Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

Чоловік привів її до крайньої від лісу хати: тісного місця, з низькою закопченою стелею і бідними  меблями в кутах. 

Біля круглого брудного вогнища поралася бабця: маленька, дуже зморщена, із сивими тонкими косами, укладеними навколо голови.

– Бабуся Свіла! – кинулася до неї дівчинка, – Дивись, кого ми в лісі знайшли, але вона жива, не суха гілка, не перетворилась на відьму! Але холодна була, наче  мертва!

Очі її захоплено виблискували. Бабця обійняла онуку й ласкаво поцілувала у світло-русяву голівку.

– Подбай про неї, як зможеш, – сказав чоловікові, – діти натрапили на неї біля струмка, вона була непритомна... Добре, дикі звірі не добралися.  

– Сідай сюди, – поманила стара Оейде і вказала на грубу дерев'яну лаву біля вогнища.

– Я повернуся до лісу, треба забрати кору, – додав чоловік і кликнув сина: – Ходімо!

– Але я зголоднів,  – закапризував, насупився хлопчик.

– Ходімо! – непохитно повторив чоловік, – повернемося, будемо вечеряти... А її, – він вказав на Оейде, – нагодуй зараз, не чекай на нас, і нехай відпочиває...

Він окинув Оейде задумливим поглядом і разом із сином вийшов за двері.

– Тена, допоможи мені! – промовила стара. 

Дівчинка з готовністю кинулася до полиць із глиняним посудом.

Продовжуючи кутатися в плащ, Оейде сіла на лавку, простягаючи до вогню змерзлі руки. Добре, що її одяг забруднився і порвався, не буде так виділятися на тлі цієї дивної убогої халупи, заповненої димом і огидним запахом.

Стара відійшла кудись углиб будинку.

Дівчинка, скоса поглядаючи на Оейде, поралася біля вогнища, а потім простягнула їй глиняну миску і глиняну ж чашку з молоком.

Оейде внутрішньо здригнулася, побачивши шматок сіро-землистого хліба і скибочку сушеного м'яса, але голод пересилив гидливість, і вона повільно, обережно почала їсти.

Крізь нещільно прочинені двері долинали чиїсь голоси, тягнуло гіркуватим димом – вочевидь, селище жило своїм звичайним, вечірнім життям.

– У нас тут кілька сімей, – помітивши її зацікавлений погляд, пояснила дівчинка, – а в тебе є?...

Але не встигла закінчити запитання.

– Збігай-но, принеси ще дров, а то вогнище ось-ось згасне! – наказала Свіла, виступаючи з димної напівтемряви. 

Тена прикро поморщилася, але ослухатися  не посміла.

Оейде з'їла трохи хліба і змусила себе випити півчашки молока, яке було кислуватим і неприємно пахло.

– Дякую, – тихо сказала вона.

Голова паморочилася, її кидало то в жар то в холод, і вся вона так спітніла, наче у воду впала.

– Іди сюди, – поманила її стара, світячи в темряву масляним світильником, – я приготувала тобі ліжко.

Трохи похитуючись, Оейде попрямувала за нею в якийсь закуток.

На підлозі побачила оберемки сухої трави, застелені тканиною.  Але вибирати не доводилося. 

Вона слабко посміхнулася на знак вдячності, опустилася на запропоновану постіль і моментально заснула.