Сказання Земномор'я - Урсула К. Ле Гуїн
— Щось ти мені, хлопче, зовсім не знайомий, — з сумнівом в голосі заявив візник, вже піднімаючи свій батіг, щоб відігнати бродягу, але тут з іншого боку воза до них підійшов Айворі.
— Гаразд, добродію, нехай їде з нами, — сказав молодий чарівник. — Він нам нічого поганого не зробить — адже тут я.
— Ну то сам і стеж за ним гарненько, пане мій, — змирився візник.
— Гаразд, — сказав Айворі і підморгнув Стрекозі, бо то була, звичайно ж, вона, зовсім невпізнанна, вся забруднена, в старій подертій куртці і чоловічих штанях. На голові у неї красувався страшного вигляду капелюх, під яким вона сховала своє розкішне волосся. Стрекоза підморгувати йому у відповідь не стала. Вона старанно грала свою роль, навіть коли вони сиділи поряд, гойдаючи ногами, на задку воза і їх відокремлювали від візника шість величезних бочок з вином. Занурені в літню дрімоту пагорби і поля повільно пропливали і пропливали повз них. Айворі стало нудно, і він спробував було подражнити свою супутницю, але вона тільки заперечливо похитала головою. Можливо, вона все ж трохи побоювалася їх божевільної витівки, але напевно сказати що-небудь про її настрій було неможливо. Всю дорогу Стрекоза була занурена в урочисте і тяжке мовчання, і Айворі думав, що якщо між ними що і вийде, то вона напевно йому швидко набридне. Але ця думка раптом до такої міри його зворушила, що бажання стало майже нестерпним. Він озирнувся, збираючись уже почати з нею відповідна розмову, але як тільки побачив її лице, всякі «крамольні» думки одразу зникли самі собою, такою величезною і могутньою вона раптом йому здалася.
На цій дорозі не було жодного готелю, хоча вона тягнулася через весь західний край, який колись називався Ірія. Коли сонце схилилося до західних рівнин, вони зупинилися в найпростішій селянській хаті, де їм змогли запропонувати стерпну стайню для коней, закритий сарай для воза і сінник в стайні для подорожніх. На сіннику було темно і душно. Ніякого бажання Айворі більше не відчував, хоча дівчина лежала від нього на відстані витягнутої руки. Вона так старанно весь день зображала чоловіка, що навіть його примудрилася наполовину переконати, що це так і є. Можливо, їй в підсумку і старого Воротаря переконати вдасться! — думав Айворі. І, посміхнувшись при цій думці, заснув.
Вони поволі тяглися весь наступний день, два рази потрапили під грозовий дощ і під вечір нарешті прибули в Кембермаут, процвітаюче портове місто, обнесене стіною. Надавши візникові можливість самому виконувати доручення господаря, вони розлучилися з ним і відшукали відповідний готель. Стрекоза мовчала, дивлячись на всі боки з таким виразом обличчя, яке можна було сприймати як страх, змішаний із захопленням, або як сильне несхвалення, викликане звичайним невіглаством.
— Дуже миле маленьке містечко! — зауважив Айворі. - І все-таки єдина справжня столиця в світі — це Хавнор!
Однак всі його спроби розговорити її виявилися марними; вона лише промовила:
— На Рок кораблі вирушають не так часто, вірно? Як ти думаєш, багато часу нам знадобиться, щоб знайти потрібний корабель?
— Ні, ми швидко його знайдемо, якщо у мене в руці буде посох чарівника, — відповів Айворі.
Вона перестала дивитися на всі боки і деякий час йшла, опустивши голову і занурившись в глибоку задуму. Він крадькома спостерігав за нею. У русі вона була просто прекрасна — смілива, граціозна, з гордою поставою.
— Ти хочеш сказати, що вони зобов'язані взяти на борт будь-якого чарівника? Але ж ти ж поки ще не чарівник.
— Це проста формальність. Я давно вже числюсь старшим чарівником, і нам дозволено брати в руки посох, коли ми вирушаємо кудись у справах нашого острова. А я саме цим зараз і займаюся.
— Ти ж МЕНЕ туди везеш!
— Я везу туди ЩЕ ОДНОГО УЧНЯ, — повчально промовив він. — До того ж дуже обдарованого!
Більше Стрекоза питань не задавала. Вона ніколи з ним не сперечалася; це була одна з істотних її чеснот.
А ввечері в готелі, що стояв біля самого причалу, вона за вечерею раптом запитала з несподіваною сором'язливістю:
— А що, я і правда така обдарована?
— На мій погляд, так, — чесно відповів він.
Вона задумалася — розмова з нею часто виходила якоюсь уповільненою — і нарешті, ніби прокинувшись, сказала:
— Роза завжди говорила, що в мене є якась сила. Тільки вона не знала, яка саме. І я… я розумію, що це так і є, але теж не знаю, яка вона, ця моя сила.
— Ось ти і їдеш на Рок, щоб про це дізнатися, — сказав Айворі, піднімаючи склянку з вином. Вона трохи забарилася, потім теж підняла склянку і посміхнулася йому. І посмішка ця була такою ніжною і щасливою, що у нього раптом вирвалося: — І нехай те, що ти там знайдеш, повністю відповідає всім твоїм надіям!
— Якщо ця моя мрія збудеться, то тільки завдяки тобі, - відповіла вона. І в цю мить він щиро любив її і готовий був відректися від усіх своїх поганих думок і сприймати цю дівчину тільки як товариша по зухвалій і небезпечній пригоді.
Їм довелося оселитися в одній кімнаті, бо готель був переповнений, але в цей вечір думки Айворі були виключно цнотливі, він навіть трохи посміювався над собою за це.
Враноці він зірвав в саду при готелі соломинку і за допомогою заклинання надав їй форму відмінної палиці з мідним навершям, яка точно відповідала йому по висоті.
— А з якого він дерева? — запитала Стрекоза, абсолютно захоплена цим перетворенням, а коли Айворі зі сміхом відповів їй: «З розмарину!» — розсміялася.
Вони йшли від причалу до причалу, запитуючи, чи не йде на південь якесь судно, яке могло б взяти на борт чарівника і його учня і довезти їх до Острова Мудрих, і досить скоро такий корабель відшукали. Це було важке вантажне судно, що прямувало в
