Буря Мечів - Джордж Мартін

Сансі страшенно кортіло відпроситися. «Можу сказати, що в мене живіт болить, або що в мене місячне». Нічого не хотілося більше, як залізти назад у ліжко й засунути завіси. «Я маю бути хоробра, як Роб»,— сказала вона собі, напружено беручи свого лорда-чоловіка під руку.

У бальній залі королеви почали сніданок з медових пирогів з ожиною і горіхами, свинячої смаженини, шинки, рибних пальчиків у сухарях, осінніх груш і дорнської страви з цибулі, сиру й порублених яєць з гострим як вогонь перцем.

— Ніщо так не розбудить апетиту перед бенкетом з сімдесяти сімох страв, як сніданок за дружнім столом,— зронив Тиріон, поки їм наповнювали тарілки. Кругом стояли карафи з молоком, і карафи з медом, і карафи з легким солодким золотим вином. Поміж столів походжали музики, награючи на сопілках, флейтах і скрипках, сер Донтос скакав на своєму дерев’яному «конику», а Сновида чмокав губами, наче «пердів», і співав про гостей брутальні пісеньки.

Тиріон майже не торкався їжі, зауважила Санса, але випив кілька келихів вина. Сама ж вона скуштувала трохи дорнських яєць, і від перцю в неї аж горіло в роті. Потім уже вона хіба символічно вщипнула трохи фруктів, риби й медового пирога. Щоразу як на неї поглядав Джофрі, в нутрі так починало трепетати, наче вона кажана проковтнула.

Коли страви прибрали, королева урочисто піднесла Джофу плаща, якого він повинен буде накинути Марджері на плечі.

— Це плащ, у якому була я, коли мене за дружину брав Роберт, це плащ, який вдягла моя мати леді Джоанна, одружуючись із моїм лордом-батьком.

Сансі здалося, що плащ благенький, якщо по правді, але то, либонь, від старості.

Прийшов час подарунків. У Розлогах заведено було в ранок весілля підносити дарунки нареченій і нареченому; завтра вони отримають більше подарунків уже як подружжя, та сьогодні дари для кожного окремо.

Від Джалабара Ксо Джофрі отримав великий лук із золотого дерева й сагайдак з довгими стрілами, опереними зеленим і пурпуровим пір’ям; від леді Танди — пару м’яких верхових чобіт; від сера Кевана — чудове турнірне сідло з червоної шкіри; від дорнянина княжича Оберина — брошку червоного золота у формі скорпіона; від сера Адама Марбранда — срібні остроги; від лорда Матиса Рована — турнірне шатро з червоного шовку. Лорд Пакстер Редвин підніс мініатюрну копію чарівної дерев’яної бойової галери на дві сотні весел, яку просто зараз будували в Арборі.

— З дозволу вашої світлості, її назвуть «Доблесть короля Джофрі»,— сказав він, і Джофрі з великим задоволенням дав такий дозвіл.

— Буде в мене флагманом, коли я попливу на Драконстон, щоб убити свого зрадника-дядька Станіса,— озвався Джоф.

«Сьогодні він грає милостивого короля». Коли треба, Джофрі вмів бути галантний, знала Санса, та останнім часом, схоже, це йому треба було менше й менше. І справді, вся його чемність миттю вивітрилася, коли Тиріон підніс йому подарунок від них із Сансою: велетенську старовинну книгу під назвою «Житія чотирьох королів» у шкіряній палітурці, пишно ілюстровану кольоровими малюнками. Король погортав її без жодного інтересу.

— А це що таке, дядьку?

«Книга». Цікаво, думала Санса, а Джофрі, коли читає, ворушить отими своїми товстими губами, схожими на черв’яків?

— Це складена великим мейстром Кейтом історія правління Дейрона Юного Дракона, Бейлора Благословенного, Ейгона Негідника й Дейрона Доброго,— відповів її низькорослий чоловік.

— Цю книгу має прочитати кожен король, ваша світлосте,— зауважив сер Кеван.

— От батько мій не мав часу на книжки,— Джофрі штовхнув томище через стіл.— Якби ти поменше читав, Куцю, може, в леді Санси вже була б дитинка в животі,— зареготав він... а коли сміється король, сміється весь двір.— Та не засмучуйся, Сансо, щойно я зроблю дитину Марджері, я навідаюся до тебе в спальню й покажу дядькові, як це робиться.

Санса почервоніла. Вона нервово глипнула на Тиріона, боячись, що він зараз щось бовкне. І буде такий самий жах, як на їхньому власному весіллі сталося з церемонією вкладання в ліжко. Та цього разу карлик вирішив побавитися вином, а не словами.

Вийшов наперед лорд Мейс Тайрел, щоб піднести свій дарунок: золоту чару три фути заввишки з двома вигнутими різьбленими ручками і сімома гранями, що сяяли коштовним камінням.

— Сім граней за числом сімох королівств вашої світлості,— пояснив батько нареченої. І показав, що на кожній грані зображено герб одного з великих домів: рубіновий лев, смарагдова ружа, оніксовий олень, срібний пструг, нефритовий сокіл, опалове сонце й перловий деривовк.

— Прегарний кубок,— сказав Джофрі,— та, як на мене, деривовка слід відколупати, а на його місце приліпити кальмара.

Санса вдала, що не чула.

— Ми з Марджері на бенкеті вип’ємо з кубка до дна, батьку,— Джофрі підніс чару над головою, щоб усі помилувалися.

— Ця клята штукенція заввишки з мене,— стиха буркнув Тиріон.— Половина такої чари — і Джофрі звалиться п’яний.

«От і добре,— подумала Санса.— Може, в’язи собі скрутить».

Лорд Тайвін чекав до останнього, щоб піднести королю свій дарунок — довгий меч. Піхви були зроблені з вишневого дерева, золота й наолієної червоної шкіри, поцяткованої золотими левиними головами. У левів були рубінові очі, бачила Санса. В бальній залі запала тиша, коли Джофрі витягнув меча й заніс над головою. У ранковому світлі замерехтіли чорно-червоні брижі.

— Неймовірно,— заявив Матис Рован.

— Такий меч тільки оспівувати, сір,— сказав лорд Редвин.

— Королівський меч,— погодився сер Кеван Ланістер.

У короля Джофрі був такий вигляд, наче він залюбки зарубав би когось просто тут і зараз,— такий він був збуджений. Рубонувши повітря, він розсміявся.

— Величному мечу потрібне величне наймення, мілорди! Як мені його назвати?

Санса пригадала Лев’ячий Зуб — меч, який Арія викинула в Тризуб, і Серцезгуб, який Джофрі змусив її поцілувати перед боєм. Цікаво, думала вона, чи примусить він Марджері цілувати цей меч.

Гості почали викрикувати назви для нового клинка. Джоф одразу відкинув дюжину наймень, поки не почув те, яке йому сподобалося.

— Вдовине Волання! — скрикнув він.— Так! Я лишу чимало вдовиць, атож! — він знову рубонув повітря.— А коли я зіткнуся з дядьком Станісом, то мій клинок розламає його чарівного меча навпіл! — Джофрі спробував удар знизу, чим змусив сера Балона Свона квапливо позадкувати. Вираз обличчя у сера Балона при цьому був такий, що над залою полетів сміх.

— Обережніше,