Відлуння золотого віку - Солон

Що для людини найбільша напасть? То інша людина.

Хто багатій? Хто жагу подолав. Хто убогий? Захланний.

А щонайкращий посаг жінок? Життя непорочне.

А непорочна? Яку оббрехати й неслава боїться.

Чим примітний мудрець? Хоч міг би шкодить — не хоче;

Чим же — дурень? Шкодити той, хоч не може, а хоче.[345]

II. Піттак Мітиленець

Мовчать не вмієш — не берись і мовити.

Похвалить чесний — краще, ніж лихих юрма.

Щасливцям гордим заздрять тільки телепні.

Чужа біда втішає — божевільного.

Закон схваливши — покорись законові.

У щасті друзів — годі й зрахувать тобі,

В нещасті — декількох лиш друзів матимеш.[346]

III. Клеобул Ліндський

Більшає змоги у нас — меншати б мало бажань.

Доля, якщо вона зла, — в тому не винен бідняк.

Щастя на кривді чиїйсь довго не буде тривать.

Іншим не раз вибачай, та ні разочку — собі.

Хто за лихого стоїть — доброго не пощадить.

Слави немає лихим, хоч би й заслуги були.

І за дрібницю якусь можна неслави зажить.[347]

IV. Періандр Коринтський

Завше в парі іде корйсне й красне.

Хто заможніший, той і клопітніший.

Смерті прагнути — зле, боятись — гірше.

Лиш до того берись, що конче треба.

Хто страшний багатьом — багатьох боїться.

Доля служить тобі — не пнися вище.

Доля гримне нараз — на дно не йди ще.[348]

V. Солон Афінський

«Щасен ти», — тоді скажу я, щойно вік завершиш свій.

Як подружжя рівне — разом, а нерівне — врізнобіч.

За прислугу випадкову славних почестей не жди.

Друга потайки підшукуй, а хвали, щоб чули всі.

Краще стати благородним, ніж таким на світ прийти.

Що поможе стерегтися, раз нам жереб кинуто?

А коли весь світ непевний, то чого боятись нам?[349]

VI. Хілон Спартанський

Молодший нехай не боїться мене, старший — не зневажає.

Жий — і про смерть не забувай, рівно ж — і про здоров'я.

Біди долай духом стійким, а чи надійним другом.

Добре комусь діло зробив — можеш забуть про нього.

Добре тобі хтось учинив — не забувай довіку.

Мила для нас старість, коли — до юних літ подібна;

Юні ж літа прикрі нам ті, що до старечих схожі.[350]

VII. Скіф Акахарсис

Щоб ти без свідка на щось підле не важивсь, гляди.

Гине життя, але смерть — славу йому принесе.

Що лиш задумав робить — не розголошуй того.

Страх тебе взяв, то вважай, що боротьбі твоїй — край.

Ганиш по праву — то й ти, недруже, другом мені.

Хвалиш брехливо — тоді недругом з друга стаєш.

Міру май: надмір якийсь навіть в достатньому є.[351]

Загадки Симфосія[352]

[R 286]

Вступ

Свята Сатурна[353] з року на рік коли повертались,

Що з діда-прадіда нам і забавами, й жартами любі,

В ті ото дні, після гойних гостин, наїдків-напитків,

Між белькотанням бабусь і галасом хлопців, — усяк там

Навперебій торохтів язиком, що в вині накупався,

Всяк там своє, хай невміло, гострив для дотепу слово,

Всяк намагався жартом своїм перевершити інших,

Так от з пустого в пусте там і сипали, й пересипали.

Тут і вплелася та гра, чи радше змагання: по черзі

[10]   (Хто відгадав — переміг) загадувать загадки різні.

Так ось і я, — негоже поміж говірливих мовчати,

Ще ж і напохваті думки не мав, про що говорити, —

Склав ось нехитрі такі, як лягли на язик мені, вірші:

Між нерозумних свій ум напоказ виставляти не конче[354].

Тож вибачай п’яній Музі моїй, кмітливий читачу.

1. Стилос

Зверху плоский я, але не внизу. Рука обертає

Мною сюди і туди — протилежні виконую дії:

Що викладає один кінець — відкликує другий.[355]

2. Тростина

Подруга бога струнка, сусідка глибин прибережних,

Музам я слух солоджу, хоч у темний забарвлена колір.

Вісниця мови лунка, до наставників-пальців чутлива.

7. Дим

Є в мене сльози, авжеж[356], а причин для горя — немає.

Ген аж до неба тягнусь, та повітря важке на заваді.

Хто народив мене — сам народитись не може без мене.

8. Хмара

З виду — нагадую ніч, хоча барвою ніби й не чорна.

Все ж серед білого дня тягну наче смерк за собою.

Світла мені ні зірки не дають, ані Кінтія[357] — блиску.

9. Злива

Я з недосяжних висот лавиною рину розлого.

З неба випала я — пропустили повітряні плеса.

В лоно те саме я увійшла, з якого і вийшла.[358]

10. Замерзла вода

Я хвилювала колись (скоро знов буду хвилею грати).

Нині ж під небом холодним мене наче взято у пута.

Я ні підошви не потерплю, ані, гола, — долоні.[359]

11. Ріка і риби

Дивна така на землі є оселя — дзвінкошумлива:

Вічно вона гомонить, мовчазна ж в оселі тій гостя.

Вічно обоє й біжать[360]: і оселя, й гостя в оселі.

12. Сніг

Порох тендітний води, легковажно я падаю з неба.

Вогкий на сонці, пливкий у жару, сухий на морозі.

Землю засипавши всю, не барюся поповнити ріки.[361]

13. Корабельна сосна

Довга, стрімлива я мчу, дочка буйнорослого лісу,

І незчисленно-густий супутників натовп — зі мною.

Скільки позаду лишилось доріг — і жодного сліду.[362]

16. Міль

Буква боїться мене, а що таке буква — й не знаю.

Вік звікувала в книжках, та вченості і не лизнула.

Насмакувалася Муз — і ніскілечки не скористала.[363]

18. Слимак

Дім свій з собою ношу, всякчас у дорогу готовий.

З краю мандрую у край, та вигнанцем не почуваюсь,

Бо ж саме небо дає мені знак, куди прямувати.

20. Черепаха

Ледве-ледве бреду, ношу дар свій — спину коштовну.

Вмінням наділена я, обділена ж — долею гірко:

Поки живу — мовчу, а співаю — тільки по смерті.[364]

21. Кріт

Зір мій нічого не зрить, чорнотою ночі вповитий.

День