Буря Мечів - Джордж Мартін

— Теон Грейджой,— зітхнув Тиріон.— Одного разу твоя леді-мати звинуватила мене... ну гаразд, не обтяжуватиму тебе брудними подробицями. Але звинуватила вона мене даремно. Я не кривдив твого братика Брана. І тебе я кривдити не збираюся.

«Що він хоче, щоб я сказала?»

— Приємно це знати, мілорде.

Він чогось хотів од неї, але Санса гадки не мала чого. «Він дивиться на мене, як голодна дитина, але мені нема чого йому дати. Чого він ніяк не дасть мені в спокою?»

Тиріон знову потер свій пошрамований, понівечений ніс; ця погана звичка тільки привертала увагу до його бридкого обличчя.

— Ти ніколи не питала мене, як помер Роб, як померла твоя леді-мати.

— Я... ліпше я не знатиму. Бо мені кошмари снитимуться.

— Гаразд, не будемо про це.

— Ви... ви дуже добрі до мене.

— О так,— мовив Тиріон.— Я просто серце доброти. І на кошмарах чудово знаюся.

Тиріон

Новий вінець, якого батько дарував Вірі, був удвічі вищий за попередній, розтрощений натовпом,— тріумф кришталю й золотої канителі. Щоразу як верховний септон повертав голову, зблискувала веселка, розсипаючи мерехтливе світло, але Тиріон не припиняв дивуватися, як чоловік витримує на голові таку вагу. Але навіть він мусив визнати, що Джофрі з Марджері, які стояли пліч-о-пліч між височенних позолочених статуй Отця й Матері, мали в парі справді царствений вигляд.

Наречена була прегарна в шовках барви слонової кості й у мирському мереживі, з квітковим малюнком на спідниці, вишитим дрібнесенькими перлинками. Як удова Ренлі, вона могла б убратися в кольори Баратеонів — у чорне й золоте, але вийшла вона в кольорах Тайрелів — у зеленому оксамитовому дівочому плащі, розшитому сотнею злототканих руж. Цікаво, думав Тиріон, а вона і справді панна? «Хоча Джофрі все одно не відчує різниці».

Король мав вигляд майже такий самий пишний, як і його наречена: темно-рожевий камзол, а згори — темно-малиновий оксамитовий плащ з оленем і левом. На кучерях легко сиділа корона — золота на золотому. «Ту кляту корону для нього вберіг я». Тиріон напружено перем’явся з ноги на ногу. Не міг встояти на місці. «Забагато вина». Слід було подумати про вбиральню, перш ніж виїжджати з Червоної фортеці. Та й безсонна ніч, проведена з Шей, давалася взнаки, але понад усе йому кортіло придушити свого царственого небожа.

«Я знаюся на валлійській криці»,— хвалився хлопчак. Септони весь час торочать, що Отець небесний судить справедливо. «От якби Отець зараз перевернувся й розчавив Джофа, як жука-гнойовика, я б, може, навіть увірував».

Він мав би давно здогадатися. Джеймі в житті не послав би когось на вбивство замість себе, а Серсі надто кмітлива, щоб скористатися з кинджала, який може привести до неї, а от Джоф, хвальковита лиха дурна маленька погань...

Тиріону пригадався холодний ранок, коли він спустився крутими зовнішніми сходами з вічнозимської бібліотеки й наскочив на Джофрі, який жартував з Гончаком про смерть вовків. «Пошлемо пса убити пса!» — сказав він. Та навіть Джофрі не такий дурний, щоб наказати Сандору Клігану зарізати сина Едарда Старка: Гончак пішов би з цим до Серсі. Натомість хлопець знайшов найманого вбивцю серед лихого наброду — вільних вершників, купців і повій, які дорогою на північ пристали до королівського почту. «Знайшов якогось пранцюватого дурня, який згодився ризикнути життям за милість королевича і які-не-які грошики». Цікаво, міркував Тиріон, кому спало на думку дочекатися, коли Роберт поїде з Вічнозиму, перш ніж розітнути Бранові горлянку? «Швидше за все, Джофу. Без сумніву, він гадав, що це просто верх хитромудрості».

Королевичів власний кинджал мав прикрашену коштовним камінням головку на руків’ї і золоту інкрустацію на лезі, пригадував Тиріон. Принаймні Джофу вистало клепки не скористатися ним. Натомість він пішов длубатись у батьковій зброї. Роберт Баратеон вирізнявся безтурботною щедрістю, він би віддав синові будь-який кинджал, якби той попросив... але Тиріон був певен, що хлопець поцупив його. Роберт приїхав у Вічнозим з велетенським шлейфом лицарів і підданих, у великій кареті, з великим багажем. Понад усякий сумнів, який-небудь сумлінний слуга подбав, щоб королівська зброя приїхала разом з ним — на той раз, як йому захочеться чимось скористатися.

Клинок, який обрав Джоф, був добрий і простий. Без золотого оздоблення, без коштовного каміння на руків’ї, без срібної інкрустації на лезі. Король Роберт ніколи з ним не ходив і, швидше за все, геть забув про його існування. А валірійська криця була смертельно гостра... настільки гостра, що з одного удару могла прорізати шкіру, м’ясо і м’яз. «Я знаюся на валлійській криці». Та насправді він на ній геть не знався. Бо в іншому разі не був би дурнем і не обрав би Мізинчиків кинджал.

Але Тиріон так і не розумів, для чого це робилося. «Може, з простої жорстокості?» Цього його небожеві точно не бракувало. Тиріон заледве тримався, щоб не виблювати випите вино, або не обмочити штани, або те й те разом. Він неспокійно переминався. Слід було за сніданком тримати язика за зубами. «Хлопець тепер знає, що я знаю. Мій довгий язик до смерті мене колись доведе, присягаюся».

Уже дали сім обітниць, отримали сім благословень і обмінялися сімома клятвами. Проспівали весільну пісню, й ніхто не назвав підстав, чому шлюб не може відбутися, і прийшов час обмінятися плащами. Тиріон переніс вагу з однією коротенької ніжки на другу, намагаючись визирнути поміж батьком і дядьком Кеваном. «Якщо боги справедливі, Джоф усе постарається зам’яти». Він навмисно не дивився на Сансу, щоб у його очах вона не прочитала гіркоти. «Могла б і навколішки опуститися. Чорти б тебе ухопили! Невже так у біса важко було прихилити ті твої негнучкі старківські коліна, щоб я зберіг бодай краплину гідності?»

Мейс Тайрел ніжно зняв з дочки дівочий плащ, а Джофрі прийняв від брата Томена згорнений плащ нареченої і показово струснув його. Малолітній король у свої тринадцять був такий самий на зріст, як його наречена в шістнадцять; йому б точно не довелося залазити на спину блазня. Накинувши на Марджері малиновий із золотом плащ, він нахилився до неї, щоб застебнути його на шиї. Отак легко вона перейшла з-під батькового захисту під захист Джофа. «Та хто захистить її від Джофа?» Тиріон зиркнув на лицаря квітів, який стояв серед королівської варти. «Тримайте меч