Відлуння золотого віку - Солон
Тут і там джерельце срібним озивалось голоском
І в печери пробивалось між мохів і між плющів —
Світлі крапали краплини, мов перлини, тут і там.
У тім затінку, між віттям, солодко-пресолодко
Голосні пташки співали — мов перемовлялися.
Потічка грайливі хвилі, граючи, єднались там
Із тим гомоном зеленим, що легкий зефір будив.
Так мандрівця звеселяли: співи, запахи п'янкі,
[20] Потічок, птахи, гайочок, рясен квіт і затінок.
Луксорій[313]
3. Про те, чому у цій книзі лише малі епіграми
[R 290]
Може, здивується хто, що в цій книзі — малі епіграми,
Ще й дорікне мені тим: хисту бракує, мовляв, —
Я ж нагадаю: укладено й рік з місяців невеликих,
Довгими не назвемо днів узимі й навесні.
Зважмо ще й на таке: є чимало добра й у малому;
Втіхи, шукай не шукай, по той бік міри — нема.
Не до вподоби короткість моя — то теж непогано:
Можна мої сторінки перегортати скоріш.
А була б книга — із декількох, та ще й велемовних,
[10] Гіршою, певно, була б і наганяла б нудьгу.
32. До того, хто спав удень і не спав уночі
[R 318]
Зранку — й до темноти посапуєш-спиш, Лікаоне,
Видно, страшний тобі день, неба сяйливого дар.
Ніч тебе чорна зате бадьорить, тому-то, виходить,
Жити не хочеш удень, як усі люди живуть.
То коли ти вже такий не за звичкою, а від природи —
Між антиподів живи; звідки прийшов, туди йди![314]
Тукціан[315]
«Пісня — з любові…»
[R 277]
Пісня — з любові[316], любов — бере свій початок із пісні;
От і співай[317], щоб любилось тобі; люби, щоб співалось!
Октавіан[318]
«Друзі застільні!..»
[R 7191]
Друзі застільні! Женіть нині геть понурі турботи,
Щоб ясносяйного дня — дух не туманив хмурний.
Що на душі залягло — на ліси хай іде та на гори,
Дружбі, одній лише їй, серце одкрийте своє!
Радості бути не вік! Утікає година. Жартуймо!
Спробуймо хоч один день вихопить долі із рук.
Окремі цикли і книги
Дистихи Катона[319]
І, 1
Бога, якщо Він — Дух, а так Його славословлять,
Щонайчистішою гоже тобі почитати душею.[320]
І, 2
Більше не спи, аніж спи. А спиш — не пересипляйся:
Довге лежання, затям, — усілякої скверни пожива.[321]
І, 3
Перша чеснота, вважай, — язика за зубами тримати:
З Богом сусідує той, хто мовчати вміє розумно.[322]
І, 4
Сам же собі не переч, із собою не будь у роздорі:
Хто проти себе ж іде — такий не підійде нікому.[323]
І, 5
Будеш людей пізнавать, і життя їхнє, й звичаї різні —
З осудом не поспішай: хто живе — без вини не буває.[324]
I, 10
З багатослівними спір — то трата слів безкорисна:
Всяк має мовлення дар, але мало хто — розуміння[325].
І, 14
Хвалять тебе — сам собі суддею будь непідкупним:
Більше про себе комусь, ніж собі, довіряти не варто.[326]
І, 15
Про добродійство чиєсь говори на кожному кроці,
А про своє, чим кому пособив, — мовчати годиться.[327]
I, 18
Щастя всміхнулось тобі, а ти — міркуй про нещастя:
Кроком нерівним ідуть кінцеве — із початковим.[328]
II, 6
Надміру лиш уникай та вмій бути радий малому:
В більшій безпеці судно, коли мірні подуви вітру.[329]
II, 22
Щось на душі залягло — звірся другові неговіркому:
Біль десь у тілі відчув — скажи лікарю не будь-якому.[330]
II, 25
Все проти тебе, а ти — кріпись, а ти — не давайся:
Втримуй надію; з нами вона — й у смертну годину.[331]
II, 28
Хочеш здоровшим буть, відмов собі часом у втісі:
Мало — для насолод, багато вділяй — для здоров'я.[332]
III, 1
Не нарікай, коли кривду тобі заподіє Фортуна:
Не за майно пошанують тебе, а за звичаї добрі.[333]
III, 2
Чесно на світі живеш — не зважай на лихі поговори:
Що там хто плеще про нас язиком, не наше то діло.[334]
III, 5
Лінощі геть одганяй, що завше — там, де безділля:
Млявим робиться дух — то й тіло йде до упадку.[335]
III, 13
До багатьох приглядайсь, пізнай, із ким тобі в ногу
Йти, а від кого тікать: на чужому житті вчися жити.[336]
III, 14
Лиш за посильне берись: під вагою, яка понад міру,
Валиться праці кістяк, нанівець іде все, що задумав.[337]
IV, 1
Жий собі одаль багатств, якщо хочеш радіти душею:
Спраглий до них — то вічний жебрак: усе чогось хоче.[338]
IV, 2
Щедрих природи дарів ніколи тобі не забракне,
Тільки б тим утішавсь, що конче для вжитку потрібне.[339]
IV, 5
Станеш колись багачем — пам'ятай і про себе подбати:
Хворий багач має гроші, але — себе він не має.[340]
IV, 12
Хай там якою б ти похвалявся потужністю м’язів,
Розуму ще долучи, щоб сильним мужем назватись.[341]
IV, 15
Друга шукаєш собі, а чи спільника — не приглядайся,
Скільки майна він нажив, — а як проживає на світі.[342]
IV, 32
Раптом усе в тебе піде не так, одвернеться доля —
Глянь і на іншого: може, йому іще гірше від тебе.[343]
Вислови семи мудреців[344]
[Peiper, XXII. І]
І. Біант із Прієни
Чим є
