Берегиня - Настуся Соловейко

Я вибігла до саду. Було вже досить холодно, тож, вирішила піти до критої оранжереї, де дядько вирощував магічні трави.

Прогулюючись межи різнобарвних рослин, я розмірковувала над тим чому Себастіан завжди такий наче шаблю проковтнув?

І що значить чекай на мене завтра ввечері? Чого чекати?

Як дізнатися, про що він насправді думає? Я водила рукою по листочках, коли почула тихий шепіт.

– Якщо хочеш дізнатися правду – візьми мене, візьми!

– Хто тут? – спитала напружено.

– Я трава правди, візьми декілька листків і звари чай. Він вип'є й не зможе збрехати.

– Слухай, її більше! – промовив бас – Візьми краще мене, я квітка надії – вип'єш з мене чай і настрій покращиться!

– Ой, ну ти чула їх! Краще щипни з нас пару гілочок – спати будеш, як дитина! – пропищали тоненькі голоси.

– Ви що вмієте говорити? – здивовано спитала я, роздивляючись трави навкруги.

– Дорогенька, звичайно вміємо! – затряслася від сміху якась бура рослина.

– Було б з ким говорити! – знову сказав бас, він доносився від маленького кущика, вкритого дрібними сріблястими квіточками.

– Ми і раніше до тебе зверталися, та ти не чула – ніхто не чує! – заговорила трава правди – висока тонка, з пухнастими щіточками на кінці.

– І ми зверталися! – пропищали сонкущі.

Оце так! Навіть у магічному світі говорити з рослинами – це щось надзвичайне.

– Що ж, раз я вас тепер чую, то дякую вам за пропозиції, утім правду, думаю, і так мені скажуть, а от спокійно поспати не завадить.

Я вже схилилася до сонкущів, щоб відламати пару гілочок, коли вони заверещали:

– Ти що геть з глузду з'їхала! Магічні ножиці, оно, на столі бери! Ріж акуратно, а потім полий нас, і підкормки засипати не забудь.

І нам! І нам ! І нам! Я хочу більше води! А мені б на вулицю! Перестав мене ближче до сонця, дівчино, як там тебе звати?

Почулось з усіх сторін.

– Мене звати Ельвіра! – крикнула я.

– Привіт, Ельвіро! – відповіли хором.

– Ворушись! Чого стоїш! Хватай відро! А мені тут перекопати землю треба!

Знов піднявся ґвалт.

Що й казати, вийшла я з оранжереї, коли вже зовсім стемніло, втомлена та перемазана землею. Зате, з двома гілочками сонкуща і купою нових знань про те, як правильно вирощувати магічні трави.

– Що це ти робила? – здивовано спитав дядько Роберт побачивши мене.

– Допомагала твоїм магічним травам.

– Як це? Я вже тридцять років за ними доглядаю і не пригадую, щоб ти колись цікавилася моєю оранжереєю.

– Так, проте, сьогодні я почула, як вони говорять.

Дядько недовірливо зіщулився.

– Що?!

Я знизила плечима.

– Сама не знаю як, втім, бурій руті зовсім не подобалося стояти у кутку, а клищина хотіла на вулицю.

– Еллі, це трохи дивно, тобі не здається? Говорити з рослинами! Ніколи про таке не чув! Що ж, це навіть, цікаво.

– Цікаво, але виснажливо, я спати.

Заварювати траву не довелося, як тільки голова торкнулася подушки, я заснула.

Вранці, про всяк, випадок пішла до саду і спробувала поговорити з деревами, відчуваючи себе повною дурепою, та слід було перевірити.

Дякувати духам, їх я не почула! Виходить, що я можу чути тільки магічні рослини. Що ж, це хороша новина. Не вистачало мені ще чути всіх підряд!

Після сніданку, я вирішила все ж таки навідатись до Еріка. Підтримати його, як друга.

Коли увійшла до палати він сидів на підвіконні, дивлячись у вікно.

– Еріку?

Маг повернувся лицем і в мене защемило серце. Величезні чорні кола під очима, запалі щоки. Скуйовджене волосся стирчало у різні сторони. Судячи з того, як висів на ньому одяг, він дуже схуд.

– Ти прийшла, Еллі! Я гадав, що ти більше ніколи не захочеш мене бачити! – Ерік зіскочив на підлогу і підійшов ближче.

– Це не так. Мені все розказали… ти не мав вибору! Я ні в чому тебе не звинувачую, Еріку.

– Чесно кажучи, Еллі, я вже не знаю, чи справді я не винен. Спогади повертаються до мене, один жахливіший за інший. Я викрадав дівчат! Я зробив так, що на тебе у парку напала ліана. Я допоміг йому вкрасти документи … – він стиснув кулаки – вдома у Глорі! І духи зна, що ще я накоїв!

– Послухай, Еріку, не картай себе. Ти не міг протистояти, та й ніхто б не зміг, розумієш?

Він покачав головою.

– Це так дивно, я наче був собою, планував своє життя, вважав, що народився в хорошій родині. Моя мати просто вбита горем. Стільки років прожити з людиною про яку нічого не знаєш! – його очі почервоніли.

Я підійшла ближче і взявши Еріка за руку, стиснула її.

– Будь сильним, хоча б для неї, я впевнена удвох ви зможете все здолати!

– Дякую тобі, Еллі. Прости мене! Ти… ти справді мені подобаєшся, та тепер…тепер я і сам себе не знаю! – він глибоко зітхнув.

– А бути друзями ми зможемо?

Маг слабо посміхнувся й кивнув.

Ми проговорили ще деякий час і я поїхала на зустріч з Глорі. Виходячи з палати, стикнулася з Бальмоном. Цікаво, чи причетний він до того, що до Еріка повертаються спогади? Певно, не дуже приємний процес.

Вже близько години ми з Глорі кружляли по доріжках у Садах. Вона розказувала про Річарда. Його підвищили, одначе, й на роботі він став проводити більше часу.

Через два місяці повинна була початися підготовка до весілля.

Глорі глянула на мене.

– Еллі, скажи, ти любиш Себастіана? – спитала несподівано.

– Знаєш Глорі, напевно, що люблю, та не думаю, що це має значення. Він сказав, щоб сьогодні ввечері я на нього чекала. Скоріше за все, хоче з цим покінчити. До того ж в нього є ця Ґрета.

– Це та цілителька?

Я кивнула.

– А я думаю, ти не права! Він би не кинувся тебе рятувати, якби нічого не відчував!

– Та це просто обов'язок!

– Ні, Ельвіро! Я бачила його, коли ти зникла. Себастіан тільки що землю не перевернув, щоб тебе знайти. Не знаю, що за демони роздирають його душу, та почуття в нього точно є.