Світляки на полі бою - В В Срібна

Ян взяв у руки сіль та трави й почав щось шепотіти. Коли він відкрив руки, сіль стала чорною, а трави хоча і не зав’яли, але потемніли. У Максима і Семенчика пробігли від цього мурашки по тілу. Вони ще ніколи не бачили, щоб хлопець користувався подібними методами.

― Може бути трохи боляче, але результат тобі сподобається.- він посміхнувся протягаючи сіль і трави Тарасу.- Тримай їх перед собою двома руками та заплющ очі.

Тарас все слухняно виконав. Після чого Ян поклав йому руки на те ж місце і почав щось шепотіти. Його кінчики пальців почали чорніти. Так, як і тоді, в палаці султана, з’явився чорний дим, який окутав чоловіка. Він ніби вливався у спину Тараса через руки Яна. Хлопець щось шепотів. Було лише зрозуміло, що він до когось звертається. Темрява з його пальців підіймалася все вище і вище. З Тараса рікою полився піт і той закашляв. Лада вже збиралася кинутися до брата, але Максим схопив її за лікоть і відтягнув назад.

― Ти що, не бачиш, що йому гірше?! Пусти мене! Я повинна це негайно зупинити!- крикнула вона.

― Мовчи та дивися. Навіть не думай йому заважати. - відповів їй суворо Максим спостерігаючи за ситуацією і тримаючи її за лікоть.

Його також проймало хвилювання, але не через стан Тараса, у вміннях Яна він не сумнівався. Максима більше хвилював сам хлопець, а саме страх, що той знову постраждає через свої сили, як тоді в Османські імперії.

В один момент Тарас почав кашляти ще сильніше. Хлопці напружилися. Тут Семенчик побачив, що у Яна по щоці почали текти яскраво-червоні невеличкі струмки крові.  Він вже смикнувся, щоб підбігти до хлопця, але згадавши його слова, заціпенів борючись з бажанням наблизитися до Яна. Максим спостерігаючи це теж почав хвилюватися. Його страх за хлопця ставав все більшим. Темрява, яку створив чи можливо викликав хлопець, піднялася вже до ліктів Яна, як в мить кашель Тараса почав стихати, а руки хлопця поверталися до нормального стану.

― Озари.- бар’єр  зник, а Ян відкрив Очі. – Все, можете відкривати очі, я закінчив. – він швидко витер кров рукавом сорочки та прошепотів заклинання аби на його обличчі не залишилося слідів, руку ж якою витирався завів за спину аби не лякати друга Максима.

Почувши це, Тарас відкрив очі, а Семенчик з Максимом опинилися біля Яна і допомогли тому встати на ноги. Не дивлячись на все, його руки тремтіли, а в тілі відчувалася слабкість і важкість. Ян посміхнувся хлопцям в знак, що все добре і вони можуть відпустити. Вони відпустили, але Семенчик все ще стояв поряд готовий зловити хлопця у разі чого.

― Спробуй встати. - сказав Ян Тарасу.

― В се-сенці? Як це встати?- здивовано, тремтячим голосом відповів Тарас.

― Тільки обережно все ж ви довго не ходили.- Ян посміхнувся. 

Тарас обережно встав за допомогою Максима та опершись о стіл і зібравшись з силами спробував зробити крок. І це вийшло! Він зробив один потім другий, третій. В не змозі повірити в те, що все це насправді. По його щоці пробігла сльоза. Лада від шоку впала на підлогу, спостерігаючи за цим чудом.

― Я можу ходити!- прокричав Тарас зі сльозами на очах.

― Я ж казав, що цей сюрприз тобі сподобається.- посміхнувся Ян.-  Що ж, мені потрібно поговорити з тією дівчиною, я піду.

― Ян, я з тобою!- Сказали Семенчик і Максим в унісон.

― Ні, ви будете тут допомагати Тарасу відновити ходьбу. 

― Але…- спробував заперечити Семенчик.

― Я все сказав.- швидко мовив він виходячи з хати.

Семенчик все ж вийшов за ним і вже на дворі вхопив за лікоть аби зупинити. Ян шоковано подивився на друга, який цього разу виглядав досить суворим і стурбованим.

― Семенчику, я впораюся.

― Ти смієшся? Ти тільки но ледь на ногах стояв і не забувай, що у тебе кров з очей текла.

― Зі мною все гаразд. Я вже не вперше роблю подібне.

― І це подібне шкодить тобі. Відпочинь хоч перед тим як іти.

Ян взяв іншою рукою руку Семенчика, яка тримала його і змусив того відпустити обережно її прибравши.

― Подивився мені в очі.- сказав Ян.

― Дивлюсь.

― Бачиш там страх чи втому, чи може біль?

― Бачу, що ти, як завжди, звалив всю відповідальність на себе.- спокійно відповів той не відриваючи погляду.

― Можливо, але все гаразд, а тепер іди до Тараса і Максима, і прошу, не створюй паніки, повернуся десь за годину-дві.- відповів він йдучи.

Прийшовши туди, куди казав Тарас, Ян побачив міцну дівчину з чорним волоссям заплетеним у пишну косу і карими очима,  одягнена вона була у простий, селянський одяг. В той момент, вона збирала нести відра з водою до хати, тому Ян не став зволікати та окликнув її.

― Соломія?

― Так, а хто питає?- насторожено відповіла вона.

― Вибачте, мене звати Ян, я від Тараса.

― О, так ти друг Тараса! Приємно познайомитися.

― У мене до вас є пропозиція.- після цих слів Ян коротко розповів про ситуацію і запропонував дівчині участь у битві обіцяючи заплатити.