Сказання Земномор'я - Урсула К. Ле Гуїн

або снодійне зілля. Вона запросто могла б дозволити і собі, і своїй дочці носити красиві нові сукні і черевики, та й взагалі — обидві могли би виглядати більш чистими і акуратними, тільки Тангль це все навіть в голову не приходило. Домашнє господарство її також абсолютно не цікавило. Вони з Розою варили на обід головним чином курей або смажили яєчню, оскільки Тангль за її послуги платили найчастіше саме домашньою птицею. У них був будиночок на дві кімнатки, і у дворі там творилося щось неймовірне: буквально кишіли кури і кішки. Тангль дуже любила кішок, а також, будучи відьмою, любила жаб і дорогоцінні камені. Те аметистове намисто, яке красувалося тепер на шиї у Рози, було колись подароване Тангль в подяку за благополучно прийняті пологи дружиною головного лісничого, яка нарешті народила хлопчика. Сама Тангль брязкальця обожнювала і мало не по лікоть прикрашала свої руки кільцями і браслетами, які блищали і дзвеніли, коли вона квапливо і трохи нетерпляче вимахувала руками, вимовляючи те чи інше заклинання. Іноді, у вигляді прикраси, вона носила на плечі одне з кошенят. Матір'ю вона була не дуже уважною, і Роза років у сім якось запитала її:

— Навіщо ти мене народила, якщо не хотіла дитинку?

— А ти сама подумай: хіба можна правильно прийняти пологи, якщо сама ні разу не народжувала? У всякій справі потрібен досвід, — відповіла їй мати.

— Значить, ти мене народила, тільки щоб досвід придбати, — фиркнула Роза.

— Ми в житті тільки те й робимо, що досвіду набуваємо, — сказала Тангль. Взагалі-то вона була зовсім не зла, але їй вкрай рідко приходило в голову балувати свою дочку, чи робити їй щось приємне. Втім, вона ніколи її не била і не лаяла і завжди намагалася дати дівчинці те, про що та просила. Вона також кожен день, хоча і неохоче, готувала для дочки обід, подарувала їй свою улюблену жабу і аметистове намисто і з великим задоволенням вчила її своєму відьомському ремеслу. Вона б і новий одяг Розі, звичайно ж, купила би, та тільки сама Роза ніколи її про це не просила. Вона взагалі намагалася нікого і ні про що не просити і сама дбала про себе з раннього дитинства, і це було однією з причин того, що Діамант так любив її. Тільки з нею він розумів, що таке самостійність і свобода. А без неї він відчував себе вільним, тільки слухаючи музику або сам виконуючи якусь мелодію або пісню.

— У мене, мабуть, дійсно є один талант, — сказав він, куйовдячи своє світле волосся і відкидаючи його назад.

— Залиш свою голову в спокої, - зауважила Роза.

— І я знаю, що Тарра теж так вважає!

— Ну звичайно! І яка різниця, що там думає твій дорогоцінний Тарра? Адже ти граєш на арфі разів… у дев'ять краще, ніж він!

І це була друга причина, через яку Діамант так любив Розу.

— А бувають чарівники-музиканти? — запитав він раптом, піднімаючи на неї очі.

Вона задумалася:

— Не знаю.

— І я теж. Ось Морред і Ельфаран часто співали один одному, але він був великим магом. Я знаю також, що на острові Рок є Майстер Регент, який розповідає своїм учням старовинні ле і всякі історії, а також вчить їх старовинним пісням. Але я ніколи не чув про те, щоб хтось із чарівників був просто музикантом.

— Не бачу в цьому нічого неможливого. — Роза ніколи не розуміла, чому щось на світлі може виявитися неможливим. І це була третя причина, чому Діамант так любив її.

— Мені завжди здавалося, що вони в чомусь схожі — магія і музика, — сказав він. — Адже будь-яке закляття має свою мелодію. По крайній мірі, і пісня, і закляття повинні звучати абсолютно чисто.

— У всякій справі потрібен досвід, — сказала Роза повчально, хоча вигляд у неї при цьому був досить кислий. — Вже хто-хто, а я знаю. — Вона кинула в Діаманта камінчиком, який на півдорозі перетворився на метелика. Він теж кинув в її бік такого ж «метелика», і обидва метелики запурхали, виблискуючи надзвичайно яскравими фарбами, поки знову не перетворилися в камінчики і не упали на землю. Діамант і Роза давно вже навчилися подібних трюків, які, до речі, були дуже старими, за допомогою яких можна було змусити камінчики стрибати або літати, як живі.

— Знаєш, тобі все-таки слід туди поїхати, Ді, - сказала Роза. — Просто щоб з'ясувати все остаточно.

— Я розумію…

— А раптом ти зможеш стати справжнім чарівником? Ох! Ти тільки подумай, скільком трюкам ти зміг би тоді мене навчити! Наприклад, як змінити своє обличчя… Ми б могли ставати ким завгодно. Кіньми! Ведмедями!

— Краще вже кротами, — сказав Діамант. — Ні, чесне слово, мені найбільше зараз хочеться сховатися під землю, як кріт! Я завжди думав, що батько хоче, щоб я продовжив його справу, коли стану дорослим. Але весь останній рік він мовчав і від подібних розмов утримувався. Тепер я здогадуюся, що було у нього на думці! Але що, якщо з мене ніякого чарівника вийде? Якщо у навчанні чаклунством я покажу не більше успіхів, ніж в бухгалтерському мистецтві? Ну скажи, чому я не можу займатися тим, чого ДІЙСНО хочу? Адже вже це у мене би вийшло, я впевнений!

— А чому б тобі не зайнятися і магією, і музикою одночасно? Між іншим, бухгалтера завжди і найняти можна.

Коли вона сміялася, її тонке худеньке личко починало світитися, губи розкривалися, як пелюстки квітки, а очі зникали в веселих зморшках.

— Ох, моя Темна Роза, — сказав Діамант, — як я тебе люблю!

— Звичайно, любиш! І не думай розлюбити! А то я так тебе зачарую, що не зрадієш!

І вони, стоячи на колінах і впершись долонями в землю, наблизилися один до одного настільки, що пальці їх переплелися. І під губами Троянди лице Діаманта здавалося гладким і ніжним, як стигла слива, лише волоски над верхньою губою і на підборідді злегка поколювало її, тому що ці місця він недавно почав голити. А під губами Діаманта лице Рози було ніжним, як шовк, лише на щоці в одному місці до нього прилип бруд — там, где вона почухала щоку забрудненою в землі рукою. Вони ще тісніше притулилися одне до одного, але руки їх як і раніше були опущені вниз. І продовжували цілуватися.

— Ти моя Темна Роза, — шепотів він їй на вухо таємне прізвисько,