Ритуал, Марина та Сергій Дяченко
Остин та Юта востаннє вклонилися гостям. Розімлілі, посоловілі, ті ласкаво всміхалися й підбадьорливо підморгували. Юта, на щастя, була занадто зосереджена на своїх внутрішніх відчуттях, щоб помітити ці знаки уваги — спершись на руку Остина, вона повільно, наче сомнамбула, рушила в королівську опочивальню.
Те, що було далі, лишилося в Ютиній пам’яті туманно й непевно.
Руки покоївок звільнили її від весільної сукні, від шлейфа й корсета; шелестіли якісь тканини, хтось говорив щось приглушеним голосом, наче віддаючи накази; виявилася, що принцеса стоїть в бадії, і вправні білозубі служниці обливають її гарячою водою, розтирають цупкими рукавицями й знову обливають — трав’яними настоями. Потім на плечі накинули м’яке простирадло — Юта зраділа, тому що страшенно соромилася своєї наготи. Її витерли й висушили; в пам’яті лишився блідий спогад про якусь задушливу кімнатку, де вона хвилину або дві провела в очікуванні невідомо чого; потім — опочивальня, темрява, тихлий шепіт, перед очима — парча балдахіна, важкі золоті китиці, хтось гарячий, мов грубка, з’явився з темряви…
Чи мріяла вона колись? Чи думала? Остин голосно дихав їй у вухо, вона закрила очі й не бачила вже ні парчевих складок, ні вогника свічки біля ложа, ні навислого над нею обличчя…
Принцеса Юта провалилася в волаючу, пекучу пітьму безпам’ятства.
Арман, на щастя, теж уже нічого не бачив. Заливши в себе дві пляшки вина, він важко заснув, опустивши голову на груди.
Медовий місяць вирішено було провести в столиці — бо король Контестар згасав, а державні справи потребували присутності Остина. Втім, одразу після весілля влаштовано було більше полювання, і два дні молодята провели в лісі.
Азартна Юта долучилася до забави з усім запалом і натхненням.
Натягши капелюха з пером, вона й верхи на сумирній вгодованій конячці почувалася приборкувачем буйного коня, чудовою вершницею та природженою мисливицею. Лунали сурми; праворуч і ліворуч пролітали неосяжні стовбури стародавнього королівського лісу, конячка прагнула не відставати від інших, досить швидконогих коней — і в якийсь момент Юті здалося, ніби щось подібне вже було. Вона так само сиділа верхи, але її оточували хмари, небо, а ліси долі були такі самі на зріст, як трава під копитами коня… Спогад опалив її, і вона механічно натягла було повід — але тут у хащі почувся тріскіт зламаних гілочок, і на дорогу перед кавалькадою вилетів гнаний псами шляхетний олень…
На щастя, Юта не бачила, як убили оленя. Конячка її таки запізнилася, і, коли принцеса вибралася на галявинку з зім’ятою закривавленою травою, красень уже лежав бездиханний, незграбно відкинувши рогату голову.
Заночували в мисливському будиночку; у просторій, збитій з колод залі накрито було довгий стіл, і ціла туша смажилася на рожні, поки хвацькі мисливці вихвалялися, як і годиться, пили вино й горлали пісень. Плямисту оленячу шкіру піднесли в подарунок Юті, але та злякалася вигляду крові — і не взяла.
Відвівши її убік, Остин запитав тихо й докірливо:
— Навіщо ж ображати людей?
Юта зніяковіла й не знала, що відповісти.
— Ти зауваж, — похичав головою принц, — зараз усі до тебе придивляються, хто ти, яка ти… Я хочу, щоб вони любили мою дружину, як люблять мене. Ти ж незабаром будеш їхньою королевою!
Юта завзято закивала головою.
Увесь вечір і всю ніч вона старалася щосили — хоч як їй хотілося спати, не пішла зі свого місця на чолі столу поруч з Остином. Їй здалося, що принц поглядає на неї схвально.
На другий день пополудні поверталися до міста. До сідла Остина приторочено було мертву голову оленя; кінь принца, чий бік зачіпали гіллясті роги, здригався й непокоївся. Юті теж чомусь було неприємно, хоча вона й бадьорилася.
Свято тривало ще цілий тиждень — городяни викочували просто на вулиці пузаті винні бочки, мандрівні актори грали сцену бою з драконом, ночами в небо здіймалися феєрверки… Потім все потроху вгамувалося, життя повернулася в нормальне русло, і Юта виявила, що живе тепер не вдома.
Палац королів Контестарії нічим не поступався контійському, однак парку не було — його заміняла рівна галявина, обнесена живоплотом.
Розташування кімнат і зал була незвичне — Юта довго плуталася. Але головне — тут у принцеси геть не було знайомих.
Незнайомі покоївки всміхалися їй мило й шанобливо, незнайомі пажі готові були виконати будь-яку її волю. Юта спробувала налагодити з ними дружні стосунки — та виявилося, що одна справа — зростати всім разом, і зовсім інше — з’явитися в чужий будинок принцесою, майбутньою королевою, значною й незрозумілою особистістю…
Юта сповістила Остина, що хоче виписати кількох слуг з дому. Той підняв брови:
— Навіщо? Тобі недостатньо прислуги?
Принцеса знову збентежилась — їй дуже не хотілося, щоб Остин вирішив, що вона розпещена.
Самого принца Юта тепер бачила рідко — навалились державні справи. Остин цілі дні проводив в робочому кабінеті та в залі Королівської ради, і з’являвся у подружній спальні втомлений і замислений.
Юта спробувала була влізти в суть проблем, які мучили принца, — однак у цьому їй було вельми недвозначно відмовлено:
— Де ти бачила, Юто, принцесу або навіть королеву, яка вирішує державні справи? Ось твоя мати, наприклад?
Це була правда — Ютина мати сяяла на прийомах і вишивала на п’яльцях, проте ніколи ніхто не бачив її за робочим столом.
— Укази, закони, податки… — всміхнувся принц. — Навіщо тобі це?
— Ти маєш рацію, — сказала Юта, червоніючи й лаючи себе: стукне ж у голову така дурість…
День у палаці був підпорядкований найсуворішому розпорядку. Щоранку покоївки вкладали Ютине волосся в одну й ту саму зачіску; сніданок подавали у величезній залі, і принц із принцесою сиділи на протилежних краях довгого, як зимова ніч, столу. Поснідавши, Остин відбував до кабінету, а Юта йшла до своєї кімнати — Остин порекомендував їй узятися за рукоділля.
Принцеса не вміла до пуття ні в’язати, ні вишивати; однак, задумавши здивувати принца винахідливістю, вона витратила кілька тижнів на виготовлення незвичайного кошлатого букета — всі квіти були з дроту й мішковини, і в чашечці кожної квіточки розташовано було скалку дзеркала. У сонячні дні букет кидав на стіни й стелю цілі пригорщі відблисків.
Коли Юта показала свій витвір Остину, був, на жаль, похмурий дощовий вечір. Можливо, саме тому принц поставився до букета прохолодно:
— Хто тебе вчив… такому?
— Ніхто, — Юта зніяковіла й засмутилася через його майже бридливий тон.
— Хіба може принцеса рукодільничати… якщо це можна назвати рукоділлям… мати справу з грубою мішковиною? У мішках зберігають цукор та овочі, а квіти вишивають на шовку й оксамиті! Хочеш, я випишу найкращу вчительку вишивання?
Юта заперечливо похитала головою, але
