Сказання Земномор'я - Урсула К. Ле Гуїн

б не пропустила такого застереження повз вуха. Але Айворі вона ніяк не могла сприймати за людину небезпечну. Вона його часто не розуміла, однак думка про те, що його слід побоюватися, їй навіть в голову не приходила. Вона намагалася вести себе з ним шанобливо, але це виявилося абсолютно неможливо. Вона вважала, що він розумний і дуже привабливий, але не особливо багато про нього думала, хіба що в тому відношенні, що він ще багато чого міг би їй розповісти про Рок і чарівників. А він, розуміючи, ЩО саме її цікавило, розповідав їй про це потроху і не завжди те, про що вона хотіла дізнатися. Однак він завжди був з нею терплячий, і вона була йому вдячна за це терпіння, цілком усвідомлюючи своє невігластво і те, що схоплює все набагато повільніше, ніж він. Часом він посміхався, чуючи її наївні питання, але жодного разу не пирхнув зневажливо, жодного разу не дорікнув. Як і Роза, Айворі любив відповідати питанням на питання; проте у відповідях Рози завжди містилося чимало такого, що вона, Стрекоза, і так давно вже знала, а от відповіді Айворі були часом настільки несподіваними, що вона навіть уявити собі не могла, що подібні речі бувають на світі, і деякі з них виявлялися дивно неприємні, бо йшли врозріз з усіма її уявленнями про добро і справедливість, про те, як повинно бути влаштоване життя.

День за днем у старій стайні садиби Ірії, де вони постійно призначали один одному побачення, вона задавала йому все більше і більше питань, а він все більше і більше розповідав їй, хоча на ті чи інші питання відповідав не завжди охоче і далеко не завжди повно; їй здавалося, що він, немов щитом, прикриває від неї своїх вчителів, Майстрів з острова Рок, намагаючись будь-що-будь зберегти у її душі світлий образ цього чарівного острова. І все ж одного разу він піддався її наполегливим проханням і заговорив зовсім вільно.

— Там є дуже хороші люди! — сказав він абсолютно щиро. — Великі і мудрі. Таким, безумовно, був Верховний Маг. Але він покинув Рок. А решта Майстрів… Деякі тримаються від усього осторонь, займаючись тільки своїми таємничими дослідженнями, розшукуючи нові шляхи і нові імена, але, в загальному, використовують свої знання даремно. Інші приховують своє неймовірне честолюбство під сірим плащем мудрості. Рок більше не є тим місцем, де зосереджена вся влада в Земномор'ї. Тепер вся влада у нас — в королівському палаці, в Хавнорі. А Рок живе за рахунок свого великого минулого, захищений тисячею магічних заклять від будь-яких подій сьогоднішнього дня. А що там, за цими чарівними стінами? Сварки, честолюбні устремління, боязнь всього нового, боязнь молодих, які кидають виклик могутнім стариганям! А більше, мабуть, нічого. Великий Будинок порожній, і Верховний Маг ніколи туди не повернеться!

— Звідки тобі знати? — прошепотіла вона.

Він суворо на неї глянув:

— Його забрав дракон!

— Ти це бачив? Справді? — Стрекоза навіть кулаки стиснула, настільки яскраво уявила собі цей політ, і не розчула його відповіді.

І далеко не відразу зуміла повернутися до сонячного світла і знайомої стайні, до своїх думок і нерозв'язних загадок.

— Але навіть якщо він помер, — промовила вона, — адже серед Майстрів напевне ще є такі, хто по-справжньому мудрий?

Айворі довго мовчав, а коли нарешті підняв на неї очі і заговорив, то слова не йшли у нього з язика, а на губах блукала сумна посмішка.

— Знаєш, усі таємниці, вся мудрість Майстрів, якщо її витягнути і як слід розглянути при світлі дня, нічого особливого собою не являють. Так, деякі вмілі трюки… чудові ілюзії. Але люди цього знати не хочуть. Вони бажають вірити в ці ілюзії, в таємничі перетворення. І хіба можна звинувачувати їх? Адже в житті так мало прекрасного, вартого уваги.

Немовби бажаючи підкріпити прикладом власні слова, Айворі підібрав кусочок цегли, яким була вимощена стара доріжка, і підкинув його вгору, вимовляючи при цьому якісь слова, і змусив його перетворитися на метелика, який почав кружляти над ними, тремтячи блакитними крильцями. Він простягнув палець, і метелик сів на нього. А потім він струснув рукою, і метелик впав на землю шматочком цеглини.

— У моєму житті дуже мало вартісного, — сказала Стрекоза, задумливо дивлячись на вимощену цеглою доріжку. — І я трохи вмію вести господарство і говорити правду, якщо мене питають. Але якщо я скажу, що я тепер думаю, що навіть на Рокові все тільки брехня і порожні фокуси, то, напевно, зненавиджу усіх мудреців за те, що вони мене так довго дурили, за те, що вони так довго дурили нас усіх. Ні, не може там все бути брехнею! У всякому разі, Верховний Маг дійсно пішов в глибини підземного лабіринту і повернувся звідти з Кільцем Миру. І він дійсно побував в країні мертвих разом з молодим королем і переміг того мага-павука, а потім повернувся в наш світ. Ми знаємо все це зі слів самого короля. Адже навіть сюди приходять бродячі музиканти і співають про ці подвиги пісні, граючи на своїх арфах. А якось раз до нас приходив один оповідач і теж розказав нам чимало історій.

Айворі кивнув.

— Але ти забуваєш, що Верховний Маг втратив всю свою могутність в країні мертвих, — сказав він. — Можливо, через це і все чарівництво на землі поступово послабішало.

— Не знаю. Я не впевнена: адже закляття нашої відьми Рози діють так само добре, як і раніше, — вперто заперечила Стрекоза.

Він тільки посміхнувся у відповідь, але вона бачила, що таке порівняння видається йому просто безглуздим. Якась сільська відьма і Верховний Маг! Стрекоза тільки зітхнула. І раптом у неї вирвалося:

— Ах, якби тільки я не була жінкою!

Він знову посміхнувся.

— Ти дуже красива жінка, — сказав він. Сказав дуже просто, нітрохи їй не втішаючи, як намагався робити це спочатку, до того, як вона встигла дати йому зрозуміти, що їй огидні подібні лестощі. — З якої примхи тобі ставати чоловіком?

— Щоб мати можливість відправитися на Рок! Все побачити, всьому навчитися! Чому, ну чому туди можуть поїхати тільки чоловіки?

— Таке правило, встановлене першим Верховним Магом Земномор'я багато століть назад, — сказав Айворі. — Хоча… мені ці думки теж в голову приходили.

— Правда?

— І дуже часто. Оскільки день за днем я бачив навколо себе тільки хлопчиків і чоловіків — як у Великому Будинку, так і у всій Школі. І знав, що місцевим жінкам заборонено ступати навіть на