Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

Оейде знову заплющила очі, намагаючись більше ні про що не думати. Тканина, постелена на оберемок трави пахла неприємно, і цей запах почав нервувати дівчину, яка ніяк не могла заснути.

Нарешті вона піднялася і дуже тихо вислизнула зі свого закутка.  Свіла спала просто біля вогнища. Оейде чула її неголосне уривчасте  хропіння.

Навшпиньки  промайнула повз неї і побігла до дверей.  Вугілля продовжувало тліти,  бліді спалахи давали достатньо світла, щоб, нехай і смутно, але розрізняти речі навколо. Оейде дуже боялася наштовхнутись на щось і розбудити стару.

Вона обережно відчинила двері і прошмигнула в темряву.  Їй нестерпно хотілося потрапити на вулицю, бо затхле повітря будинку викликало біль у грудях.

Темрява не лякала, навпаки, заспокоювала. Тиха тепла ніч струменіла по землі. На темно-синьому полотні неба мерехтіли зірки: безтурботні й далекі.

Оейде згадала, як у дитинстві любила вона сидіти вночі на даху будинку й дивитися на зорі, уявляючи, що там живе  маленька дівчинка,  дуже схожа на неї. І зараз вона теж сидить на даху свого будинку і з захопленням дивиться на зірки. Оейде вірила, що ця дівчинка так само щаслива, як і вона сама.

Ніхто, крім Оевінга, не знав про те, що маленька принцеса мріє на даху літніми ночами...

Оейде йшла повільно, торкаючись руками деревних стовбурів. Дивно, але короткого відпочинку і несмачної їжі вистачило, щоб вона прийшла до тями і знову відчула себе впевнено.

Вона  обернулася,  позаду темніла стіна лісу. Звісно, вона розраховувала, що зараз трохи прогуляється і повернеться до сплячого будинку. Бо іти  їй нікуди.

Тиша і спокій кликали, вели її вперед. Подих ночі був чистим і спокійним. Під ногами тихо шаруділа трава.

Оейде зупинилася, розгублено пригладила долонями скуйовджене волосся, обмацала обличчя. На мить їй здалося, що воно стало таким, як колись...