Берегиня - Настуся Соловейко

– Пізно, Еллі, тепер все йде в комплекті, я і гроші! – він засміявся і знов поцілував мене.

Заснули ми ще не скоро.

Вранці ще раз скупалися. Навколо було тихо, тільки легкий вітерець колихав гілки дерев.

Сонячні промені виблискували на поверхні прозорої води. Я ще трохи соромилася своєї наготи, чого не можна було сказати про Себастіана.

– Звідки ти знаєш це місце? Тут завжди нікого нема?

Він підплив ближче.

– Здебільшого тут безлюдно. Моя мама любила відпочивати саме тут. Вона тяжко хворіла, а тут їй було затишно. Це не дуже популярна частина острова, тут погано працює магія, з якоїсь невідомої причини. Аномалія. Перенестися сюди можна, а от збудувати щось досить складно.

Я кивнула.

– Нам пора Еллі, вдягайся і я перенесу тебе додому.

– А ти?

– А мені треба на службу.

Я опустила очі та вийшла з води, сукня лежала в наметі. То, це і все? Він просто перенесе мене додому і до побачення? А що буде далі? Серце болісно стиснуло.

Я швидко вдяглася та застигла дивлячись на море.

– Не знаю про що ти думаєш, але вочевидь, про щось погане. – він підійшов ближче й обійняв мене.

– Роскажи мені, Еллі. – він поцілував мене в шию.

– Ти….ти нічого не сказав, про те, що буде далі….з нами.

– Будемо жити разом поки не станемо старі й помремо в один день!

– Це не смішно Себастіан! Я серйозно! Ти збираєшся об'явити про наш шлюб чи ні?

– Ну, звичайно ж! Хотів зробити тобі сюрприз ввечері, утім… – він став на одне коліно і на його відкритій долоні з'явилася каблучка з великим синім каменем.

– Ельвіро Штайн, чи згодна ти стати моєю дружиною, розділити моє життя, мою плоть і кров?

– Звучить трохи лячно. – пирхнула я.

– Вибачте чарівна панно, не я писав ці древні слова, тож, ваша відповідь?

– Я згодна. – сказала тихо.

Він встав і надів обручку мені на палець.

– Це обручка моєї мами, думаю, вона б хотіла, щоб вона була у тебе.

– Думаєш? – спитала із сумнівом.

– Впевнений. Дату церемонії вибирай сама, я не дуже знаюся на цьому всьому, – він знизив плечима – а тепер нам пора.

Себастіан переніс нас до моєї кімнати і вже зібрався піти до себе, коли побачив ту саму магічну книгу у мене на тумбочці.

Дивно, я ж її начебто не діставала.

– Звідки вона у тебе? Ця книга? – запитав схвильовано.

– Знайшла на горищі, коли ховалася від тебе, і від усіх, в день першого балу. А що?

– Цікаво. Цю книгу створила для мене мама. Я думав, що загубив її. Мати читала мені з неї казки. Секрет полягав у тому, що для всіх це була просто книжка з пустими сторінками, але коли її торкався я, то кожного вечора вона показувала нову історію.

Бастіан взяв книгу до рук, і дійсно, обкладинка повільно розквітала кольорами й буквами.

– Іди сюди, Еллі, глянь!

Я підійшла ближче та побачила, що на обкладинці з'явились ми. Себастіан стояв на одному коліні й протягував мені обручку. Зверху майорів напис: “Я так люблю тебе синку, будь щасливий!”

Я відкрила рот від подиву.

– Яка надзвичайна магія! – проговорила.

– Так, Еллі, магія любові, думаю, нема сильнішої. Не проти, якщо книга буде у мене?

– Звичайно ж ні, забирай, вона твоя.

Він кивнув, поцілував мене і пішов.

Я досить довго сиділа в кріслі й думала, що якби в той день, коли я знайшла цю книгу, мені хтось сказав скільки всього я переживу найближчим часом, я б нізащо не повірила.