Титани Ос. Дводушниця - Владислава Раф

«Рем, отямся! – вигукнула Еар в її голові, силоміць придушуючи вкрадену енергію. Ще не вистачало, щоб її помітили інші. – Не можна діяти так нерозумно!»

– Начхати, – ледь чутно видихнула дівчина. Вона повільно випросталася, стоячи на кам'яних грудях велетня, що опав кам'яною статуєю на землю пів хвилини тому, і з зусиллям вийняла шаблю. – По мені сьогодні забагато прилітає.

Стрімкий рух позаду і розвідниця встигає лише озирнутись через плече, коли другий голем раптом вибухає вогнем зсередини. Реквієм лише розгублено моргнула, коли кам'яний солдат розлетівся шматками каменю.

В ту ж мить, перед її очима з'явився вже знайомий смертник, що вчасно закрив дівчину власною спиною.

Вона не бачила, коли саме штурмовики опинилися поруч, а деякі ще й спішилися, надто зайнята власним поєдинком. Але втручання передового загону, точніше, його невеликої частини, виявилося дуже вчасним.

– Жива? – запитав Переяр, обернувшись до Вієм. Похмуро оглянув розвідницю, вкриту кров'ю та кам'яною крихтою.

Кров після бою з Йор не вдалося повністю змити навіть зливовим дощем, а більше й ніде було привести себе до ладу чи обробити рани. А тепер, після несподіваної атаки големів, їй знову дісталося.

На відповідь сил не було. Натомість, дівчина оглянула інших присутніх та ще трьох големів, тільки-но наздогнавших їх. Штурмовики діяли злагоджено – Євстахія зводила міцні бар'єри, залишаючись в тилу разом з блідим розвідником Младом Наумом, що досі не міг повірити своїм очам.

Аскольд та Іриней навпаки – атакували в перших рядах, обравши собі по големові. Івор теж не відставав, залишаючись верхи на Безуалові. Здається, минула лише мить, а сталева булава Олеся вже прикінчила третього кам'яного.

Льодові списи Аскольда теж не відставали, згодом прикінчивши четвертого. Одночасно з ним Ізбор знищив і п'ятого голема, атакуючи своєю стихією.

Впевнившись, що вони вже в безпеці, Реквієм судомно видихнула. Здається, Велет запитував ще щось, але дівчина не могла розібрати слів крізь зростаючий шум в голові.

Фіолетова аура повільно згасла, повертаючись у свій звичайний стан, а розвідниця в якийсь момент просто втратила свідомість. Вона втомилась. Цей день виявився надзвичайно довгим.

Велет, що уважно спостерігав за Вієм, встиг підхопити виснажену дівчину на руки. Одразу перевірив слабкий пульс, щоб визначити стан здоров'я і огорнув її власним вогнем. Стихія Переяра могла зігріти холодне тіло та допомогти відновитися.

Помітивши шаблю, яку Реквієм так і не випустила з рук, штурмовик повернув зброю до піхов на її поясі.

– Що з нею? – одночасно запитали Іриней з Ізбором, який, нарешті, опинився на своїх двох. Безуал почав втрачати матеріальність, щоб не виснажувати дівчину ще більше.

– Виснаження, але поки не критичне, – відгукнувся штурмовик та перевів погляд на Івора. – Як ви вибралися? Нам повідомили про напад титана та смерть двох розвідників.

– Вдача вміє жартувати, – втомлено промовив підполковник, знову втираючи обличчя від дощу. – Я б сказав, що просто пощастило, але ні, ми ледь не вмерли, перш ніж вдалося покласти Йор. Змія зжерла нечисть, вона ж кинулась за нами, але десь загубилась дорогою. Големи теж з числа переслідувачів.

– Ви перемогли титана?! – мало не в один голос вигукнули Млад та Аскольд. Інші підтримали запитання спантеличеними виразами облич.

– Навіть зображення його кісток зберіг, – гмикнув Івор, підкинувши в правій руці схрон. Чоловік розумів, що їм потрібні будуть докази, тож, поки Вієм затрималася в будинку, встиг перенести зображення скелета на дрібний артефакт. – Але давайте вибиратися звідси. Реквієм потрібен лікар, нам обом – гарячий душ, відпочинок та нормальна їжа.

Іриней мовчки кивнув на слова підполковника. Оглянувши своїх людей, сотник передав Переяру поводи його коня, не злізаючи з власного.

– Подбаєш про малу? – одразу запитав Олесь.

Велет мовчки кивнув, сідлаючи тварину. З допомогою Іринея опустив Реквієм в сідло перед собою, притримуючи дівчину за спину правою рукою.

Знервований Лихо цього разу дістався Івору, якому довелося терпляче чекати, поки кінь не впевниться, що його власниця в порядку. Переяр здивовано спостерігав за тим, як каратовий красень наблизився до них та торкнувся ніздрями руки Реквієм.

Штурмовик не дуже розумів, чим займається ця тварина, але здогадувався, що той намагається перевірити стан непритомної.

– Вієм буде в порядку, щойно ми дістанемося залоги, – промовив Велет у відповідь на знервоване похрапування. – Я подбаю про неї.

Лихо уважно оглянув парубка чорним оком і, зрештою, відступив та дозволив Іворові себе осідлати.

– Вірний в тебе кінь, – задумливо видихнув смертник, скеровуючи свого слідом за іншими вершниками.

– Він найкращий, – ледь чутно відгукнулася розвідниця, борячись з темрявою. Насилу розплющила залиті кров'ю повіки та зосередила погляд на обличчі Велета, перш ніж з усмішкою додати: – схоже, моя теорія виявилася вірною.

– Вона мало не коштувала тобі життя, – спохмурнів Переяр, згадуючи їхню останню розмову. – Думаєш, викриття одного титана варте цього?

– Принаймні, – глибоко і повільно вдихнула, збираючись з силами для відповіді, – тепер армія зверне увагу на своїх, які так само можуть виявитися зрадниками.

– Не розмовляй поки що, – попросив, пригортаючи Реквієм ближче, щоб сховати від дощу та холодного вітру. Після чого знову посилив полог вогню на її тілі. – Відновлюй сили, викриттям генерала займемось потім. Якщо він дочекається нашого приїзду.

– Тобто, ви тут без відома Зенона? – здивовано прошепотіла розвідниця, безсило опустивши голову на плече Велета. Їй хотілося спати, але, не бажаючи зустрітися з давніми кошмарами, дівчина трималася за реальність.

– Звісно. Він не захотів відправляти наш загін на допомогу, аргументуючи свою бездіяльність погодою. Тільки для передових солдат це звичайна відмовка. На моїй пам'яті, жоден головнокомандувач не зупиняв штурмовий загін від наступу через негоду. Все, Вієм, спи, тобі потрібно відновити сили.