Сказання Земномор'я - Урсула К. Ле Гуїн
Але серед багатих і знатних людей були такі, кого по зовсім іншій причині називали людьми могутніми, бо вони володіли особливою магічною силою і були чарівниками. Влада таких людей, навіть при мінімальному її застосуванні, була абсолютною. В їх руках знаходилося управління практично всіма островами Архіпелагу, які давно вже не мали справжнього короля.
Якщо Діамант був народжений для влади такого роду, думав Голден, якщо саме таким є його природний дар, то всі плани щодо того, щоб навчити його торговій справі і зробити своїм помічником, розсипаються на порох, хоч він, Голден, так мріяв, щоб син згодом розширив торговельні відносини з Південним портом, зробив їх регулярними, а також додав до вже наявних каштанових гаїв ті гаї, що на пагорбах поблизу Реча! А що, якщо Діаманта відправити в Школу Чарівників на острові Рок? Колись там навчався, наприклад, дядько Т'юл, і між іншим згодом прославив свою сім'ю, ставши придворним магом в палаці короля в Хавнорі. Голден і сам злетів по сходах, майже не торкаючись східців, настільки надихнули його ці мрії.
Але хлопчикові він нічого про свої плани не сказав, як не сказав нічого і його матері. Він цілком свідомо тримав язика за зубами, не довіряючи мріям та ілюзіям, поки вони не стали конкретними і втіленими в життя фактами. А його дружина Т'юл, хоч і була дбайливою господинею і люблячою матір'ю, і без того занадто багато уваги приділяла талантам Діаманта і його успіхам. Крім того, вона, як і всі жінки, мала схильність до порожньої балаканини і пліток, а також, на думку Голдена, була занадто нерозбірлива у виборі друзів. Наприклад, це дівчисько Роза не відходила від їх хлопчика ні на крок, а все тому, що Т'юл дуже подружилася з її матір'ю, відьмою Тангль, всіляко її підтримувала і без кінця запрошувала до себе — порадитися або просто поговорити. Варто було Діамантові подерти коліно, як Т'юл вже кликала цю особу. Та й взагалі вона розповідала їй куди більше, ніж кому іншому, — в тому числі і про справи чоловіка. А він в своїх справах не бажав мати нічого спільного з відьмами. З іншого боку, тільки Тангль могла би сказати напевно, чи володіє його син якимось особливим магічним даром… Однак просити поради у відьми Голдену дуже не хотілося, тим більше коли йшлося про долю його власного сина.
І він вирішив почекати і поспостерігати. Будучи чоловіком терплячим і володіючи сильною волею, він чекав цілих чотири роки, поки Діамантові не виповнилося шістнадцять і він не перетворився на великого, добре розвиненого юнака, який робив успіхи і в спорті, і в науках. Він був такий же рум'яний, ясноокий і веселий, як в дитинстві, і страшно засмутився, коли у нього почав ламатися голос і його чудовий дзвінкий дискант кудись зник. Голден сподівався, що тут-то його захоплення співом і закінчиться, але юнак продовжував ходити слідом за бродячими музикантами, всякими виконавцями балад і іншим підозрілим народом і миттєво вивчав весь їхній репертуар, хоча займатися подібними нісенітницями було, звичайно, зовсім не з руки для сина настільки шанованого купця. Адже саме Діамант мав успадкувати і розвинути справу батька, взяти до володіння все його чимале майно, всі лісопильні і торгові підприємства, так що в підсумку Голден сказав йому прямо:
— З співами пора кінчати, синку. Треба думати про те, як стати справжнім чоловіком!
Діамант вже отримав своє Істинне ім'я біля джерел Аміа, що б'ють в горах над Глейденом. Чарівник Хемлок, який колись був знайомий з двоюрідним дідусем Діаманта, відомим магом (тим самим дядьком його матері, який навчався на Рокові), спеціально піднявся в гори з Південного порту, щоб здійснити обряд присвоєння імені. А рік потому Хемлок був запрошений на бенкет, влаштований з нагоди іменин Діаманта. На бенкеті було безліч смачної їжі і пиття, а також кожна дитина отримала в подарунок нову спідницю, штани або сорочку — цього старовинного звичаю завжди дотримувалися на заході Хавнора. А після бенкету теплим осіннім вечором були влаштовані танці на зеленій траві. У Діаманта було багато друзів — мало не всі юнаки і дівчата в місті. Молодь танцювала до упаду, і деякі явно випили надто багато, але ніхто ніяких особливих витівок собі не дозволяв, і це було дуже веселе і пам'ятне усім свято. Але вже наступного ранку Голден знову покликав до себе сина і сказав йому, що пора ставати дорослим.
— Я вже трохи подумав про те, як мені це зробити, батьку, — відповідав Діамант своїм хрипким голосом, що ламався.
— І що ж ти придумав?
— Ну, я… — почав було Діамант і осікся.
— Я завжди вважав, що ти займешся нашою фамільною справою, — сказав Голден. Сказав він це абсолютно спокійно, майже байдуже, і Діамант промовчав. — А ти що на цей рахунок думаєш? Або, може, ти чимось іншим зайнятися хотів?
— Іноді мене відвідують досить дивні думки…
— А ти хоч раз говорив про це з Майстром Хемлоком?
Повагавшись, Діамант відповів:
— Ні. - І запитально подивився на батька.
— А ось я вчора говорив з ним! І він сказав, що деякі природні таланти не тільки важко, а й абсолютно неправильно, навіть злочинно пригнічувати.
У темних очах Діаманта спалахнув вогник надії.
— Майстер Хемлок, — продовжував тим часом Голден, — сказав також, що подібні таланти, якщо вони розвинені неправильно і позбавлені потрібних знань, не тільки, по суті справи, пропадають марно, але й можуть стати дуже небезпечними. Різним мистецтвам потрібно обов'язково вчитися і практикуватися в них, ось що він сказав. — Лице Діаманта прямо-таки засвітилося. — Однак, — продовжував його батько, — Хемлок попередив, що заради розвитку свого таланту ти повинен займатися
