Полонянка спустошених земель - Анна Ліє Кейн

- Це джастанці? Де оголошення війни?

- Не тільки джастанці. З ними були чогрійці. Ханство підтримує війну.

Барони загомоніли. Болдр повернувся до братів та вивчив їх поглядом. Торгнір розмірковував менше хвилини, аж раптом піднявся і скомандував:

- Нарада переноситься. Зараз усім вийти!

Барони підкорилися. Невдовзі у залі лишилися тільки вартові, король і його брати, а також Фолкор та гонець.

- Мені не треба було їхати! - розлючено вимовив Асгейр. Він пройшов до вікна, схрестив руки на грудях та зупинився. Його погляд не міг ні за що зачепитися. Думки вже були надто далеко.

- Якби ти не поїхав, то був би зараз мертвий або в полоні, - похмуро вимовив Торгнір. Болдр розвалився у кріслі, закинув одну ногу на підлокітник. Він раптом гірко усміхнувся та сказав:

- Нам варто визнати, що попри усі розмови, Вомон-ле-Тіссен виявилася найдірявішою фортецею Ольдовії.

Асгнейр обернувся на місці. Обдарував брата повним ненависті поглядом та пообіцяв:

- Тоді мені доведеться зрівняти її з землею, а натомість побудувати нову, - третій принц глянув на гінця: - Як вони проникли у фортецю? Звідки їм були відомі таємні ходи?

Ольдовієць наче боявся саме цього питання. Він знітився, опустив голову. Швидко зробив глибокий вдих і зізнався:

- Загін очолював Оттавіо де Фіцваль.

Почувши це, Торгнір підтиснув вуста. Відвернувся та прикрив обличчя рукою. Очі Асгейра потемнішали від гніву. Він повільно перевів погляд на старшого брата. Кілька миттєвостей у залі панувала тиша, яку боялися тривожити навіть диханням. Аж раптом її розірвав низький голос третього принца. Він говорив тихо, але від його інтонації мурахи бігли по шкірі.

- Якщо з нею щось трапиться, ти станеш моїм ворогом, Торгніре.

Король нічого на це не сказав. Навіть не глянув на брата. А маршал стрімко розвернувся та пішов до дверей.

- Ходімо, Фолкоре. Час нам познайомити з Білим Катом Джастану і Чогрі.