Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

— Гадаю, про це ми не будемо говорити, принаймні зараз, — чемно відповів Фродо. Він здогадався, що навіть у домі Елронда Перстень не є предметом застільної балачки; так чи інак, він хотів на якийсь час забути про свої турботи. — Але мені також цікаво знати, — додав він, — що привело такого поважного гнома зі самих Імлистих Пр.

Ґлоїн подивився на нього.

— Якщо ви не чули, то про це ми також не говоритимемо. Гадаю, Господар Елронд незабаром скличе нас усіх, і тоді ми почуємо багато новин. Але нам і крім того є про що поговорити.

До кінця обіду вони пробалакали разом, але Фродо слухав більше, ніж говорив, бо новини з Ширу, за винятком Персня, здавалися дрібними та неважливими, тоді як Ґлоїн мав що розповісти про події на півночі Дикого Краю. Фродо довідався, що Ґрімбеорн Старий, Син Беорна, став повелителем відважного народу, і на їхню землю між Горами та Морок-лісом не наважуються ступити ні орки, ні вовки.

— Насправді, — сказав Ґлоїн, — якби не беорнінги, прохід від Долу до Рівендолу давно став би неможливий. Вони хоробрі люди й утримують Високий Перевал і брід Каррок. Та їхнє мито високе, — додав він, похитавши головою, — і як Беорн у давнину, його народ не любить гномів. Усе ж, на них можна покластись, а сьогодні це — немало. Ніде немає таких приязних до нас людей, як у Долі. Вони добрий народ, бардінги. Керує ними Бранд, син Баїна, внук Барда Лучника. Він сильний король, і його володіння простягаються далеко на південь і на схід від Есґарота.

— А як ваш народ? — запитав Фродо.

— Можна багато розповісти, і доброго, і поганого, — сказав Ґлоїн, — однак здебільшого добре: досі нам щастило, хоча тінь цих часів нас не обминула. Якщо ти справді бажаєш почути про нас, я радо розповім про наші успіхи. Та зупини мене, коли втомишся слухати! Язики гномів не зупиняються, коли заходить про їхні справи, кажуть вони.

І з цими словами Ґлоїн почав детальну оповідь про справи гномівського королівства. Він тішився, що знайшов такого вихованого слухача; бо Фродо не виявляв жодної ознаки втоми і не робив жодної спроби змінити тему, хоча насправді він дуже швидко заблукав серед дивних імен гномів і місць, про які ніколи раніше не чув. Однак йому було цікаво почути, що Даїн усе ще був королем під Горою, вже старим (перевалило за сто п'ятдесятий рік), шанованим і казково багатим. З-поміж десятьох товаришів, котрі вижили у Битві П'яти Армій, семеро були все ще з ним: Двалін, Ґлоїн, Дорі, Норі, Біфур, Бофур і Бомбур. Бомбур тепер так розповнів, що не міг сам перейти від ліжка до крісла за столом, і його переносили шість гномів.

— А що сталося з Баліном, Орі й Оїном? — запитав Фродо. Очі Ґлоїна затуманилися.

— Ми не знаємо, — відповів він. — Саме через Баліна я і прийшов до Рівендолу просити поради. Та сьогодні говорімо про веселіші справи!

Ґлоїн став розповідати про працю свого народу, про великі роботи в Долі та під Горою.

— Ми маємо успіхи, — сказав він. — Але в ковальському ремеслі не можемо перевершити наших батьків, — багато їхніх таємниць утрачено. Ми виготовляємо добру зброю та гострі мечі, але не знаємо, як викувати кольчуги та мечі такої якості, які робили до приходу дракона. Лише в гірничій справі та будівництві ми перевершили старі часи. Подивився би ти на водні шляхи Дола, Фродо, і на фонтани, на водойми! А викладені різнокольоровою бруківкою вулиці! А палати і галереї під землею, з арками, вирізаними, як дерева; а тераси та вежі на схилах Гори! Тоді би переконався, що ми часу не марнували.

— Я приїду і подивлюся, як тільки зможу, — сказав Фродо. — Як би здивувався Більбо, якби побачив усі зміни після Спустошення Смоґа!

Ґлоїн поглянув на Фродо й усміхнувся.

— Ти дуже любив Більбо, так? — запитав він.

— Так, — відповів Фродо. — Я би з більшою радістю побачив його, ніж вежі та палаци всього світу!

Бенкет нарешті закінчився. Елронд і Арвен підвелись і зійшли вниз, а товариство в належному порядку пішло слідом. Двері широко розчинились, і просторим коридором усі перейшли в іншу залу. Там не було столів, але у великому каміні між різьбленими колонами палахкотів яскравий вогонь.

Фродо опинився біля Ґандалфа.

— Це — Камінна Зала, — сказав чарівник. — Тут ти почуєш багато пісень і легенд — якщо не заснеш. Але в буденні дні вона зазвичай порожня і тиха, сюди приходять лише ті, хто хоче побути на самоті й подумати. Тут завжди горить вогонь, увесь рік, але іншого освітлення немає.

Коли ввійшов Елронд і сів у приготоване для нього крісло, заграли ельфи-менестрелі й полилася приємна музика. До Зали поволі сходилося товариство, і Фродо з утіхою розглядав прекрасні обличчя, на яких вигравав золотистий відблиск вогню й мерехтів у волоссі. Раптом він помітив, неподалік від каміна, невелику темну фігурку, що сиділа на стільчику, припершись спиною до колони. Поряд на підлозі стояли чашка й окраєць хліба. Фродо подумав, чи не хворий то бува часом (якщо бувають хворі в Рівендолі), й тому не зміг прийти на бенкет. Невідомий, здавалося, спав, опустивши голову на груди, і складка темного плаща прикривала його обличчя.

Елронд підійшов і зупинився біля мовчазної фігурки.

— Прокидайся, маленький пане! — сказав він з усмішкою. Тоді, повернувшись до Фродо, він уклонився йому. — Нарешті настав час, про який ти так мріяв, Фродо. Ось твій друг, за котрим ти скучив.

Темна фігурка підняла голову й відкрила обличчя.

— Більбо! — вигукнув Фродо, вмить упізнавши дядечка і кинувшись назустріч.

— Привіт, Фродо, мій хлопчику! — сказав Більбо. — Нарешті ти сюди добрався. Я сподівався, що тобі це вдасться. Ну-ну! Чув я, цей бенкет — на твою честь. Гадаю, тобі було весело.

— Чому тебе там не було? — вигукнув Фродо. — І чому мені не дозволили побачитися з тобою раніше?

— Бо ти спав. А я на тебе надивився. Я щодня сидів біля тебе разом із Семом. А щодо бенкету, то тепер я таким не цікавлюся. Маю інші справи.

— Що ж ти робиш?

— Ну, сиджу і думаю. Останнім часом я часто так сиджу, тут насправді найкраще місце. Прокидайся, оце мені! — пхикнув він, скосивши око на Елронда. В очах зблиснув вогник, і не було жодної ознаки сонливості. — Прокидайся! Я не спав, пане Елронде. Якщо хочете знати,