Сказання Земномор'я - Урсула К. Ле Гуїн
Старіючи, Елеаль все більше втомлювалася від киплячих в Школі пристрастей і тамтешніх проблем і відчувала все більшу тягу до дерев в Гаю; вона часто йшла туди одна і забиралася так далеко, як тільки міг сягати людський розум. Медрі теж часто йшов в Гай, але не так далеко, як Елеаль, бо кривав.
Коли Елеаль померла, Медрі так і залишився жити один в своєму маленькому будиночку на узліссі Гаю.
Одного разу восени він повернувся у Школу. Він увійшов туди через задні двері, що виходили в сад і на стежку, що вела через поля на Пагорб Рока. Найцікавіше у Великому Будинку Рока було те, що в ньому не було ні парадного входу, ні красивих воріт. В Школу Чарівників можна було увійти тільки через бічні двері, які — хоч вони і були зроблені з рогу з рамою з драконівського зуба, і на них було вирізане Древо Життя З Тисячею Листків, — зовсім не було видно зовні, коли підходити по вузькій звивистій вуличці Твіла. Правда, потрапити у Великий Будинок можна було ще через сад, куди виходили прості дубові двері із залізною засувкою. Але все одно — парадних дверей в цьому будинку не було взагалі.
Медрі пройшов по залах і коридорах з мармуровими стінами в серце Школи — у внутрішній дворик, викладений білою плиткою, де співав фонтан і ріс посаджений Елеаль ясен, який став тепер високим і розлогим.
Почувши, що він тут, усі відразу ж поспішили до нього, вчителі та учні Школи, чоловіки і жінки, майстри і підмайстри магічних мистецтв і ремесел. Медрі раніше був у Школі Майстром-Шукачем, поки не пішов жити в Гай, і тепер одна жінка, його колишня учениця, вчила молодих його мистецтву.
— Я оце весь час думаю, — сказав він. — Вас тут вісім Майстрів. Але дев'ять — куди краще число. Так що можете вважати мене знову одним з вас. Якщо хочете, звичайно.
— А що ти будеш робити, Майстер Крячок? — запитав Майстер Заклинатель, сивочолий маг з острова Ілієн.
— Я буду стерегти наші двері, - сказав Медрі. — Будучи кульгавим, я не зможу далеко відійти від них. Будучи старим, я відразу зрозумію, що сказати тому, хто до нас постукає. Будучи Шукачем, я відшукаю причину, яка призвела сюди цю людину, і дізнаюся, чи підходить він нам.
— Це позбавило б нас від величезної кількості клопоту і турбот, а також від відомої небезпеки, — сказала колишня учениця Медрі, молода Шукачка.
— А що ти маєш намір у них питати? — запитав Заклинатель.
— Я стану питати у кожного його Істинне ім'я, — сказав Медрі. І посміхнувся. — Якщо людина назве його мені, то зможе увійти. А якщо він буде вважати, що йому ні до чого називати своє Ім'я якомусь воротареві, то нехай відправляється додому. Ті з учнів, які вирішать, що вже навчилися всьому на світі, зможуть піти звідси тільки в тому випадку, якщо назвуть моє Ім'я.
Так все і почало відбуватися. І решту свого життя Медрі охороняв двері Великого Будинку на острові Рок. А садові двері, що виходили на Пагорб, довго ще називалася Дверима Медрі — навіть після того, як багато що змінилося в цьому Будинку з плином століть. І як і раніше дев'ятим Майстром в Школі вважається Майстер Сторож.
У селищі Ендлейн та інших селах біля підніжжя гори Онн на острові Хавнор жінки за роботою, коли тчуть, прядуть або в'яжуть, часто співають одну пісеньку-загадку, останній куплет якої, можливо, має безпосереднє відношення до людини, Справжнє ім'я якого було Медрі, але якого звали також Видра і Крячок:
Три речі в світі найбільш неповторні:
Солеа, світлий острів серед хвиль морських;
Дракон, що пливе у хмарах, як у морі;
Морська птиця, яка й під землею — летить!
ТЕМНА РОЗА І ДІАМАНТ
Пісня човняра з західного узбережжя Хавнора:
Куди прямуватиме любов моя,
Туди піду і я.
Куди поверне він човен свій,
Туди я поверну життя моє.
Ми з ним будемо сміятися разом
І плакати, як одна сім'я.
Коли він буде живий, буду жити і я,
Помре він, то помру і я.
На Західному узбережжі острова Хавнор, серед пагорбів, зарослих дубовими і каштановими гаями, стоїть місто Глейден. Скільки-то років тому жив там дуже багатий купець на ім'я Голден, на прізвисько Іскристий. Голден володів лісопилкою, де стовбури дубів перетворювали в дошки для обшивки тих кораблів, які будували в портах Хавнора. Був він також господарем найбільших каштанових гаїв на острові; ну і, зрозуміло, були у нього всякі вози і візки, і він спеціально наймав безліч погоничів, щоб ті розвозили ліс і каштани по всьому горбистому узбережжю Хавнора на продаж. Від своїх лісових володінь він мав неабиякий зиск, і коли у нього народився син, то дружина його сказала: «Може, нам варто було б назвати хлопчика Каштан або Дуб?» — але він заперечив: «Ні, тільки Діамант!» — бо домінант, або діамант, на його погляд, був єдиною річчю на світі, що коштувала дорожче золота.
Отже, маленький Діамант ріс в одному з найбагатших домів Глейдена, і був він товстеньким яснооким малюком, а потім став рум'яним веселим хлопчиськом-пустуном. У нього був приємний дзвінкий голосок і хороший слух. Музику він дуже любив, так що мати називала його Співуном або Жайворонком, а також іншими любовними прізвиськами, тому що ніколи особливо не любила ім'я Діамант. Хлопчик відразу запам'ятовував будь-яку пісню або мелодію, варто було йому один раз її почути, та й сам легко складав всякі пісеньки і виспівував їх на весь будинок, якщо не вдавалося почути жодної нової. Його мати, Т'юл, спеціально запросила в будинок одну мудру жінку на ім'я Тангль, щоб та навчила хлопчика «Створенню Еа» і «Подвигу молодого короля», і до весняного рівнодення, коли Домінанту виповнилося одинадцять, він заспівав «Зимову пісню» для правителя Західних земель — той якраз відвідував свій маєток, розташований в горах над Глейденом. Лорд і його дружина дуже похвалили хлопчика за прекрасний спів і подарували йому на пам'ять маленьку золоту скриньку, в кришку якої був вправлений крихітний діамант — цей подарунок здавався Діаманту і його матері дуже красивим і щедрим. Але Голдена дратував і спів сина, і його любов
