Володар Перстенів - Джон Рональд Руел Толкін

— Ні, ніякого.

— Гей! Улю-лю! — вереск перервав розмову командирів. Орки внизу раптом щось побачили. Усі побігли.

— Гей-го! Тут щось є! Лежить просто на дорозі. Шпигун, шпигун! Завили хрипкі ріжки, здійнявся гармидер.

Ураз Сем виринув зі свого лякливого настрою. Орки знайшли його господаря. Що вони з ним зроблять? Він чув такі розповіді про орків, від яких кров холонула в тілі. Цього він не допустить. Він скочив на ноги. Завдання й усі свої рішення він відкинув, а з ними — страх і сумніви. Тепер він знав, де є і де було його місце: біля його пана, хоча що він міг зробити, не було зрозуміло. Він побіг сходами вниз, назад до Фродо.

«Скільки їх там? — думав він. — Щонайменше тридцять-сорок із вежі та ще більше звідти, знизу, мабуть. Скількох я зможу вбити, поки мене спіймають? Якщо я вийму меча, вони відразу побачать його сяйво, і мене рано чи пізно схоплять. Цікаво, чи складуть про мене пісню? Як Сем поліг на Високому Перевалі, поклавши курган трупів біля свого господаря? Ні, жодних пісень. Певно, що ні, бо Перстень знайдуть, і не буде вже пісень. Але тут я вже не можу нічого вдіяти. Моє місце — біля пана Фродо. Вони мусять це зрозуміти: Елронд і Рада, і великі володарі та володарки з усією їхньою мудрістю. Усі їхні задуми провалилися. Я не можу бути їхнім Персненосцем. Без Фродо не можу».

Та орків уже не було видно. Він не мав часу роздумувати про себе, та зараз усвідомив, що дуже втомлений, змучений до виснаження: ноги відмовлялися його слухатися. Він плентався надто повільно. Стежка видавалася вкрай довгою. Куди ж вони всі поділися в цій імлі?

Ось вони знову з'явилися! Та вже досить далеко попереду. Стовпилися довкола чогось, що лежить на землі; кілька інших металося довкола, мов гончаки по сліду. Він спробував рвонути вперед.

— Ну ж бо, Семе, — сказав він, — бо знову запізнишся! — Він розщіпив піхви. За мить він вийме меча, і тоді…

Здійнявся дикий гармидер, орки улюлюлюкали та реготали, піднімаючи щось із землі.

— Гей-го! Гей-я-го!

Потім голос крикнув:

— Тепер ходімо! Короткою дорогою. Назад до Нижніх воріт. Сьогодні вона не мала би нам завадити.

Ціла ватага орків зрушила з місця. Четверо середніх несли на плечах тіло.

— Гей-го!

Вони забрали тіло Фродо. Уже пішли. Він не міг їх наздогнати. Але вперто просувався вперед. Орки добралися до тунелю й уже заходили в нього. Ті, котрі несли тягар, пішли перші, решта штовхалася слідом. Сем сунув віддалік. Він витяг меча, блакитний спалах у тремтячій руці, та вони не помітили цього. Коли Сем підбіг, задихавшись, останні орки вже зникли в чорній дірі.

На якусь мить він зупинився, переводячи подих. Потім провів рукавом по обличчю, витираючи пил, і піт, і сльози.

— Покидьки кляті, — видихнув він і пірнув за ними в темряву.

У тунелі йому вже не здавалося надто темно, радше було так, ніби з імли він потрапив у густий туман. Утома його зростала, та водночас усе більше міцніла воля. Йому здалося, що попереду він розрізняє світло смолоскипів, але як він не пнувся, наздогнати їх не міг. Орки швидко пересуваються тунелями, а цей вони знають дуже добре; бо, незважаючи навіть на Шелобу, їм доводилося часто ходити ним як найкоротшим шляхом із Мертвого Міста за горами. У які прадавні часи було вирито основний тунель і велику круглу яму, де століття тому оселилася Шелоба, того вони не знали; та самі вони прокопали багато бічних ходів, аби обминати лігво, сновигаючи туди-сюди у справах їхніх господарів. Сьогодні вони не збиралися заходити далеко вглиб, а радше квапилися знайти бічний хід, що вивів би їх до сторожової вежі на скелі. Більшість із них була весела, втішена знахідкою, і на бігу вони базікали та галасували за своїм звичаєм. Сем чув гамір їхніх хрипких голосів, різких у мертвому повітрі, і з-поміж інших він вирізняв два, виразніші та ближчі до нього. Командири обох загонів, здається, йшли останні, сперечаючись по дорозі.

— Чи не припинила би твоя потолоч репетувати, Шаґрате? — бурчав один. — Ще нам Шелоби бракувало.

— Заспокойся, Ґорбаґу! Твої галасують іще більше, — сказав інший. — Нехай хлопці розважаться! Думаю, зараз нам не варто боятися Шелоби. Здається, вона всілася на цвях, і ми не будемо плакати через це. Хіба не бачив? Мокрий слід аж до її клятої нори. Як зупинили її раз, зупинять іще сто разів. То нехай посміються. І нам нарешті пощасхило: знайшли те, що шукають у Луґбурці.

— Шукають у Луґбурці? А що це таке, ти як думаєш? Схоже на ельфа, хоча для ельфа замале. Яка небезпека від такої істоти?

— Не знаю, побачимо.

— Ого! То вони не сказали тобі всього? Ніколи нам не кажуть того, що самі знають, правда? Навіть половини не кажуть. Але вони можуть помилятися, навіть ті, що нагорі.

— Шш, Ґорбаґу! — Голос Шаґрата стишився так, що навіть неймовірно загострений слух Сема ледве вловлював слова. — Можуть, але в них усюди очі та вуха, навіть серед моїх, хочеш того чи ні. Та немає сумніву, що вони чимось стурбовані. Назґули стурбовані, ти сам кажеш; і Луґбурц — також. Щось від них ледве не вислизнуло.

— Ледве, кажеш! — вигукнув Ґорбаґ.

— Добре, поговоримо про це пізніше. Коли дійдемо до Нижніх воріт. Там є місце, де можна буде погомоніти, поки хлопці переходитимуть.

Невдовзі Сем помітив, що смолоскипи зникли. Зачувся грюкіт, а коли Сем підбіг — глухий удар. Як він здогадався, орки звернули і ввійшли в той самий отвір, куди не змогли вони з Фродо. Отвір і далі був заблокований.

Здавалося, що шлях перегороджує велика брила, та орки якось пройшли, бо він чув їхні голоси по той бік. Вони і далі бігли, вглиб гори, назад до вежі. Сем був у розпачі. Вони відносять тіло його пана з якоюсь страшною метою, а він не може пройти. Він натискав на брилу, він кидався на неї всім тілом, але вона не піддавалась. І тоді зовсім поруч, чи так йому здалося, він знову почув голоси двох командирів. На мить він завмер, прислухаючись: може, раптом довідається щось корисне. Може, Ґорбаґ, який сам, здається, з Мінас-Морґула, вийде, і тоді Сем прослизне всередину.

— Ні, не знаю, — сказав голос Ґорбаґа. — Зазвичай новини долітають швидше за птахів. Але як це робиться, я не цікавився. Так безпечніше. Бр-р! Від цих назґулів у мене мурашки по спині. Як подивляться, то немов шкіру з