Відлуння золотого віку - Солон
Добре в тій ночі мені: тут ніхто й мене не побачить.
22. Мурашка
Дбаю весь час про запас, труда не цураюсь важкого —
Все щось несу на плечах, щоб турбот зимою не знати.
І хоч по крихті ношу — до зими наношу цілу купу.[365]
27. Ворона
Дев'ять життів я на світі живу, якщо вірити грекам.
Чорна постійно, хоча для журби не маю причини.
Й гніву нема, а зустрінеться хто — неприязно крикну.[366]
28. Лилик
Ймення дала мені ніч, а чи наближення ночі.[367]
Пір'я нема на мені, хоча крила є, щоб літати.
От і літаю під ніч, а дневі — не довіряюсь.
29. Їжак
Дім — увесь у голках. Невеличкий — дому господар.
Випнувши вістрями гострих списів оснащену спину,
Двигає збройне своє житло його житель беззбройний.
33. Вовк
Лютість моя — у зубах, тремтить перед ними худоба,
Рву ними здобич свою, кривавою плоттю живлюся.
Ба, навіть голосу дикість моя одлунює в небі.
34. Лисиця
Тілом я не вдалась, натомість — духом удатна.
Хитрощі — сила моя і тонке чуття є у мене.
Тож, коли розум є у тварин, я — розумна тваринка.
38. Тигриця
Названа я від ріки чи ріку назвали — від мене.
З вітром пошлюблена я, хоч сама прудкіша од вітру.
Маю від нього дітей і не хочу я іншого мужа.[368]
39. Кентавр
Я — і дворукий, і чотириногий, до себе самого
Я не подібний, бо я — щось одне і щось не одне я.
Йду — й сам себе я везу, куди тіло моє мене носить.[369]
40. Мак
Весь я — одна голова; в голові — крихіточки-члени.
Є ще й нога, єдина, але — тонка, довжеленна.
Сон мене облюбував[370], але сам не сплю я ніколи.
44. Цибуля
Вкусять мене — укушу, хоч я загалом не куслива,
Знають усі, що вкушу, а все ж укусить мене скорі.
Я, бач, беззуба, вони ж — зубастих бояться укусів.
45. Ружа
Я проросла із землі, пурпуровим налита рум’янцем.
Щоб захищатись од кривди могла — списи маю гострі.
Щасна була б, якби-то мій вік — не скороминущий![371]
46. Фіалка
Я, хай дрібна, могутню, проте, снагу в собі чую:
Дух є великий в мені, хоча тілом я невелика.
Вади не має мій рід, від переступу не червонію.
51. Жорна
Ми — пара каменів, ми — мов одне: обоє — лежачі.
От лиш один з нас — лінюх; за двох же другий гарує.
Той — ані з місця, а цей — усе круть та круть без угаву.
60. Пила
Гострих зубів не бракує мені, числа їм немає,
Тож гострозубо у парость гінку, зелену вгризаюсь,
Та надарма: що гризну, те виплюну все до кришини.
64. Тризубець
Маю три зуби лишень, в один вони ряд поставали.
Ще один довгий зуб-одинак потягнувся донизу.
Я — в руці бога, лякаю вітри і влагіднюю море.
68. Скло
Я — то прозорість одна: нічим не обмежую зору;
Вмить я крізь тіло своє пропускаю проникливі очі.
Не пропускаю — зими: в мені сонця грає осколок.
76. Кремінь
Завше в мені є вогонь, але рідко він видним буває,
Криється-бо в глибині, визирає — лише від удару.
Хмизу — щоб жив, а води — щоб умер, йому не потрібно.
86. Молот
Силою, що в мені є, не всьому я завдячую тілу:
Сила моя в голові: хай там що — напролом вона піде,
Бо не звичайна то голова: у ній — все моє тіло.
91. Гроші
Ми — землею були, у підземних таїлись темнотах,
Нині вогонь нам імення нове, ціну надав іншу,
Нині — ми не земля, та землі без нас не набути.
97. Тінь
Я не боюся, що хтось, причаївшись, мене упіймає —
Бог мене хистом таким наділив, таку дав природу:
Хто б мене рушить хотів, має сам рухнутися спершу.
98. Ехо
Діва я скромна, що над усе соромливість шанує:
Надто скупа на слова, язика в мовчанці тримаю.
Слова свого не зроню, а лиш озиваюсь на слово.[372]
99. Сон
Я — несподіваний гість, усілякі висвітлюю з’яви,
Різні сплітаю страхи, за якими — жодної правди.
Та не побачить мене ніхто, поки віч не закриє.[373]
100. Пам’ятник
Ймення людини, яка відійшла, — собі залишаю.
Ось воно, ймення пусте, а життя людське — відлетіло.
Крихта якась од життя залишається, отже, й у смерті.
Зміїні вірші[374]
Випадок
[R 38]
Випадок крутить усім[375]. Наші задуми — забавка долі.
Долі — не перепреш! Випадок крутить усім.
Нарцис
[R 39]
Бачачи лик свій в воді, поривається марно до нього —
Й гине, самотній, Нарцис[376], бачачи лик свій в воді.
Суд Паріса
[R 40]
Суд із Парісових уст Єленою Трою прославив;
Трої — й загибеллю став суд із Парісових уст.[377]
Геро і Леандр
[R 48]
Стежку любов’ю проклав юнак через буряне море;
Смерті жахливій своїй — стежку любов’ю проклав.[378]
Про Венеру
[R 56]
Жаром своїм палахтить із глибин, диміючи, Етна —
Так і Венера в жазі жаром своїм палахтить.
Про Ніса і Евріала
[R 77]
Дружби набуток святий — у святій утримуймо шані:
Частка найбільша життя — дружби набуток святий.[379]
Ще про дружбу
[R 78]
Люблять тебе — то люби: ми рідко знаходимо друга,
Рідко — й пізнаємо: люблять тебе — то люби.[380]
До Аполлона й читача
[R 79]
Дяка велика тобі за натхненний дар, Аполлоне,
Милий читальнику наш, — дяка велика тобі.[381]
Епітафія
