Берегиня - Настуся Соловейко

 – Їхнє з батьком життя не було щасливим, та я не хочу втратити тебе! – він повернувся до мене – Я хочу любити тебе Еллі, хочу, щоб ти була моєю. Ти зможеш мене пробачити? – зазирнув мені в очі.

– Я не обіцяю, що зможу бути таким, як цей….Ерік Рот – він вочевидь хотів назвати його інакше – я не білий маг, і моя магія теж впливає на мій характер. Навряд чи, я романтик, або ж поціновувач русалячих театральних вистав, – знизив плечима – я різкий і легко спалахую, та я тебе справді люблю, Еллі.

Я знов заплакала, нічого не могла з собою вдіяти. Я так довго вважала, що він мене ненавидить, так довго мріяла, що одного дня він зможе мене полюбити.

Себастіан притягнув мене до себе.

– То ти згодна, мммм, Еллі? – він поцілував моє зап'ястя, провів губами вверх до шиї, і накрив вуста.

Поцілунок все тривав і тривав. В голові почало паморочитися і я щільніше притулилася до Бастіана.

– Скажи, що ти згодна... – прошепотів мені на вухо і на шкірі виступили сироти.

Він прикусив мочку вуха.

– Так не чесно..ахх..ти маніпулюєш мною!

– Хіба що трохи, Еллі, – засміявся він – то ти згодна?

– Почекай, ти задурюєш мені голову, а як же Ґрета?

– Ґрета? – спитав розгублено – Не знаю, що ти собі там науявляла, проте, вона нічого для мене не значить.

– Та я бачила, як ти крутився біля неї!

– Я хотів тебе розізлити, тільки й всього. Виходить – мені вдалося. – він помовчав.

– Еллі, мені не потрібна ніяка інша жінка, я люблю і хочу тільки тебе, більше нікого!

 Я зашарілася. Відсторонився від нього й трохи відійшла.

– Я… я не знаю Себастіан, чи можна тобі вірити. Ти завжди був такий різкий і злий зі мною, а зараз хочеш, щоб я кинулася до тебе в обійми.

– Хочу. Понад усе на світі, і якщо ти не кинешся, тоді доведеться мені.

З цими словами він підхопив мене на руки й зайшов у море.

Вода була прохолодною, утім, приємною.

– Бастіане, що ти робиш?! Відпусти мене, зараз же!

 Я брикнулася, та він тільки сильніше притиснув мене до себе.

– Хіба ти не хочеш поплавати? Кажуть, це море зцілює тіло і душу. – широко посміхнувся.

– Та як плавати, коли ми одягнені?

Він поставив мене на ноги, вода доходила мені до грудей. Його губи заворушились й ми обидва зосталися без одежі.

– Ти що, здурів?! – я прикрила груди руками.

– Не бійся мене Еллі, ми просто поплаваємо. Я не зроблю нічого, що ти б не захотіла. – не дочекавшись відповіді, він пірнув у воду.

Я завжди мріяла побувати на цьому острові та поплавати, тож, чому б і ні?

Вода приємно освіжала й розслабляла тіло.

Себастіан виринув за моєю спиною і пригорнув мене до себе.

Повільно, наче я була крихкою фарфоровою статуеткою, його руки торкнулися моїх стегон, піднялися на талію й охопили груди. Я відчувала якими міцними були його м'язи.

І здалася. Так, можливо я пошкодую потім, втім, я хотіла його. Хотіла, щоб він був моїм.

Повернулася до нього лицем, вода зробила моє тіло невагомим. Я охопила його стегна ногами, відчуваючи гарячу тверду плоть, що упиралася в живіт. Руки ковзнули на широкі плечі.

– Люби мене, Бастіане... – прошепотіла йому в губи.

Сильні руки підхопили мене й притиснули ближче, а розпечені губи заволоділи моїми.

Я пропустила момент, коли ми знов опинилися на березі й Себастіан приніс мене у невеличкий намет. Всередині було тепло, горіли магічні світильники та приємно пахло квітами.

Він опустив мене на ліжко і першим моїм бажанням було прикритися.

– Ні, Еллі, не треба! Я хочу бачити тебе, ти така гарна!

На ньому теж нічого не було. Одне діло відчувати все це в воді, а інше – бачити. Я ковзнула поглядом по широким плечам, тренованим м'язам, і нижче, відчуваючи, що червонію ще більше.

– Ти ніколи раніше мене так не називав.

– Як?

– Еллі.

– Бо був дурнем. Люба моя. Кохана, солодка дівчинко, як часто я уявляв тебе саме такою!

– Голою? – бовкнула я.

Себастіан засміявся.

– І це теж, та не зовсім. Такою… м'якою, ніжною, моєю.

Решта ночі злилася для мене у нескінченні поцілунки й дотики гарячих рук. Здавалося, що нема такого місця на моєму тілі, якого б він не торкнувся. Коли нарешті відчула його гарячу плоть, то радісно вигнулася назустріч. Ніч розірвав мій болісний скрик. Бастіан зупинився і глянув мені в очі.

– Шшшш, Еллі, ти така маленька, пробач! Тепер ти моя, тільки моя!

Дуже повільно Себастіан знов почав рухатись. Кожен новий поштовх народжував хвилю насолоди, яка розтікалася по всьому тілу. Спіймавши ритм, я почала відповідати. Не в змозі стримуватись, тихо застогнала.

– Ось так, хороша дівчинка, – він стиснув мої сідниці прискорюючись – покричи для мене ще!

І я кричала. Вчіплялася нігтями йому в плечі, стискала ногами стегна, а коли здалося, що вже не витримаю ці солодкі тортури, я вигнулася і затремтіла.

– Ааа, Бастіане, ааах….

Він рвонувся мені на зустріч і я відчула його гаряче сім'я глибоко в собі.

– Еллі, – прошепотів він – я люблю тебе, я так тебе люблю.

Я охопила долонями його лице й погладила.

– І я тебе люблю Бастіан! Завжди любила тільки тебе.

В цю мить браслети на наших руках спалахнули червоним світлом і знову згасли.

– Що це було? – здивовано спитала.

– Гадаю, тепер ти точно від мене не втечеш! – засміявся Себастіан – Тепер наш шлюб справжній, Еллі.

– Ах ти ж…  ти надутий індик, ти знав! – я стукнула його по плечу.

– Не знав точно, але здогадувався. Те що розказав Уітмор було дуже схоже на звичайний ритуал єднання. Змішування крові, рука до руки, тільки без клятв.  До того ж, коли на руці з'явився шлюбний браслет, я був практично впевнений, що бачив зовсім не сон.

– Треба було дати тій потворі тебе прибити, тоді б мені дійсно дісталися всі твої гроші, які за твоїми словами мене так цікавлять. – я надула губи.