Берегиня - Настуся Соловейко

Тато стояв коло вікна і дивився на мене своїми темними глибокими очима.

Я заклякла у нерішучості. Чому я знов його бачу?

– Я радий, що ти жива, – сказав тихо – проте, я й не сумнівався, що в тебе вийде те, що не вийшло у нас з твоєю матір’ю.

– Я не розумію тебе батьку! Я ледве не померла! Навіщо ти залишив цю карту з координатами?

Він хитнув головою.

– Вибору не було, Еллі. Або я створю пастку для Стівена, або ж він вб’є тебе, або Емілі.

– Стівена?

– Так, Стівена Рота.

Мої очі розширились.

– Та це ж батько Еріка!

– Справді? Не знав, що у такого виродка будуть діти. Хоча, я й сам не кращий.

– Тату, ти що живий?

– Ні Еллі, я помер. Все це магія. – він махнув рукою навколо себе – Остання. Магія душі, якщо хочеш. Душа не помирає! – він трохи помовчав.

– Думаю, Стівен не впустив можливості розбовтати тобі, ким я насправді був. Він завжди любив плескати язиком, – на мить батько прикрив очі, ніби збираючись з силами – більшість правда, Еллі.

– Я був з ними, поділяв їх погляди, навіть брав участь у ритуалах. Не вбивав власноруч, та все ж, отримував силу.

Викрасти твою маму – Емілі випало саме мені. Та все пішло шкереберть. Вона була така молода, така беззахисна, що я просто не зміг віддати її для жертвоприношення. Натомість, я наклав на неї чари ілюзії. На якийсь час, ми просто зникли.

Той документ, що ти знайшла – фальшивка, справжній я знищив. Весь час, що ми переховувались, я думав і шукав, як же вбити Стівена. Так, саме вбити. Це був єдиний спосіб. Знищити його одною моєю силою мені б не вдалось, навіть тоді, він вже був сильнішим за всіх нас. Нарешті, я знайшов щоденник одного чорного мага, який у деталях розписував, як вони змінили ритуал поклоніння джерелу, на ритуал жертвоприношення. Берегині й справді були жрицями, проте, їхня сила народжувалась з любові. Чистоти серця. Принаймні, так було до того, як все спотворили маги.

Я знав, що без координат, Стівен не зможе знайти храм. Тож, знищивши справжній документ, я створив той, що знайшла ти. Одначе, я змінив ритуал жертвоприношення, на ритуал призивання джерела, використавши руни подвійного значення. Зашифрував його і прив’язав до нього видіння перед самою смертю.

Сам Стівен би його не розгадав, без Емілі, або ж тебе. А прибувши до храму він би провів ритуал, що не мав нічого спільного з тим, чого прагнув. Джерело б захистило берегиню.

Я заперечно хитнула головою.

– Ні, ти не правий! Джерело нікого не може спасти! Вона…я бачила джерело! Вона сама просила в мене про допомогу!

– Можливо, Еллі. Та, насправді, чи не допомогла вона тобі? – його чорні очі дивилися на мене з любов’ю.

– Ти не міг цього знати напевно!

– Не міг, ти права. Утім, я сподівався. Я хотів сам заманити його у пастку, навіть, якби для цього довелось дати йому викрасти твою матір. Та він вбив мене раніше.

– Я не бачила ніякого закляття на документі, окрім тих слів, що ти повторював мені у видіннях! – проговорила розгублено.

– Це і є руни подвійного значення, ти бачила одне, а Стівен зовсім інше.

Запала тиша. Я не знала, що сказати. Мій батько вочевидь не був хорошою людиною. Та все ж, він намагався нас врятувати, хоч і в такий спосіб.

Він поривчасто підійшов до мене та обійняв.

– Прости мене, прости, якщо зможеш! Я був тим ким був, цього не змінити. Просто знай, що я тебе люблю. Прощавай, доню!

Відчувши ривок, я різко сіла й відкрила очі. У кімнаті було темно, годинник показував третю ранку. Глибоко зітхнувши, знов лягла. Серце стискалося від болю, проте, життя тривало, і я перемогла у битві за нього.

Наступного дня до мене приїхали дівчата і цілу днину закидали мене питаннями. Як не смішно, та більше їх цікавив наш із Себастіаном танець «істинної любові», як закочуючи очі говорила Марта й шлюбний браслет, ніж маг-чудовисько, що намагався мене вбити.

– Панночки, одним словом, що з них візьмеш! – зробив висновок Уітмор, коли ми вдвох їли зефірний торт.

– Ти Себастіана не бачив?

– Ммм, бачив. – Феррікон з насолодою злизував крем.

– І що він робить?

– Здебільшого, те що і раніше – працює.

– І все?

– І все.

– Точно? – спитала сама не розуміючи, що хочу почути у відповідь.

– Ну, якщо тобі так цікаво, піди й сама спитай в нього чим він зайнятий. – він хитро зіщулився.

– Може і спитаю! – відповіла роздратовано.

– Ото і спитай.

– І спитаю! – гаркнула я.

Феррікон захихотів і сито впав на спину.

– Чого ти іржеш, як кінь?

– Бо ви люди, хоч і маги, а такі дурні!

– Ось я тобі зараз як дам! – схопила капці й замахнулася на нього.

Уітмор показав мені язика та щез.

– Навіть тарілку не прибрав! – буркнула собі під ніс.

Мені хотілося спитати в нього, чи знав він, коли пропонував мені провести ритуал, якими стали Ортиди. Напевно, знав. Інакше до чого була вся та кров. В моєму замку він не дозволив мені навіть торкнутися каменю.

Вранці на тумбочці на мене чекала записка.

“Приходь сьогодні о п'ятій до мого кабінету, будь ласка.

Себастіан”

Оце так дивина! Себастіан Сольє про щось мене просить, а не просто наказує.

Хоча, краще б він прислав це прохання пізніше.

Цілий день я не могла знайти собі місця. Тинялася кімнатою, читала, погуляла в саду, пообідала з дядьком. Здавалося, що час плентається як старий дідо під час спеки.

Вирішила вибрати одяг. Переміряла майже все, що в мене було. Однак, не знайшла нічого такого, що б сказало Себастіану: ось, бачиш, бачиш, яка я! Тепер кусай лікті!

Нарешті надівши закриту блакитну сукню, я покрокувала вниз.

Себастіан в кабінеті був не один. У кріслі перед столом сидів пан Бальмон, той самий ельф – головний слідчий.