Сказання Земномор'я - Урсула К. Ле Гуїн

— Та він зовсім не проти, — запевнила її Стрекоза. — Ось тільки він рідко коли відповідає по-справжньому.

— Ну, це природно!

— Чому це «природно»?

— Тому що він — чарівник! А ти — жінка, і до того ж неосвічена, нічому не навчена, яка не має ніяких магічних знань!

— Ти теж могла б мене багато чому навчити! Тільки ти ні за що цього не зробиш!

Роза, розсердившись, сказала, що одним закляттям знищить все, чому вона коли-небудь вчила Стрекозу.

— Ах так? Ну і добре. Ось я і буду у нього вчитися і питання буду задавати йому! — заявила Стрекоза.

— Чарівники жінок не вчать! Він тобі просто голову морочить.

— Але ж ви ж з Брумом обмінюєтеся всякими рецептами і навіть закляттями, вірно?

— Брум — звичайний сільський чаклун. А ця людина — справжній чарівник. Він вивчав Справжні Мистецтва на острові Рок!

— Він розповідав мені, як потрапляють в цю Школу, — мрійливо промовила Стрекоза. — Спершу ти піднімаєшся на Пагорб Рок і проходиш через все місто, яке називається Твіл. І там є одні такі двері, які виходить прямо на вулицю… Тільки вони завжди замкнені. І виглядають, як звичайнісінькі…

Відьма слухала, як заворожена, не в силах чинити опір чарам цих таємних одкровень і пристрасного бажання дівчини.

— Але варто постукати, і відразу вийде сторож, на вигляд звичайнісінький, але тільки він влаштовує всім, хто бажає увійти всередину, випробування. Потрібно знати і вимовити вголос якесь слово, пароль, і якщо ти його вимовиш, Сторож тебе впустить. Але якщо ти цього слова не знаєш, то ніколи не зможеш туди потрапити. А якщо все-таки потрапиш, якщо Сторож дозволить тобі увійти, то відразу зрозумієш, що зсередини ці двері виглядають зовсім інакше — вони зроблені з рогу і прикрашені чудовою різьбою: на них вирізане саме Древо Життя; а рама дверей зроблена з зуба дракона, так-так, з одного-єдиного зуба! І дракон цей жив дуже давно, задовго до Еррет-Акбе, задовго до Морреда, задовго до того, як в Земномор'ї взагалі з'явилися люди. Там, виявляється, спершу жили тільки дракони. А цей зуб був знайдений на горі Онн, що знаходиться на острові Хавнор, в серці нашого світу — так казав Айворі. А листя Дерева Життя, зображеного на цих дверях, вирізані так майстерно і такі тонкі, що сонце просвічує крізь них, проте самі двері такі міцні, що якщо Сторож їх замикає, жодне закляття не в силах їх відімкнути. А якщо тобі вдається увійти, то сам Сторож веде тебе із залу в зал, і в кінці кінців ти зовсім перестаєш розуміти, де знаходишся, і тут раптом виходиш у двір і бачиш над собою небо. Це знаменитий Двір з Фонтаном, серце Великого Дому. І саме там тебе повинен зустріти Верховний Маг, якщо він в цей час знаходиться на острові…

— А далі? — прошепотіла відьма.

— А далі я не знаю. Він мені поки що нічого більше не розповідав, — сказала Стрекоза і, зітхнувши, повернулася в теплий весняний день, на нескінченно знайому стежку, що вела до будинку Рози, і побачила сім своїх молочних овець, що паслися на пагорбах Ірії, і бронзові від молодого листя дуби навколо старого будинку. — Аж надто він обережний, коли про Майстрів розповідає!

Роза розуміюче кивнула.

— Зате він докладно розповів мені про деяких учнів.

— Ну, по-моєму в цьому нічого небезпечного немає.

— Не знаю… — сказала Стрекоза. — Але це так чудово — слухати розповіді про Великий Будинок! Хоча я думала, що тамтешні… люди повинні бути… ну, не знаю!.. Вони, звичайно, в основному ще хлопчиськами туди потрапляють… Але я думала, що вони всі повинні бути… — Вона подивилася вдалину, а потім на на овець, які паслися на схилі пагорба; обличчя у неї стало якесь стривожене. — Знаєш, деякі з них насправді дурні і погані, - сказала вона дуже тихо, — і потрапляють в Школу тільки тому, що багаті. І сидять там тільки для того, щоб стати ще багатшими. Або — щоб здобути владу.

— Ну так, звичайно, — сказала Роза, — адже вони саме за цим туди і їдуть!

— Але ж диво — це зовсім інша влада, ти ж сама мені казала… Адже це не та влада, яка змушує інших працювати на тебе або платити тобі…

— Хіба?

— Зовсім не така!

— Якщо словом можна зцілити, то словом можна і поранити, — розсудливо промовила відьма. — Якщо рука може вбити, то рука може і на ноги поставити. Це віз, як відомо, їде тільки в одну сторону.

— Але на Рокові вони спеціально навчаються, як правильно використовувати свою магічну силу — не для того, щоб шкодити іншим, не для гри і не для наживи.

— Все на світі в тій чи іншій мірі служить для гри і наживи, я б так сказала. Люди повинні якось жити. Але чи багато я знаю? Роблю, що вмію, ось і все. Але ніяких Великих Мистецтв я не знаю; і ніякими небезпечними вміннями, на зразок вміння викликати мертвих, не володію. — І Роза зробила жест, що відганяє біду, бо вимовила небезпечні слова.

— Все на світі небезпечне, — сказала Стрекоза, дивлячись тепер ніби крізь пагорб з вівцями і деревами на ньому — в якісь невідомі глибини, в безбарвну безкрайню порожнечу, в чомусь схожу на ясніюче небо перед сходом сонця.

Роза спостерігала за нею. Вона розуміла, що не знає ні хто така Іріан, ні ким вона може виявитися. Велика, сильна, незграбна, неосвічена, безневинна, сердита молода жінка — так, таку Іріан вона бачила перед собою. Але що там у неї в душі? Ще з тих пір, як Іріан, або Стрекоза, була зовсім дитиною, Роза бачила в ній щось могутнє і незбагненне. А коли дівчина дивилася ось так, немов відвернувшись від оточуючого її світу, здавалося, що в ці миті вона знаходиться в іншому часі, в іншому царстві і там, схоже, стає чимось більшим і безумовно набагато складнішим, ніж Роза була здатна осягнути з допомогою свого розуму і своїх знань. І в таких випадках Роза трохи боялася Іріан. І за неї теж боялася.

— Ти обережніше, — похмуро сказала вона дівчині. — Твоя правда: все на світі небезпечне, а найбільше — зв'язуватися з чарівниками.

Стрекоза завжди любила Розу і поважала її, і вона, звичайно ж, ніколи