Шрам - Марина та Сергій Дяченко

— Вина! — гукнув він хазяйці.

…За наступні дві з половиною години Егерт Солль зробив найважливіше у своєму житті відкриття: спиртне, якщо його випити в достатній кількості, убиває й душевні муки, і страх.

У сутінках юрба гуардів, що добряче поменшала, висипала на вулицю й рушила убік «Вірного щита», причому Солль кричав і сміявся не менше за інших. Краєм ока він час від часу ловив насторожені погляди Картера, але розімлілому Егерту було однаково: він насолоджувався таким довгоочікуваним усвідомленням власної сили, волі й сміливості.

Усе живе, що траплялося на шляху хмільної компанії, притискалося до узбіч, жодним чином не бажаючи перетнути шлях панам гуардам. На набережній ліхтарник запалював вогні — гуляки мало не вибили з-під нього драбину. Егерт реготав аж захлинався, ліхтарі танцювали в його очах, кружляли вальсом, кланялися й присідали. Густе повітря пізньої весни сповнене було запахів, Солль хапав його носом і ротом, з кожним ковтком відчуваючи й аромат прогрітої ріки, і свіжість трав, мокрого каміння, дьогтю, чиїхось парфумів і ще теплого гною… Обіймаючи однією рукою Карвера, а другою всіх по черзі, він свято увірував, що хвороба його минула і як кожен хворий, який зцілився, має право на особливо гостру радість життя…

Напроти входу до «Вірного щита», неподалік від місця, де вперше вийшли з карети студент і його наречена Торія, на вибої в бруківці була калюжа — глибока, як каяття, і жирна, як святковий бульйон. Її не висушили ні сонце, ні вітер; трохи обмілівши, вона зберегла себе від провесни до самого передодня літа, й, напевно, настільки незвична живучість допоможе їй дочекатися осені.

Зараз калюжа ловила чорною маслянистою поверхнею вечірнє згасаюче небо, на березі її, погойдуючись, стояв п’яний кравчик.

Що це саме кравчина, було зрозуміло з першого ж погляду — тонку шию зашморгом захльостував заслинений сантиметр, а полотняний фартух був вимазаний крейдою. Солом’яне волосся двома бурульками заправлялося за вуха. Кравчик дивився в калюжу й тихо гикав.

Карвер зареготав, інші дружно до нього приєдналися, але сміхом діло й скінчилося. Підмайстер підвів мутні очі й нічого не сказав, а гуарди, проминувши його, рушили до дверей трактиру.

Треба ж було трапитися, що саме тієї миті, коли Солль порівнявся з п’яницею, той, заточившись, зробив розмашистий крок уперед. Важкий дерев’яний черевик втрапив у самісіньку середину калюжі, піднявши чималий фонтан смердючих бризок, більшість яких дісталася лейтенантові Егерту.

Солля облило мало не з голови до ніг, забруднивши грязюкою мундир і сорочку, шию й обличчя. Відчуваючи, як по щоках збігають великі холодні краплі, Егерт завмер на місці, не зводячи з п’яниці скрижанілого погляду.

Гуарди оточили кравчика щільним кільцем, на Егерта дивилися з острахом, на хлопця — зі співчуттям і цікавістю. Втім, підмайстер був ще п’яніший, аніж лейтенант Солль, а отже, й хоробріший, він не злякався панів гуардів, а може, просто їх не помітив. Із чисто науковою цікавістю він розглядав свій черевик, що схвилював поверхню калюжі, й облитого брудом Солля.

— Рилом його туди, — беззлобно порадив Дрон. Юний Боніфор загорівся, передчуваючи забави:

— Можна я?

— Це людина Солля, — безпристрасно зазначив Карвер.

Лейтенант Солль люто вищирився, зробив крок до кравчика і враз протверезів. Дійсність навалилася на нього, придушивши й весну, і волю, і народжену заново сміливість. Егерт ослаб від раптового здогаду, що зараз знову злякається. І справді — варто подумати про страх, як усередині його живота розтеклася тоскна слабість; треба було просто простягнути руку й взяти хлопця за комір, але рука спітніла й не бажала слухатися.

Великий Харсе, допоможи мені!

Солль увесь дрижав від затрачених зусиль, але потягся-таки до зашийка підмайстра. Вхопив мокрою долонею комір куртки, і тієї ж секунди хлопець, повівши плечем, скинув його руку.

Гуарди мовчали. Солль відчував, як наввипередки збігають по спині цівочки холодного поту.

— Шкода, — вичавив він через силу, — дурень він, п’яний, випадково…

Гуарди перезирнулися. Кравчик тим часом, бажаючи чи то спростувати слова Солля, чи просто продовжити свої наукові дослідження, неквапливо заніс над калюжею дерев’яний черевик…

Гуарди вчасно відскочили, тільки Солль, наче прикутий до місця, прийняв на себе чергову, ще щедрішу порцію жирної твані. Підмайстер похитнувся, з зусиллям утримав рівновагу, помилувався результатом своєї роботи й, задоволений, заусміхався.

— Уб’є, — напівголосно зазначив Дрон. — От лихо…

Обличчя Егерта, його вуха й шия палали під шаром чорної рідоти. Бий! — надривався розум, досвід, увесь здоровий глузд. Бий, провчи, нехай тебе відтягнуть потім від байдужого тіла, ну що ж ти, Егерте, це нестерпно, це кінець, це кінець усьому, бий же!

Гуарди мовчали. Кравчик п’яно посміхався.

Дерев’яною долонею Егерт узявся за ефес шпаги. Не те! — заволав здоровий глузд. Куди ти тягнеш шпагу на беззбройного, на простолюдина?!

Шпага на беззбройного, шпага на беззбройного…

Підмайстер заніс ногу втретє, дивлячись тепер уже просто Егертові в очі. Видно, він був настільки п’яний, що з усіх навколишніх перипетій виділяв тільки приємний для нього процес — подорож бризок на обличчя й одяг якогось пана.

Кравчик заніс ногу втретє, але тоді здали нерви лейтенанта Дрона. З нечленороздільним ричанням він рвонув уперед, і його кулак урізався бідасі в підборіддя. Без єдиного звуку підмайстер, дуже здивований, завалився назад і так, посапуючи, й залишився лежати.

Егерт перевів подих. Він стояв, облитий брудом з голови до ніг, і десять пар очей вражено дивилися, як цей бруд стікає по золотому галуні мундира.

Першим порушив мовчанку Дрон:

— Ти б його вбив, Егерте, — сказав він винувато. — Як тебе скрутило… Його, може, й варто було б убити, але ж не тут, не зараз… Нахлебтався, дурило, що з нього візьмеш — простолюдин… Егерте, ти чуєш?

Солль стояв, дивлячись у калюжу, як до цього кравчик. Світле небо, Дрон вирішив, що