Сучасна теория грошей - Рендал Рей
З погляду варіантів реалізації внутрішньої економічної політики суверенна валюта з плаваючим обмінним курсом дає змогу дотримуватися політики повної зайнятості, наприклад, через програми прямого створення робочих місць. Проте навіть у країні, яка розвивається, суверенна валюта дозволяє урядові купувати все, що продається у внутрішній валюті, зокрема всю незайняту робочу силу. Програма розробляється таким чином, щоб мінімізувати інфляційний тиск, однак ми визнаємо, що надмірні державні витрати можуть спричинити інфляцію. Та це вже зовсім не стосується питання доступності. Суверенний уряд може собі дозволити найняти всіх безробітних і повинен розробити таку програму повної зайнятості, яка зменшувала б інфляційний тиск.
Інше питання — це обмінний курс національної валюти. Цілком можливо, що внаслідок повної зайнятості імпорт зросте й тиснутиме на обмінний курс валюти. Таким чином, щоб вирішити «трилему», зазвичай необхідно поєднати плаваючий валютний курс та / або контроль за рухом капіталу: якщо уряд, щоб реалізувати внутрішні програми, прагне простору для власної економічної політики, йому слід відпустити валюту у вільне плавання та / або контролювати рух капіталу. Крім того, щоб мінімізувати імпорт та заохочувати експорт, уряд може розробити програми зі створення робочих місць. Хоча перехід на плаваючий валютний курс — це часто бажана політика, впровадження програми зі створення робочих місць можливе навіть тоді, коли валютний курс фіксований.
Перш ніж закрити цю тему та перейти до цінової нестабільності, поставмо питання: чи можуть прихильники «малого» уряду331 прийняти MMT?
8.7. MMT для «австрійців»: чи може лібертаріанець підтримувати програму гарантованої зайнятості?
Принципи MMT актуальні не лише для прихильників «великого» уряду. Серед найзапекліших критиків сучасної теорії грошей — лібертаріанці та представники австрійської школи економіки, або «австрійці». Вони впевнені, що MMTійники об’єднують зусилля з нарощення присутності уряду в економіці, допоки він не поглине її всю. У цьому розділі ми спробуємо розвіяти ці страхи.
З одного боку, MMT — це опис того, як працює суверенна валюта. Подобається вам це чи ні, а наш суверенний уряд витрачає шляхом поповнення банківських рахунків (здійснюючи бухгалтерські проводки з кредиту). Дехто із критиків MMT це розуміє, проте боїться, що якщо ми розкажемо урядовцям, політикам та широкій громадськості, як усе це працює, демократичні процеси неминуче підірвуть державний бюджет, адже кожен вимагатиме від уряду більше. Це нагадує одне з тверджень Пола Самуельсона про те, що нам потрібна «стародавня релігія», без якої ми перетворюватимемося на Зімбабве, де гіперінфляція знищує валюту.
Але MMTійники теж бояться інфляції. «Цінова стабільність» завжди була одним із двох основних завдань Центру повної зайнятості та цінової стабільності Університету Міссурі в Канзас-Сіті (http://www.cfeps.org/). Без сумніву, чимало лібертаріанців та «австрійців» вважають, що повернення до золотого стандарту — це єдиний безпрограшний спосіб уникнути інфляції. Попередньо ми розвіяли деякі міфи про діяльність систем «товарних грошей»: вони ніколи не працювали так, як це собі уявляли багато прихильників золотого стандарту. Та навіть якби золотий стандарт був бажаний, він політично нездійсненний (на мою думку, в нього значно менше шансів бути реалізованим, ніж у програми гарантованої зайнятості!). У кожному разі MMTійники (теж) не хочуть, щоб чорні гелікоптери літали довкола й скидали торби з готівкою; і ми (теж) виступаємо проти стимулювання попиту економічною політикою «насосної прокачки» (лібертаріанці, «австрійці» й навіть Мілтон Фрідман мають рацію, що за певною межею — і, можливо, ще до моменту досягнення повної зайнятості — це спричинить інфляцію).
Насправді існує й другий бік MMT: ми використовуємо свій погляд на те, як працюють гроші, щоб забезпечити уряд раціональним аналізом для реалізації економічної політики. Оскільки вимушений дефолт без перебільшення неможливий для суверенного уряду, ми швидко відкидаємо страхи щодо дефіциту державного бюджету й рівня державного боргу та всі інші нісенітниці, якими нині захоплюються урядовці у Вашингтоні чи де завгодно. Чи можемо ми «дозволити собі» повну зайнятість? Так. Чи можемо ми «дозволити собі» соціальне забезпечення? Так. Чи можемо ми «дозволити собі» ставити молоко на таці з обідами всіх школярів? Так. Справа не в доступності (цього й бути не може). Справа в ресурсах332.
Безробіття — це просто: за визначенням, непрацевлаштовані люди доступні для найму, тож уряд може залучити їх до роботи. Соціальне забезпечення трошки складніше: чи можемо ми виділити достатньо реальних ресурсів для літніх людей (а також їхніх родичів, які ще не можуть самостійно про себе дбати, та людей з обмеженими можливостями), щоб вони могли насолоджуватися комфортним життям? Усі обґрунтовані та раціональні прогнози демографічних показників і здатності виробляти для багатих, розвинутих держав свідчать, що відповідь — так. Прогнози бувають хибні. Але і тоді доступність не буде проблемою, проблема полягатиме в реальних ресурсах. Зрештою, молоко для всіх шкільних обідів? Можливо. А якщо ні, то це проблема реальних ресурсів. І якщо ми конвертуємо американські та канадські прерії у виробництво молока, то зможемо владнати і цю проблему.
Очевидно, найважливіша економічна політика, яку пропагують більшість MMTійників, — це пропозиція «Гарантованої зайнятості», або «Роботодавця останньої інстанції». Здається, наші колеги лібертаріанці й «австрійці» ненавидять цю програму. Імовірно, вони хибно потрактували її як програму «Великий уряд» чи «Старший брат». Водночас ми часто чуємо критику, що ГЗ / РОІ «змушує» всіх працювати, а також що вона платить усім за «нероботу». Власне, це цілком добровільна програма лише для тих, хто хоче працювати. Лібертаріанці та «австрійці» мали б її полюбити. Це не «Старший брат». І навіть не «Великий уряд». Уряд зовсім не повинен забезпечувати робочими місцями. Ніхто не зобов’язаний братися до роботи. Це відповідає найбільш шанованим нормам свободолюбних лібертаріанців та «австрійців».
Отже, підіб’ємо підсумки:
1. Принципи MMT підходять для будь-якого за розміром уряду. За бажанням це може бути навіть невеликий лібертаріанський уряд. Але він випускає суверенну валюту з плаваючим обмінним курсом. Він підтримує валюту шляхом стягнення податку, який сплачується в цій суверенній валюті. (Так, тут з’являється «Старший брат»: податки обов’язкові до сплати).
2. Програма «Гарантована зайнятість», або «Роботодавець останньої інстанції», теж відповідає будь-якому розміру державного апарату. Якщо ви хочете, щоб приватний сектор був великий, а державний — малий, утримуйте податки й державні витрати низькими. Це вивільняє ресурси, які можна використати у великому приватному секторі. Але вам усе одно не обійтися без програми ГЗ / РОІ, щоб залучити трудові ресурси, яких приватний сектор не може повністю працевлаштувати. Якщо «австрійці» мають рацію щодо ефективності приватних ринків, програма ГЗ / РОІ завжди буде невеликою.
3. За бажанням програму ГЗ / РОІ можна децентралізувати. Якщо ваш федеральний (центральний) уряд виплачує зарплату комерційним фірмам, з’являться чималі проблеми зі стимулами. Тож, можливо, найкраще було б, якби федеральний
