Сказання Земномор'я - Урсула К. Ле Гуїн

— Винюхувач напевне ціле багатство виграв! Приїхав на відмінній міській бричці, а в бричку примітна міська конячка запряжена. І сам сидить на козлах, ніби принц який!

Не встигла вона це сказати, як увійшов сам Винюхувач.

— Ну що ж, — сказав він, — по-перше, коли я прибув до столиці, то відразу пішов до палацу, щоб дізнатися останні новини, і що ж я побачив? Я побачив нашого старого правителя Лозена, який стояв на власних ногах і роздавав направо і наліво всякі вказівки! СТОЯВ! А він скільки років був прикутий паралічем до свого крісла! І як голосно він командував, ти б чув! Ось тільки дехто його наказів слухався, а деякі ні. Так що я поспішив звідти забратися: коли в королівському палаці йде розкол, там стає небезпечно. І я вирушив до своїх друзів і запитав, де зараз старий Ерлі, чи дістався його флот до острова Рок і чи повернувся назад, ну і таке інше. І вони сказали, що про Ерлі з тих пір взагалі нічого не відомо! Ні його самого більше не бачили, ні звісточки ніякої від нього з тих пір не отримували. Можливо, запитали вони мене, я зумів би його відшукати — ну, це вони, звичайно, жартували, дражнили мене, хм… Вони-то знають, як я люблю нашого Ерлі. А що стосується кораблів, то деякі з них повернулися разом з усією командою, і моряки стверджують, що так і не змогли дістатися до Рока, що вони навіть його не бачили, а пропливли ніби крізь нього, прямо по тому місцю, де, згідно з картами, острів повинен був бути, тільки ніякого острова там не виявилося. А ще я в таверні зустрів кілька людей з однієї з найбільших галер, і вони мені розповіли, що коли їх судно підійшло зовсім близько до того місця, де повинен бути острів, то раптом піднявся такий густий туман, як мокре простирадло, і море теж стало якимось в'язким, так що веслярі ледь могли ворушити веслами, і в цьому киселі вони простирчали, як в пастці, цілу добу. А коли вибралися з туману, то навколо до самого горизонту не було видно більше жодного корабля, і раби мало не збунтувалися, так що шкіпер поставив вітрило і постарався якомога швидше повернутися додому. Інша галера, стара «Грозова хмара», яка вважається особистим кораблем Лозена, якраз входила в гавань, коли я сидів в таверні. І я потім з деким з її команди теж переговорив. Вони всі стверджували, що в тому місці, де повинен бути Рок, не було нічого, крім рифів і туману, так що вони пропливли з сімома іншими кораблями трохи південніше і там зіткнулися з бойовими суднами правителя Уотхорта. Можливо, той вирішив, що на їх острів рухається з загарбницькими цілями величезний флот Лозена, а тому ні в які переговори вступати не став, а просто велів своїм чарівникам наслати на наші судна чарівний вогонь. Свої ж судна вибудував неподалік, щоб піти на абордаж, якщо випаде така можливість. Ті люди, з якими я розмовляв, сказали, що бій був важкий, їм вартувало величезних зусиль втекти від погоні, і не всім це вдалося. Однак про Ерлі вони нічого не чули, а на зворотному шляху їм навіть довелося іншого чаклуна-вітродува найняти. І вцілілі в тій битві кораблі плетуться позаду них через все Внутрішнє море, як побиті собаки, — так мені розповідав той моряк з «Грозової хмари». Ну як? Подобаються тобі мої новини?

Видра задихався від сліз, він навіть обличчя руками закрив.

— Так, — тільки і зміг він вимовити, — так, спасибі!

— Я так і думав, що тобі моя розповідь припаде до серця. А що стосується Лозена, — продовжував Винюхувач, — то хто його знає… - Він потягнув повітря носом і зітхнув: — Я б на його місці, мабуть, пішов на спочинок. Думаю, що і мені саме час це зробити.

Видрі нарешті вдалося впоратися зі своїм обличчям і голосом, він витер очі, висякався, відкашлявся і сказав:

— Що ж, це, можливо, не така погана думка. Приїжджай до нас на Рок. Там найбезпечніше.

— Схоже, мені це місце буде важкувато відшукати, — зауважив Винюхувач.

— Нічого, зате я завжди можу його відшукати, — радісно запевнив його Видра.

IV. Медрі

Двері в будинку вартовий сторожив.

І багатим, і бідним він рівно служив.

І князі, і селяни ходили туди,

Тільки двері він їм відкривав не завжди.

Так вдалину біжить вода, вода,

Так вдалину біжить вода.

Винюхувач залишився в Ендлейні. Він міг там заробляти собі на життя як лозоходець, а також просто відшукуючи зниклі речі. До того ж йому дуже подобалася місцева таверна і гостинність матері Видри.

До початку осені Лозена повісили за ноги на стіні Нового Палацу, і він висів там, поки не згнив, а шестеро войовничих правителів тим часом воювали, намагаючись поділити його королівство, і кораблі колись величезного єдиного флоту ганялися один за одним по всіх морях і протоках, води яких були збаламучені нескінченними штормами, які насилали чарівники.

Але «Надія», добре оснащена і керована двома молодими чаклунами з «Союзу Руки», спокійно вийшла з Хавнора і доставила Медрі цілим і неушкодженим через все Внутрішнє море на острів Рок.

Ембер зустрічала його на причалі. Кульгавий і страшно змарнілий, він підійшов до неї і взяв її руки в свої, але ніяк не міг підняти очі і подивитися їй в обличчя.

— У мене на серці занадто важко: стільки смертей на моїй совісті, Елеаль! — тільки й сказав він.

— Ну то ходімо зі мною в Гай, — просто запропонувала вона.

І вони разом вирушили в Іманентний Гай і прожили там до початку зими. А наступного року побудували собі маленький будиночок на березі річки Твілберн, що бере початок в Гаю, і щоліта жили в цьому будиночку.

Працювали вони у Великому Домі і навчали учнів. Вони самі стежили за тим, як він будувався, і багато каменів в його стінах були укріплений їх захисними закляттями, а також закляттями міцності і миру. Вони були свідками того, як був прийнятий Статут острова Рок, хоча все пройшло далеко не так гладко, як їм би хотілося, і завжди на острові і в Школі йшла боротьба з якоїсь опозицією, бо маги і чарівники прибували на Рок і з інших островів, а також виростали з колишніх учнів — чоловіків