Бенкет круків - Джордж Мартін

— Він у нас тепер дуже набожний,— сказав Джеймі,— але обирав не він. Мати леді Амері з Дарі, й дядько подумав, що вона допоможе Ланселю прихилити місцевий простолюд.

— Яким чином — переспавши з усіма? Ти знаєш, чому вона отримала прізвисько Прибрамна Амі? Бо відчиняє свою браму перед кожним лицарем. Ланселеві пора вже шукати зброяра, який йому рогатого шолома викує.

— Не потрібно. Наш братик уже в дорозі на Королівський Причал — хоче дати обітницю і стати мечником верховного септона.

Якби Джеймі сказав йому, що Лансель зібрався стати балаганною мавпою, сер Давен і то не був би такий вражений.

— Та ні! Жартуєш? Прибрамна Амі, либонь, з усіх тих ласиць має найгостріший писок, якщо довела хлопця до такого.

Коли Джеймі їхав, леді Амері саме тихо плакала через розладнаний свій шлюб, водночас дозволяючи Лайлу Крейкголу втішати її. Ці сльози не так непокоїли Джеймі, як важкі погляди її родичів, які зібралися у дворі.

— Сподіваюся, ти не плануєш ніяких обітниць давати, брате,— мовив Джеймі до Давена.— Фреї дуже вразливі, коли йдеться про шлюбні угоди. Не хотілося б їх знову розчарувати.

— Я зі своєю ласицею і поберуся, і пересплю, не бійся,— пирхнув сер Давен.— Я не забув про те, що сталося з Робом Старком. Але, як послухати Едвіна, то треба брати ще не розквітлу, бо може виявитися, що Чорний Волдер мене вже випередив. Закладаюся, з Прибрамною Амі він бавився неодноразово. Може, цим і пояснюється набожність Ланселя і настрій його батька.

— А ти бачився з сером Кеваном?

— Ага. Він тут проїздив дорогою на захід. Я попросив його допомогти нам узяти замок, але Кеван і чути про це не хотів. Скільки був тут, весь час думав. Поводився люб'язно, але холодно. Я його запевняв, що не просив, аби мене ставили хранителем Заходу, що ця честь мала дістатися йому, то він сказав, що не тримає на мене зла, хоча тон його свідчив зовсім про інше. Пробув тут три дні, та заледве трьома словами зі мною перекинувся. Шкода, що не лишився — я б не відмовився від його поради. Наші друзі Фреї не наважились би дратувати його так, як дратують мене.

— Ану розповідай,— мовив Джеймі.

— Зараз розповім, тільки з чого почати? Поки я будував тарани й рухомі башти, Райман Фрей збудував шибеницю. Щоранку на зорі приводить до неї Едмура Таллі, вдягає йому на шию мотузку й погрожує повісити, якщо замок не здасться. Чорнопструг на цей балаган і уваги не звертає, отож надвечір Едмура Таллі забирають з шибениці. До речі, його дружина в тяжі, ти знаєш?

Джеймі не знав.

— То Едмур після Червоного весілля ще й переспав з нею?

— Під час Червоного весілля. Рослій — гарненька дівчинка й зовсім не схожа на ласицю. І — дивна річ — закохана в Едмура. Первин каже, вона молиться, щоб народилася дівчинка.

Джеймі зважив його слова.

— Правильно: щойно в Едмура народиться син, лорду Волдеру сам Едмур уже не буде потрібен.

— Я теж так думаю. Дядько Ем... тобто лорд Емон, авжеж... хоче зразу ж Едмура повісити. Присутність лорда Річкорину з дому Таллі мучить його не менше, ніж народження ще одного. Щодня він благає мене змусити сера Раймана підвісити Таллі — байдуже, як це буде влаштовано. А тим часом лорд Гавен Вестерлінг смикає мене за другий рукав. Чорнопструг у замку тримає його леді-дружину разом з трьома кирпатими виплодками. А його милість боїться, що Таллі вб'є їх, якщо Фреї повісять Едмура. Серед заручників — маленька королева Юного Вовка.

Джеймі колись зустрічався з Джейн Вестерлінг, але не міг її пригадати. «Має бути гарна на вроду, якщо була варта цілого королівства».

— Сер Бринден дітей не страчуватиме,— запевнив він кузена.— Не настільки вже він чорний.

Тепер ставало зрозуміло, чому Річкорин ще й досі не впав.

— Опиши наше розташування сил, брате.

— Весь замок у кільці. Сер Райман і Фреї на північ від Ріннєкрута. На південь від Червоного Зубця засів лорд Емон з сером Форлі Престером і залишками колишнього вашого війська, і ще з ним річкові лорди, які після Червоного весілля перекинулися до нас. Сумний це здобуток, я б сказав. Сидять по своїх наметах, а більше ні до чого не годні. Мій табір стоїть між річок, навпроти рову і центральної брами Річкорину. Червоний Зубець ми перегородили боном — трохи вниз за течією від замку. Обороняють його Манфрид Ю і Рейнард Рутигер, щоб жоден човен не проскочив. Там вони й сіті поставили на рибу. Це додатковий харч.

— Заморити замок голодом зможемо?

Сер Давен похитав головою.

— Всі зайві роти Чорнопструг вигнав з Річокрину, а тут підчистив усі поля. У нього там запасів вистачить на те, щоб і люди, і коні протрималися повні два роки.

— А як з харчами в нас?

— Поки в річці є риба, з голоду не помремо, от тільки не знаю, чим коней годувати. Фреї буксирують харчі й фураж із Близнючок, однак сер Райман запевняє, що йому й самому не вистачає, тож ми маємо фураж добувати собі самотужки. Половина тих, кого я посилаю фуражувати, взагалі не повертається. Дехто дезертирує, але декого ми потім знаходимо на деревах з мотузкою на шиї.

— Ми позавчора на таких натрапили,— сказав Джеймі. Повішеників побачили пластуни Адама Марбранда на кислиці. Трупи були без одягу й кожен тримав у зубах кислицю. Ран на тілах не було: очевидно, що люди зразу здалися. Дужий Вепр страшенно через це розлютився й заприсягнувся помститися кожному, хто отак підвісив воїнів, наче молочних поросят.

— Може, то взагалі беззаконники,— мовив сер Давен, коли Джеймі розповів йому подробиці,— а може й ні. Тут ще досі блукають зграї північан. Та й лорди приріччя, хоч коліно й прихилили, але в серці, думаю, і досі... вовкуваті.

Джеймі глянув на двох юних зброєносців, які схилилися над жаровнями, вдаючи, що не слухають. Луїс Пайпер і Гарет Пейдж обидва були синами річкових лордів. Джеймі прихилився до обох — не хотілося б віддавати їх серу Іліну.

— Мотузки — це Дондаріон, як на мене.

— Ваш лорд Лискавка не єдиний, хто вміє вузли крутити. Але не треба про лорда Берика. Він то тут, то там, всюди й ніде: щойно вишлеш навздогін