Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

Кадмас задумливо роздивлявся жінку, що стояла перед ним, і губився в здогадах, намагаючись визначити, скільки ж років ій може бути.

Невірне світло від багаття робило зморшки на її обличчі глибшими й темнішими, але чорні очі дивилися задерикувато і сяяли, немов у молодої дівчини. По копиці короткого волосся на потилиці неважко було зрозуміти, наскільки воно густе і шовковисте, незважаючи на проблиски у ньому сивини.

Її губи були трохи прочинені, і  Кадмас бачив їх ніжний, майже дитячий обрис.

Раніше Кадмас не зустрічався з людьми, але знав, що людське  життя не таке щасливе, як життя тих, хто володіє магією, знав, що люди  і живуть набагато менше і старіють  бистріше.

Кадмас дивився на її темне, обвітрене обличчя, на сивину у волоссі і хмурився. Тепла хвиля прихлинула до грудей.  Йому чомусь не хотілося відпускати від себе цю дивну жінку, яка з'явилася до нього зненацька,  з темряви нічного лісу.

Але Кадмас не став розбиратися в природі цього почуття. Він подумав, що хвилювання викликане надією, яку розпалили в його душі слова жінки про те, що Оейде, цілком можливо, все ще жива.

Кадмас добре володів чарами,  але через свою молодість все ще погано розбирався в проявах магії та її впливі на навколишній світ. Йому жодного разу не доводилося використовувати руйнівну силу своїх чар.  І Кадмас щиро сподівався, що й не доведеться.

Жінка, яка назвалася Дійєю, дивилася на нього проникливо, з надією та очікуванням.  В її чорних очах металися відблиски палаючого багаття. 

Кадмас на мить замилувався цим живим, немов гіпнотичним світлом, і одразу ж відвернувся, щоб жінка не помітила його зацікавленого погляду.

Він розмірковував, зануривши погляд у саме нутро палаючого багаття, намагаючись побачити там образи, які змогли б допомогти йому прийняти рішення.

Оейде бачила, як швидкоплинно змінюється вираз його обличчя, які сумніви й тривоги відбиваються у світлих, і без того неспокійних очах.

– Розкажи, звідки знаєш про жертвопринесення, – нарешті промовив Кадмас.

Оейде зітхнула. Розуміла, що така розмова неминуча і не знала, чи вийде розповісти правду так, щоб не видати себе. Напевно маги Променистих Берегів, навіть такі молоді й недосвідчені, дуже проникливі.

– Мене теж викрали, але, мабуть, вирішили, що я занадто негарна, стара і не підходжу для обряду, – повільно заговорила вона, – тому мені вдалося втекти. Мене погано охороняли, були зайняті іншою дівчиною, її викрали майже відразу після мене. Напевно, це й була вона... твоя наречена. Дуже вродлива... – і немов вгадавши наступне запитання, швидко додала: – Коли я тікала вночі, вона була жива, але під дією заклинання... Її охороняв... один негідник, Рамхеб, – з огидою вимовила Оейде ненависне ім'я, – дуже жорстокий... знаєш, є такі звірі, яким до нестями подобається знущатися зі слабших, особливо з жінок.  Це приносить їм  задоволення. Я й сама про це, навіть не здогадувался, поки не зіткнулася з тим  Рамхебом!

І замовкла, бо не мала сил говорити про те, що пережила.

Кадмас нічого не знав про насильство, але зробив вигляд, що зрозумів, про що йдеться річ, але нічого на те не відповів, лише запитав:

– Тобі відомо, яке закляття наклали на викрадену дівчину?  

Він переконував себе в тому, що Дійя говорить саме про Оейде. 

Нехай його наречена в полоні, але, принаймні, жива – у цьому Кадмас не сумнівався. Якщо то інша дівчина, тоді нитка обірветься і доведеться починати все спочатку. Кадмас ще не розумів, скільки часу він готовий витратити на пошуки своєї нареченої.

– Ні, цього я не знаю, – Оейде похитала головою, – Але вона була, наче в напівсні, нічого не розуміла і весь час мовчала. 

– Пояс! – сказав тоді Кадмас, – чи був на ній пояс, прикрашений дорогоцінним камінням?

– Не знаю, не бачила, – промовила Оейде тихо, – було темно, я дивилась крізь гнилі дошки сараю, мене тримали в якомусь сараї...

Вона не наважилася ось так сказати, що пояс забрала Агіль.

– Добре! Підеш зі мною. Ти пам'ятаєш, де це місце?

– Не впевнена… Там  болото було, дуже глухе болото. Коли я втекла, то довго бігла, а потім упала біля струмка, і тоді мене знайшли люди… діти з батьком і відвели до свого дому. Але думаю, що неодмінно згадаю ще що-небудь! – з упевненістю сказала вона.

Оейде не хотіла розповідати Кадмасу відразу про все, що вона пам'ятала, особливо про те, що викрадачі відкривали портал. 

Якби справа стосувалася життя і смерті, то вона, звісно, нічого не стала б приховувати, а так, вона ж знала, що викрадена дочка північних чаклунів перебуває в цілковитій безпеці.

Вона страждала через те, що їй доводиться брехати Кадмасу, але втішала себе тим, що  тепер знову потрібно відкинути всі сумніви й думати тільки про свої власні почуття.  До того ж, Оевінг живий, а це означає – вона не стала причиною смерті свого брата. 

І дівчина раптом відчула, що ніч тепла і лагідна, зорі ясні, а чоловік, який стоїть поряд настільки гарний, що  й коліна тремтять. І їй шалено захотілося жити і любити. 

– Я допоможу тобі згадати, – кивнув Кадмас.