Сказання Земномор'я - Урсула К. Ле Гуїн
Діамант уважно слухав його, злегка насупившись.
— Загалом, — трохи помовчавши, знову заговорив Голден, — якщо у тебе дійсно є такий дар, Діамант, то в ньому для моєї справи — безпосередньо, звичайно, — ніякого пуття немає. Але якщо його належним чином розвинути і тримати під контролем… Тільки в такому випадку, за словами Хемлока, з тобою можна буде починати розмову про те, як саме ти можеш своїм талантом розпорядитися і що хорошого він може принести тобі… і іншим! — додав він, свідомо зробивши паузу. Потім досить довго мовчав, але, оскільки мовчав і його син, він знову заговорив:
— Я розповів Хемлокові, що бачив, як ти, всього лише ворухнувши рукою і вимовивши одне-єдине слово, перетворив дерев'яну різьблену фігурку в живу пташку, яка злетіла на гілку і заспівала. Я бачив, як ти запалив чарівний вогонь прямо в повітрі. Ти не знав, що я за тобою спостерігаю? А я спостерігав! Але довгий час нікому нічого не говорив. Я не хотів, щоб все це перетворилося в дитячу гру, а потім пропало марно. Я впевнений, що у тебе є талант, можливо, великий талант! І після моєї розповіді Майстер Хемлок зі мною погодився. І сказав, що ти можеш відправитися з ним в Південний порт і стати його учнем; на це піде не менше року, а то і більше.
— Вчитися у Майстра Хемлока? — запитав Діамант, і голос його раптом пролунав на цілу октаву вище звичайного.
— Якщо хочеш, звичайно.
— Але я… я… я ніколи навіть не думав про це! Можна я подумаю? Недовго… один день!
— Ну звичайно! — вигукнув Голден, задоволений тим, що його син проявляє таку обачність. Він-то думав, що Діамант відразу вхопиться за настільки привабливу пропозицію, і це, можливо, було б тільки природно, однак йому, батьку, важко давалося розуміння того, що його син не такий, як він сам, — як пугачеві, який виростив в своєму гнізді орла.
Бо Голден сприймав магічне мистецтво з щирою і безнадійною покірністю, як щось, що знаходиться за межами його розуміння, — не як просту забаву, на зразок занять музикою або розповідання історій — а як заняття цілком практичне, яке до того ж дає прекрасні перспективи, які й не снилися представникам його власної професії. А ще Голден — хоча сам він ніколи не зізнався би у цьому — чарівників побоювався. Трохи зневажав, особливо чаклунів з їх фокусами, ілюзіями і іншою нісенітницею, але все ж боявся; особливо справжніх чарівників.
— А мама знає? — запитав Діамант.
— Дізнається, коли прийде час. Вона не повинна ніяк впливати на твоє рішення, Діамант. Жінки нічого в цих справах не тямлять і не повинні мати до них ніякого відношення. Ти повинен зробити свій вибір сам, як справжній чоловік. Розумієш? — Голден говорив серйозно і гаряче, бачачи в цій розмові можливість нарешті відірвати хлопця «від маминої спідниці». Т'юл, звичайно ж, буде за нього чіплятися, але він повинен проявити нарешті чоловічу твердість і випустити з рук її поділ. І бачачи, що Діамант кивнув йому досить впевнено і з розумінням, Голден залишився задоволений, хоч у його сина вид був вельми розгублений.
— Значить, Майстер Хемлок сказав, що я… — невпевнено почав Діамант, — … що він думає… що у мене може бути якийсь… дар? Якийсь талант?
Голден ще раз запевнив його, що чарівник сказав саме так, хоча, звичайно, ще треба встановити, який саме цей дар. Те, що хлопчик поводився так скромно, викликало у нього величезне полегшення. Частково несвідомо, він побоювався, що Діамант відчує, що здобув над своїм батьком перемогу і відразу спробує затвердити свою перевагу за рахунок якоїсь таємничої, небезпечної і непередбачуваної магії, в порівнянні з якою все багатство, все вміння і вся гідність Голдена перетвориться в ніщо.
— Спасибі, батьку, — сказав Діамант, і Голден, обнявши сина, пішов, дуже ним задоволений.
Їхня зустріч відбулася в заростях жовтуватого верболозу на березі річки Амії, що протікала трохи нижче кузні. Як тільки Роза дісталася туди, Діамант сказав їй:
— Він хоче, щоб я поїхав вчитися у Майстра Хемлока! Що мені тепер робити?
— Вчитися у цього чарівника з отруйним ім'ям? Адже «Хемлок» — це «отруйний болиголов»!
— Він думає, що у мене величезний талант. До магії.
— Хто, чарівник?
— Батько. Він бачив дещо з тієї нісенітниці, якою ми з тобою весь час розважаємося. Але, за його словами, Хемлок наполягає на тому, що мені треба вчитися, тому що, бачте, небезпечно нічому не вчитися, маючи якийсь там особливий дар! Ох! — І Діамант стукнув себе кулаком по голові.
— Але у тебе й справді талант.
Діамант у відповідь тільки застогнав і спробував видерти у себе жмут волосся. Він сидів на землі поруч з тим місцем, де вони так любили грати в «пожвавлення предметів»; верби тут росли дуже густо і утворювали щось на зразок альтанки, і було чутно веселе дзюрчання води по камінцях і передзвін-перестук, що доносився з кузні. Роза теж сіла на землю обличчям до нього.
— Ти згадай про всі ті штуки, які вмієш робити, — сказала вона. — Ти б жодної зробити не зміг, якби у тебе до цього не було таланту!
— Але це дуже маленький талант, — невиразно пробурмотів Діамант. — Тільки для таких трюків і годиться.
— Звідки тобі знати?
Роза була дуже смаглявою; хмара дрібно-кучерявого волосся обрамляла її тонке обличчя; у неї були чарівні рот і ніс, і серйозні, уважні очі. Босі ноги і оголені до ліктів руки були вічно забруднені землею, спідниця і кофта в повному безладі, зате пальці на руках були тонкі й довгі, як у аристократки, ступні маленькі і дивно витончені, а під драною кофтиною на шиї виблискувало прекрасне намисто з аметистів. Її мати, Тангль, добре заробляла своїм цілительством; вона відмінно вправляла кістки, допомагала дітям з'явитися на світ, ну і, звичайно, знала деякі закляття, що допомагали відшукати загублену річ, зварити приворотне
