Берегиня - Настуся Соловейко

– Не впевнена. В будь-якому випадку, в нього є інша. З нею він був як масло просто! – мене пересмикнуло, коли пригадала як Ґрета снідала у нас.

-– Ой, теж мені перепона! То просто покажи йому хто краща!

– І як же? – запитала збентежено.

– Еллі, ти наче чоловіків не знаєш, спокуси його!

– Глорі!

– А чому би й ні? Ви чоловік та жінка, хто тебе звинуватить? Тим більше він сказав, що прийде ввечері. Ну ж бо Еллі, купімо для тебе щось таке, щоб він впав просто!

– І де ж ти думаєш можна таке купити? – засміялася я.

– Ходімо! – Глорі схопила мене за руку й потягнула у бік магазинів.

«Сукні та білизна ручної роботи» – звіщала вивіска.

В магічному світі ручна робота була рідкістю, тож, я здивувалася, а увійшовши всередину просто ахнула. Тонкі мережеві сорочки, розшиті корсети, панчохи з маленькими квітами на окрайці, короткі сукні, довгі сукні!  Та найбільше мене вразила одна.

Світло бежева, ажурна, тонка й така обтягуюча, що підкреслювала кожен вигин. Коли я її поміряла і глянула у дзеркало то просто завмерла.

У тьмяному світлі здавалося, що я гола. Водночас ніби сітка узорів прикрашала тіло. З глибокого вирізу груди ледве не випадали.

– Бери його Еллі, це вмерти можна, яка ти в ньому!

– Та ти здуріла, я ж як гола!

– Так, але ж не гола! – захихотіла Глорі.

– Ми беремо, – повернулася вона до продавчині – це мій тобі подарунок, навіть якщо не наважишся надіти, все одно, воно наче для тебе пошите.

Додому я повернулась досить пізно, годинник пробив вісім. Дядько вже повечеряв, ми з Глорі теж поїли, тож, я пішла до себе.

Чекай на мене ввечері! Ввечері – це коли?

Піднявшись у кімнату, розпустила волосся, і витягла з коробки сукню. Тканина мерехтіла і рука сама тягнулася її погладити.

Хотілося глянути на себе ще раз. Просто надіну, а потім зніму і все.

Так і зробила. Вдома вона видалася мені ще гарнішою, ніж у магазині.

– Десь у мене були бежеві туфлі на високих підборах... – сказала сама собі й полізла у шафу, саме в цей момент у двері постукали.

Я підскочила на місці. Стук повторився.

Що ж робити?

– Ельвіро, – почувся голос Себастіана – ти там? – Я бачив як ти приїхала, з тобою все нормально? – він смикнув ручку.

– Так, так! – крикнула – Все добре, зараз відчиню! Зажди хвилинку.

Переодягтись не встигну! Що ж, нехай побачить, що втрачає.

Швидко, поки не передумала, відкрила двері.

Себастіан глянув на мене й застиг з піднятою вгору рукою.

– Що це на тобі надіто? – вигукнув і очі почали темніти.

Він увійшов всередину та закрив за собою двері.

– Сукня.

– І куди, дозволь спитати, ти в ній зібралась піти? До борделю? Чи може одразу до цього рудоволосого телепня? То от чому тобі так кортить розірвати наш шлюб!

– Мені?! Та це ти прибіг сюди і ледве не спалив дім! І до чого тут знову Ерік? Я вже казала, що він просто мій друг!

– Правда? А для кого ж тоді ця сукня, в якій ти наче гола? – він підійшов так близько, що мені довелося задерти голову, щоб подивитися йому в очі.

Бастіан підняв руку і торкнувся моєї щоки, шиї, а потім нахилився до лиця.

– Ну ж бо, Ельвіро, скажи мені, для кого, мммм? Кажи, поки вона ще ціла.

– Для тебе, – сказала я тихо, з очей покотилися сльози – все для тебе Себастіан, а ти, окрім як постійно звинувачувати мене, більше нічого не можеш.

Я хотіла відсторонитися, та він притиснув мене до себе й поцілував.

– Пробач, пробач мені! Пробач, що я такий, Еллі! – він цілував мої щоки, очі, мокрі від сліз.

– Пробач за те що робив тобі боляче, і за те що зараз сказав. Просто, як подумаю, що ти можеш бути з кимось іншим, не можу нормально мислити. Пробач! – його губи знов накрили мої.

Я танула в його обіймах, плавилася, неначе віск.

Він трохи відсторонився від мене і я побачила, що ми вже не в моїй кімнаті, а на березі моря.

– Як ти це робиш? Я навіть не відчула переходу!

– Сприймаю це як комплімент, – він посміхнувся – насправді, моя сила змінилася. Це сталося після того, як я вилікувався. Спочатку, я нічого не помічав, а потім просто подумав, що мені треба до бібліотеки – наступної миті вже стояв посеред шаф з книгами.

Я кивнула.

– Де ми?

– На острові Лави, біля магічного моря.

– Чому ми тут, Себастіане?

– Тому що, я хочу тебе про дещо попросити.

Сонце вже зайшло за обрій, але море й місяць випромінювали бліде сяйво. Гарно.

– Про що?

– Залишся зі мною, Еллі, я хочу, щоб ти завжди була поряд, будь моєю дружиною.

– Я… Я не розумію Себастіане, чому ти хочеш, щоб я була твоєю дружиною?

– Тому що я люблю тебе Ельвіро! І вже дуже давно.

– Що ти таке кажеш?!

– Правду, – він повернувся до мене спиною, вдивляючись вдалечінь – я так довго боровся з цією любов'ю. Мені здавалося, що я не маю права тебе любити, що це ніби зрада.

Моя мати так глибоко в моїй душі посіяла ненависть до тебе, що я не одразу зрозумів, коли ж на її місце прийшло інше почуття. Чи, то коли перший раз побачив, як ти біжиш до мене вся в рожевих бантиках, чи, то коли ти наділа першу дорослу сукню. Чи коли показувала мені язика, чи коли плакала через розбите коліно, не знаю.

Але ти подобалася мені ще тоді, навіть моя магія тягнулася до тебе, що було ще гірше, бо кожного разу поряд з тобою я відчував себе зрадником і ненавидів себе за це.  Я злився. А ти тягнулася до мене Еллі! Єдине, що я міг робити – це відштовхувати тебе, тому що я боявся!

Боявся, що не стримаюсь і візьму тебе просто у своєму ж домі, при своєму ж батьку, так сильно я тебе хотів і зараз хочу.

Та коли ти зникла, я нарешті зрозумів, що минуле потрібно залишати в минулому. Що неможливо все життя тягти за собою чиюсь образу, навіть якщо це твоя мати. – він трохи помовчав.