Сказання Земномор'я - Урсула К. Ле Гуїн
— Треба ж — «сирні»! — сказав він уголос, і ворона кобила смикнула від подиву вухом.
Отже, Айворі повідомив Берча, що отримав звістку від свого вчителя з Рока (він навіть назвав його: Майстер Спритна Рука) і тепер йому потрібно негайно вирушати туди. Він, звичайно ж, не може сказати, яка мета його поїздки, проте справа ця не потребує багато часу. Так що два тижні туди, два — назад, і, найпізніше, він повернеться в кінці осені. Однако він змушений просити пана Берча видати йому авансом частину належної плати, щоб заплатити за проїзд, оскільки чарівникові з острова Рок негоже розраховувати на те, що люди самі побажають дати йому все, що потрібно. Краще просто заплатити за проїзд, проявивши скромність і гідність, як це роблять всі чарівники. Оскільки Берч з усіма його доводами погодився, Айворі незабаром отримав від нього важкий гаманець з грошима. Це були перші справжні гроші, які він за останні роки тримав в руках: десять платівок зі слонової кістки, на яких з одного боку було вирізано зображення знаменитої Видри Шелітхи, а на іншій красувалася Руна Миру на честь короля Лебаннена. «Привіт, мої маленькі, - шепнув він їм, коли залишився один. — Сподіваюся, ви з „сирними“ грошима відмінно поладите!»
Він дуже мало розповідав Стрекозі про свої плани, головним чином тому, що особливих планів і не будував, сподіваючись на удачу і власну кмітливість, які рідко його підводили. Втім, дівчина питань майже не задавала.
— А що, я весь шлях повинна буду провести в образі чоловіка? — Здавалося, це мало не єдине питання, яке її цікавить.
— Так, — відповів він. — Але ти просто переодягнешся чоловіком. Я не стану користуватися закляттям подібності, поки ми не прибудемо на Рок, так що на мене ти схожа не будеш.
— А я думала, що це буде закляття перетворення, — сказала вона трохи розчаровано.
— Це було б нерозумно, — пояснив Айворі, старанно наслідуючи сухувато-урочистого тону Майстра Метаморфози. — Але якщо буде необхідно, я це зроблю, зрозуміло. Скоро ти і сама побачиш, що чарівники дуже скупо користуються Великими закляттями. І не без причини.
— Я знаю, через Рівновагу, — кивнула вона, як завжди сприйнявши те, що він їй розповідав про це, з властивою їй простотою і наївністю.
— І ще, можливо, через те, що ці мистецтва вже не мають тієї сили, яку мали колись, — сказав Айворі. Він і сам не знав, чому намагається послабити її віру в могутність чарівництва; можливо, тому, що будь-яке ослаблення її сили, її цілісності було б на руку йому самому. Йому давно вже хотілося просто затягнути її в ліжко, і ця дивна гра йому спершу дуже подобалася, але в підсумку обернулася чимось на зразок поєдинку, якого він ніяк не очікував і якому ніяк не міг покласти край. Тепер він прагнув вже не розважитися з нею, а перемогти її. Не можна ж було дозволити якійсь сільській дівчині отримати над ним перемогу! Ні, він повинен довести і їй, і самому собі, що ті його сни не мають насправді ніякого значення!
Досить скоро, втім, Айворі втратив терпіння, настільки вона була до нього, як до чоловіка, байдужа, і скористався звичайним приворотним закляттям, якими зазвичай користуються чаклуни. Йому було трохи соромно вимовляти подібне закляття, але він знав, що діє воно досить ефективно. Він навів на Стрекозу чари, коли вона плела для своєї корови повідок з петлею на шиї. Однак чари його подіяли на неї зовсім не так, як він очікував: вона аж ніяк не розтанула і не проявила готовність негайно йому віддатися, як це завжди бувало з дівчатами в Хавнорі і Твилі. Навпаки, Стрекоза стала ще більш мовчазною і сердитою. Вона навіть перестала ставити свої нескінченні питання про Школу Чарівників і часто не відповідала йому, коли він першим до неї звертався. Коли ж одного разу він дуже обережно наблизився до неї і ніжно взяв її за руку, вона так врізала йому по голові, що його потім ще довго хитало, а вона мовчки встала і вийшла зі стайні, і її улюблена собака — огидного виду гонча, тут же послідувала за нею. І Айворі здалося, що ця псина навмисне озирнулася і глузливо на нього подивилася.
Стрекоза прямувала по стежці до старого будинку, і коли в вухах у нього перестало дзвеніти, він крадькома пішов за нею, сподіваючись, що чари все-таки подіють і з її боку це була просто незграбна спроба запросити його в ліжко. Але, наблизившись до дому, Айворі почув звуки розбитого посуду, і якийсь чоловік, мабуть, її батько, той самий п'яниця, похитуючись, вийшов на ганок; виглядав він переляканим і збентеженим, а вслід йому неслися сердиті крики Стрекози: «Пішов геть з дому, п'яничка нещасний! Проклятий зрадник! Дурень! Безсоромний розпусник!»
— Вона у мене стакан вирвала! — зі скавучанням, як щеня, поскаржився незнайомцю господар Старої Ірії. Собаки скакали навколо нього, як скажені. - І розбила!
Айворі повернувся і пішов геть. І не повертався два дні. На третій він все-таки зважився проїхати мимо Старої Ірії, і Стрекоза сама вибігла по стежці йому назустріч.
— Прости мене, Айворі! — сказала вона, дивлячись на нього знизу вгору своїми дивними очима, схожими на золотистий топаз. — Не знаю, що на мене тоді і знайшло. Я просто жахливо розсердилася! Не на тебе, звичайно. Ти вже мене прости.
І він милостиво пробачив її. Але більше ніколи не пробував наводити на неї любовні чари.
«А скоро, — думав він тепер, — вони мені і не знадобляться. Я буду мати над нею повну владу! І я добре знаю, як цю владу отримати. Вона сама віддасть її мені прямо в руки. Її сила і воля, звичайно, неймовірно великі, але, на щастя, вона дурна, а я розумний і хитрий».
Берч якраз збирався відправити вниз, в Кембермаут, візок з шістьма бочками відмінного фанійського вина десятирічної витримки, яке
