Ритуал, Марина та Сергій Дяченко

— Ні, справді, Армане… Такий древній рід… Може, ти знаєш, звідки взялося море, і небо, і все… Що було раніше, попереду всього?

Він відкинувся на спинку крісла й продекламував, напівзаплющивши від натхнення очі:

— З часів, як постало склепіння небес,

 Що зліше за зиму й палкіше за літо?

 Ця річ невідкрита — цікавість принцес!

Вона пирхнула обурено. Затихла. Попросила раптом тихо й зворушливо:

— Армане… Ти дракон і нащадок драконів… «Я здіймаюсь до небес»… Ти бачиш усе це інакше… Мені так заздрісно, що ти літаєш, а я… Зроби мені подарунок, Армане!

Він відчув недобре.

— Покатай мене на спині! — видихнула принцеса.

Він вдивлявся в її обличчя, намагаючись зрозуміти: знахабніла? Чи жартує?

Юта витлумачила його мовчання по-своєму:

— Ні, звісно, на драконячій спині… На драконячій, Армане!

Їй довелося тікати дуже швидко. Він вирішив її відшмагати, аби не верзла дурниць.

* * *

Кілька днів потому Арман таки зважився вилетіти — на полювання. Юта пообіцяла йому поводитися сумирно, мов ягня.

На виконання своєї обіцянки, тільки-но провівши Армана, слухняна принцеса взялася за прибирання.

Незграбно розмахуючи мітлою, Юта згадала палацову покоївку, котра любила проголошувати із приводу й без приводу: «Ну що б тут діялося без моєї руки!»

— Ну що б отут діялося без моєї руки! — докірливо бурмотіла Юта, вигрібаючи віковий пил з кутків і з-під столу — такого знайомого столу в кімнаті з каміном.

Орудуючи своєю кошлатою мітлою, принцеса — от горгулья! — виявила прямо під столом дерев’яний круг, дуже схожий на накривку від діжки.

Досвічена Юта відразу здогадалася, що це справді накривка — тільки не від діжки, звісно, а від потайного люка.

З потайними люками Юта досі не стикалася.

Авжеж, вона не така дурна, щоб поринути в невідомий люк, де напевно темно, брудно й повнісінько павутиння. Арман їй заборонив, та й хіба забулася вже історія з магічною вервечкою?

А коли вона однаково туди не полізе, то чому не спробувати відкрити кришку й просто зазирнути?

Стіл відсунути так і не вдалося — доводилося працювати навколішки. Озброївшись коцюрбою, Юта, хоча й не відразу, але таки підчепила кришку люка, підняла її й відкинула.

Люк був, авжеж, зовсім темний. Униз вела залізна драбина з іржавими щаблями. Юта поміркувала, витягла з вічно тліючого каміна головешку, роздмухала на її кінці кволе полум’я й устромила в темну пащу люка.

Колодязь виявився не таким вже й глибоким — драбина налічувала якихось дванадцять сходинок, а далі впиралася в міцну кам’яну підлогу. Потайній хід не був аж надто брудним та аж надто лиховісним — так собі, господарська прибудова.

Юта подумала, чи не сходити по смолоскип. Вилаяла себе за легковажність і все ж пішла.

У світлі смолоскипа потайний хід видавався навіть ошатним — алея для прогулянок, а не потайной хід. І, зрештою, якщо вона просто спуститься вниз і пройде два кроки, це не буде порушенням даного Арманові слова.

Вона спустилася вниз і пройшла два кроки. Коридор був низький, нерівний, але не розгалужувався — тобто заблукати тут неможливо. Що ж, до повернення Армана вона встигне трохи його оглянути.

Вона пішла вперед, все ж трохи терзаючись докорами сумління та для самозаспокоєння бурмочучи собі під ніс: ну що б тут діялося без моєї руки!

Коридор різко завернув — ох! — обірвався, і Юта ледве встигла пригальмувати, щоб не впасти кудись униз.

Потайний хід, що його досліджувала цікава принцеса, у цьому місці вливався в іншій — але не хід навіть, а велетенську трубу, круглий тунель такий завширшки, що на середині його можна було б поставити триповерховий будинок, і ще залишилося б місце. Це був Драконячий Тунель — через нього залітали в замок і вилітали з нього двісті поколінь драконів.

Юта обережно втягла в себе повітря. Пахло згарищем, і ще пахло драконом — цей різкий незвичний запах вона добре пам’ятала з дня викрадення. Юта принюхалася — на що схоже? І згадала — такий запах буває після феєрверку, коли знесиліли всі вертушки й петарди…

А ось цікаво, в якому напрямку знаходиться Драконяча Брама?

Вона подивилася вниз і побачила біля своїх ніг залізну драбинку — таку саму, як та, по якій вона спустилася в потайний хід. Здоровий глузд відразу заявив, що треба варто повертатися, однак Юта резонно заперечила йому: чи варто було забиратися так далеко, аби знайти найцікавіше й відразу повернути назад! А через те що в тунелі було власне, хоча й слабке, світло, Юта прилаштувала смолоскип у стіні й почала спускатися, чіпляючись за щаблі обома руками.

Вона спускалася повільно й обережно, але на останньому щаблі нога її зісковзнула і Юта, повиснувши спочатку на руках, упала на дно тунелю, прямо в тисячолітню кіптяву.

Щастя, що вона не задихнулася. Закриваючи обличчя низом хламиди, вона затримала дух, наче ловець перлів, і одним стрибком вискочила з чорної хмари. Хмара рушила за нею — Юті доводилося, рятуючись, бігти щосили, а з-під її ніг, що грузли в купах сажі, піднімалися нові й нові хмари попелу.

І ось, коли вона захекалася й зневірилася, звідкілясь спереду повіяв свіжий вітер і відігнав хмару назад, глибоко в тунель. Юта пробігла ще кілька кроків і зупинилася. Назустріч їй било сонячне світло.

Драконяча Брама була розташована нижче західної вежі, на вершині якої Юта, бувало, гаяла час. Проте звідти, з вежі, не можна було побачити цю частину півострова — так людині важко роздивитися, що робиться в неї на потилиці. Принцеса несміливо наблизилася до краю отвору — і завмерла.

Внизу лежало море — гладеньке, мов клапоть блакитного атласу. Смугами чергувалися під його поверхнею темні й світлі плями — там виднілися з глибини підводні ліси й галявини. Юта бачила спини чайок, що ширяли над водою; піднніжжя замку зрослося зі скелею, і скелею здавалася прямовисна стіна, що спадала вниз з-під Ютиних ніг. Нагромадження каміння, здіймаючись з води, здавалося руїнами казкового міста — принцеса розрізняла куполи й вежі, мости, флюгери… Повільний прибій то оголював їх, то знову занурював у безодню.

Юті смертельно закортіло стати драконом і кинутися в небо з Драконячої Брами. Розкинувши руки-крила, вона звелася навшпиньки й вивергла із грудей уявний стовп уявного полум’я:

— Х-ха!

Щаслива, вона вже вбачала себе в польоті — аж раптом на високе сонце набігла тінь, геть як тоді, на майдані.

Дракон повертався в замок. Юта побачила його знизу — лускате черево, перетинчасті крила, гнучкий витончений хвіст. Арман дихнув вогнем і спрямував свій політ в Драконячу Браму.

Юта стояла, паралізована жахом. Зараз і вона, і дракон опиняться в одному тунелі. Ящір розпашілий, дихає вогнем і димом; принцеса або засмажиться,