Берегиня - Настуся Соловейко

– Ти спізнилася, Ельвіро. – кинув Себастіан не дивлячись на мене.

І справді, було вже вісім хвилин на шосту.

– Нічого страшного Себастіане, твоя дружина пережила справжнє жахіття, а час в мене є. Сідайте, будь ласка, пані Ельвіро. Я б хотів, щоб ви все мені розказали.

– Це обов'язково?

– Так, а потім я вам теж дещо розкажу.

Вибору не було. Про джерело не розповіла, втім, мені видавалося, що Бальмон прекрасно про нього знає і без мене. Закінчивши розповідь, я подивилася на чоловіків.

Себастіан встав з крісла і повернувся до вікна.

– То кажете, ваш дар набрав силу? – поцікавився ельф.

– Так, принаймні, мені так здається.

– Що ж, це прекрасно.

– Ви обіцяли щось розказати. – нагадала я.

– Так, вибачте. Вашого викрадача звали Стівен Рот. – ця інформація мене зовсім не здивувала, враховуючи розповідь батька, та я постаралася зобразити подив.

– Те що, сказав цей злочинець, – продовжував ельф – правда, ми вже давно розслідували ритуальні вбивства. Але зважаючи на широкий круг послідовників, важко було знайти ватажка. Ваш ректор виявився тим, хто допомагав красти дівчат, також багато слідчих і дізнавачів.

В мене очі розширилися від подиву.

– Чому ж він був сам, там в печерах? Без своїх поплічників?

Льє знизив плечима.

– Можливо, боявся, що хтось захоче вбити його і провести ритуал замість нього. Може, просто не думав, що з вами виникнуть якісь проблеми.

Я кивнула головою.

– Ми також дізналися, що прориви енергетичної стіни – їхніх рук діло. Вони навмисно перекривали потоки магії в деяких місцях, що й спричиняло витончення, а згодом і прориви. Той павук вдерся у ваш дім саме завдяки їхнім діям. Будьте такі ласкаві, підпишіть свої свідчення, це нам дуже допоможе засудити цих покидьків.

Він подав мені документи.

– Перечитайте, чи все правильно записано з ваших слів.

Перечитавши, я чиркнула ручкою.

– Поки що Ельвіро, ти не зможеш повернутися до академії, на час слідства. Одначе, після, керівництво збирається зробити окремий факультет, для магинь-людей, тож, скоріше за все, ти будеш навчатися там. – нарешті повернувся до мене лицем Себастіан.

– Саме так,– кивнув слідчий – що ж, дякую за ваш час, та мені вже пора. – він кивнув Бастіану, поцілував мою руку та відкривши портал зник у ньому.

В кабінеті запала тиша.

– Чому ти мені нічого не розповіла? – глянув на мене чорними очима.

То він біситься!

– І ти б послухав?

– Можливо.

– А я думаю, що ні. Ти ніколи мені не вірив! Завжди все перекручував!

– Алеж, я не просив тебе мене рятувати!

– Ти б краще волів вмерти?! – закричала.

– Так! – гаркнув у відповідь і вдарив долонею по столу – Ти ж заприсяглась вбити рудоволосого мага? Чи не так? – я здивовано глянула йому в очі.

– Як ти знаєш? – спитала.

– Чесно кажучи, я завжди тішив себе думкою, що я не повний ідіот. Склав два і два та отримав чотири. А що було б, якби ти його не вбила, що як, Стівена вбив би я? Або він взагалі виявився духизна-ким?

– Я не знаю, – знизила плечима – я не думала про наслідки свого рішення, ти помирав… – це все про що я думала, – опустила очі  – До речі, ти знаєш, що з Еріком Ротом?

– О, то от хто тебе цікавить. – криво посміхнувся.

– Ти знов це робиш, Себастіане!

– Роблю що?

– Все перекручуєш!

Він трохи помовчав.

– Знаю. Його так званий батько, бо така істота не може себе так називати, держав його під навіюванням, таким чином, він спостерігав за тобою, коли ж син йому більше був не потрібен, він закинув його у клітку і качав силу.

– Який жах! То він не розумів, що робить?

– Здебільшого, чинити спротив він не міг, але, здається, що ти й справді йому подобаєшся. Навіть примус не подіяв, він повинен був тебе викрасти.

– Що ж, добре, що він тут ні до чого. Ерік виявився справжнім. Він чудовий викладач!

Себастіан підняв руку вгору, зупиняючи мене.

– Можеш розхвалювати цього телепня деінде.

– Він не телепень!

– Як знаєш, – знизив плечима – Рот у магічному госпіталі, просив, щоб ти його навідала. – процідив крізь зуби – Я проти, якщо хочеш знати.

– Не хочу! Ерік ні в чому не винен!

Якийсь час ми мовчали.

– Себастіане, – я зібралася з силами – а що ми будемо робити з тим….. з оцим? Я підняла руку, демонструючи браслет.

Він підійшов ближче і торкнувся моєї руки, провів пальцем від долоні до ліктя, і я схвильовано затремтіла.

– А що ти сама хочеш? – заглянув мені в очі.

– Я….я не знаю… та й взагалі, якщо ти мене не любиш, то давай просто розірвемо цей брак і забудемо про все! – я відштовхнула його руку та встала з крісла.

Деякий час він мовчки стояв і дивився на мене своїми невимовно зеленими очима, а потім сказав:

– Що ж, чекай на мене завтра ввечері.

Я відчула, як до очей підступають сльози, розвернулася і вибігла геть. Невже квіти Розье – це просто ще один магічний фокус?

 

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно