небо. Цураючись мужа,
240 З дерну жертовники два спорудила Медея: праворуч —
241 Той, що призначений був для Гекати, для Юності — зліва.
242 Листям оплівши їх густо й вербеною, осторонь дещо
243 Вигребла землю Медея з двох ям і обряд чарівничий
244 Здійснює: в горло вівці темнорунної гострий встромляє
245 Ніж і гарячою кров'ю широкі заповнює ями.
246 Потім вино золотаве пливке вона ллє туди з чаші,
247 Далі й парке молоко туди з іншої ллє вона чаші.
248 Шепче й закляття слова; божества закликає підземні:
249 Владаря тіней, дружину його, котру викрав для себе,—
250 Щоб не спішили душі відділяти од кволого тіла.
251 Лиш ублагала обох молитвами та довгим шептанням,
252 Старця Есона велить вона вивести з дому, й на нього
253 Чарами сон непробудно-міцний насилає відразу,
254 Й, мов неживого, кладе горілиць на розіслані трави.
255 Тут же Ясону й прислузі велить відійти якнайдалі,
256 Щоб на таємний обряд, непосвячені, глянуть не сміли.
257 Всі, хто там був, одійшли. Розпустивши волосся, Медея,
258 Згідно з обрядом вакханок, обходить жертовники димні;
259 В ямі, що з темною кров'ю була, смолоскипи змочивши,
260 В полум'ї двох вівтарів їх запалює й сіркою тричі,
261 Тричі водою і тричі вогнем очищає Есона.
262 В посуді міднім могутнє дання закипає тим часом,
263 Булькає, над казаном піднімаючи піну блідаву.
264 Варить коріння, підтяте серпом на долах гемонійських,
265 Квіти, насіння і з трав темнолистих відтиснені соки.
266 Ще докидає туди й камінці з щонайдальшого Сходу,
267 Й чистий пісок, що його Океан омивав при відпливі.
268 Хлюпнула трохи роси, котру в місячну ніч назбирала.
269 Пугача, птаха понурого, кидає крила з їх м'ясом,
270 Нутрощі вовка, що вигляд хижацький на образ людини
271 Може змінити. Змії кініфійської[14] шкіру тоненьку
272 Теж не забула в казан опустити. Була ще печінка
273 Оленя жвавого; ще й голова криводзьоба, а з нею
274 Яйця ворони, що дев'ять віків уже провікувала.
275 Врешті, ще й інших чимало речей, котрі й назви не мають,
276 Кинувши в цю, вже й без того міцну, як для смертного, суміш,
277 Все це від самого дна заколочує аж до блідої
278 Піни давно вже засохлим уламком старої оливи.
279 Раптом галузка суха, що крутилась у міді гарячій,
280 Вся забростилась, немов навесні, й незадовго взялася
281 Листом, а далі на ній зарясніли й оливки вагомі.
282 Тільки-но через краї казана мовби виплюне піну
283 Полум'я — вже на тім місці, де впали розпарені краплі,
284 Трави ростуть соковиті, м'які, розсипаються квіти.
285 Щойно помітила це — гостролезим мечем розтинає
286 Старцеві груди Медея й туди замість млявої крові
287 Вариво ллє. І як тільки Есон увібрав його в себе
288 Раною й ротом — волосся його й борода, що віддавна
289 Білі були, наче сніг, темнобарвними стали раптово;
290 Ніби й не був він худим; пропадає блідота стареча,
291 Тіло, зробившись м'ясистим, розгладжує зморшки глибокі.
292 Все в ньому наче цвіте, й мимоволі, на подив Есона,
293 Що сорок років тому відбулось, те на пам'ять спливає.
294 З неба високого вздрівши таку неймовірну обнову,
295 Лібер-отець зміркував, що й його годувальницям юні
296 Можна б вернути літа — й від колхідянки дар цей отримав.
297 Щоб неперервним був підступів ряд, удає, що порвала
298 З мужем. І ось припадає благальницею до порогів
299 Пелія. Старість пригнула його, тож її повітали
300 Дочки й у дім повели. За хвилину хитрунка з Колхіди
301 Так придобрилася їм, що вони
