Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф

Вже згодом, прямуючи до кімнати, розвідниця стишила крок, обдумуючи останні події. Вчорашній день покращив позиції армії завдяки зникненню Йор, тож військова верхівка мала б нарешті розслабитися. Принаймні, не хотілося б нових, необдуманих дій з боку генералів. Хоча, чи були вони настільки необдуманими, як здавалося?

В принципі, дещо таки тішило. Івора визнають героєм, що здолав титана, тож армія не зможе позбутися від волелюбного підполковника ще якийсь час. Але й теперішні переваги армії у війні з Ос були доволі сумнівними.

Реквієм згадала бойових големів і мимоволі спохмурніла. Для штурмовиків кам'яні воїни не були проблемою, але їхня швидкість та вражаюча сила могла стати смертельною для звичайних солдат. Все ж, Ророс мав не так вже й багато професійних смертників, а от скільки големів мав Ос?

Їй пригадалося повноцінне військо, що заполонило вулиці Херета, змушуючи зупинитись посеред коридору житлового корпусу. Големи несли в собі ауру одразу двох титанів, в чому дівчина була певна. Не дарма ж відмітила схожість кам'яних велетнів зі Станом. А інша енергія... напевно, належала титану Юр. Про нього ж згадував змій?

Наблизившись до вікна, Вієм штовхнула стулки, впускаючи прохолодне повітря, і задумливо потерла підборіддя. Здібності усіх представників Ос ніколи не повторювалися. Вони були ще більш різноманітними, ніж магія в цьому світі.

Виходить, якщо Юр зосередився на створенні солдат, то не всі титани віддавали перевагу битві? Скільки б вона не шукала інформацію про Ос та його представників – жодного разу не зустрічала цього імені.

Звісно, усі вони володіли своїм характером та окремими особистостями, але Вієм не знала про теперішнє життя цих істот. Пам'ятала лише, що вони раптом зникли сімнадцять років тому, очолювані конунгом, аби з'явитися тільки зараз.

І якщо раніше вважалося, що титани розташувалися поблизу мертвого міста, то тепер Реквієм була впевнена – ні, це не так. Ос контролював Херет, але за час їхнього з Ізбором перебування там, вони не знайшли жодних слідів, які б підтвердили цю теорію.

Отже, відправляти штурмовий загін до прикордонного, покинутого усіма живими, міста – було б просто дурістю. Нечисть, що здавалася контрольованою кимось іншим, та й самі големи не дадуть смертникам дістати бодай когось з титанів.

Втративши Йор, вони більше не ризикуватимуть. Хоча, зараз, згадуючи поведінку і слова Кальк, Вієм сумнівалася у власних висновках. Принаймні, тоді жінка не виглядала засмученою через звістку про смерть змія.

– Реквієм, нарешті я тебе знайшов, – голос Іринея, що прозвучав майже над самим вухом, змусив здригнутися. Розвідниця настільки поринула у думки, що навіть не помітила наближення сотника.

Поглянувши на брюнета, дівчина спохмурніла ще більше. Його сяючі в передчутті очі не обіцяли особисто їй нічого доброго. І передчуття таки виявилося вірним.

– І навіщо ти мене шукав? – обережно поцікавилася.

– Пам'ятаєш, місяці два тому, вам давали завдання залишити особисті амулети звукозапису в кабінетах старшини?

Розуміючи, до чого веде Олесь, Реквієм склала руки на грудях. Звісно, вона пам'ятала те завдання від офіцера Далеслави Боя, яке їм дали в якості іспиту перед розподілом. Екзамен зараховували тільки якщо старшина не знайде амулет і навіть не відчує присутності маячка.

– І що з того?

– Ти ж обрала тоді не кабінет когось з булавної старшини, вірно? – усмішка штурмовика стала ширшою, демонструючи ямочки на щоках.

– Ну, припустимо.

– І його досі не знайшли? – продовжував допитуватися Іриней.

– Ти ж розумієш, що тобі це обійдеться дуже дорого? – у відповідь поцікавилася дівчина.

– Я не проти. Якщо інформація виявиться достатньо цінною...

Відповіддю на недосказане питання стала самовдоволена посмішка Реквієм. Так, її амулет досі залишався поза увагою старших офіцерів і не тільки. І все завдяки одній маленькій, але дуже вдалій хитрості.

– Дуже дорого, Іринею, – з усмішкою простягнула розвідниця.

Оцінивши хитрий, навіть трохи єхидний погляд білявки, Олесь здивовано присвиснув через несподівану здогадку. Він знав, що Вієм була ризиковою, але, схоже, досі не уявляв наскільки.

– І тобі доведеться пояснити, чому я маю ризикувати власною головою.

– Ти так кажеш, ніби сховала амулет в залі зібрання генералів, – тепер спохмурнів Іриней. Та помітивши задоволену усмішку на губах співрозмовниці, його обличчя вражено витягнулося: – ти серйозно?!

Реквієм лише знизала плечима. Вона не ризикувала через дрібниці, тож екзаменом скористалася на повну. Хоча й довелося неабияк постаратися – амулет досі був в сплячому режимі, успішно зберігаючи всю почуту інформацію. І зважаючи на завдання, яке передбачало дрібний слід аури розвідника на маячку, вона просто зробила цей слід максимально непомітним. Зараз він привертав стільки ж уваги, як випадкове гніздо мурах у стіні біля підлоги.

– По-твоєму, я просто так була в числі найкращих нашого курсу? Нащо тобі мій амулет?

– Знаєш, тепер я ціную нашу дружбу ще більше, – задумливо промовив Олесь. – Навіть радий, що між нами нічого не було раніше... Ти просто скарб, Вієм.

– Теж тішуся, – саркастично відгукнулася білявка. – Ну то що? Ти збираєшся пояснити, чому я маю ділитися настільки дорогою інформацію, ще й втратити амулет?

Декілька секунд штурмовик роздумував над подальшими діями, але, зрештою, лише кивнув якимось думкам.

– Ходімо до Івора, там вже все дізнаєшся. А, до речі, вітаю з підвищенням!

– Це з яким? – здійняла брови дівчина. Вона вже вдруге чула щось подібне, і досі не розуміла, в чому справа.

Востаннє, коли її підвищили, розвідниця опинилась у чорта на рогах і двічі ризикувала вмерти від рук титанів. Чомусь, від цієї новини вона заздалегідь не чекала нічого доброго. Взяти хоча б до уваги реакцію Маркуса.

– Тобі ще не повідомили? – здивувався Іриней, повертаючи до кабінета підполковника. Реквієм не залишилось нічого іншого, крім як слідувати за ним. – З сьогоднішнього дня ти в числі молодшої старшини. За досягнення й неоціненну допомогу в бою з титаном, тобі привласнюється звання порýчника*... поручниці... і чому у нас не ввели жіночий рід для військових звань? Ох, загалом, тепер ти лише на одну сходинку від сотника. Але це тобі Івор мав розповісти.