Бенкет круків - Джордж Мартін
Позаду шибениці хаотично розкинулися намети й багаття. Фреївські лордійчуки й лицарі поставили свої шатра в зручному місці: вище стічних канав, а нижче тулилися глиняні халупи й запряжені кіньми і волами вози.
— Сер Райман не любить, коли хлопці в нього нудьгують, тож влаштовує їм і повій, і півнячі бої, і цькування вепрів,— мовив сер Давен.— Навіть клятого співця собі завів. Тітка привезла з Ланіспорту Усміхненого Уота, віриш? Отож і Райману теж заманулося співця. Може, загатимо річку й просто потопимо їх усіх, брате?
Джеймі бачив, що на замкових мурах, позаду зубців, рухаються лучники. Над ними майоріли прапори дому Таллі — непокірний срібний пструг на тлі синьо-червоних хвиль. Однак на найвищій вежі маяв інший прапор — довгий білий штандарт з деривовком Старків.
— Вперше я побачив Річкорин ще зброєносцем — зеленим, як трава улітку,— мовив Джеймі до кузена.— Старий Самнер Крейкгол послав мене передати повідомлення, яке, він запевняв, не можна відсилати з круком. Лорд Гостер тримав мене два тижні, поки обдумував відповідь, і кожної трапези садовив мене біля своєї дочки Лайси.
— Не дивно, що ти вбрався в біле. Я б так само вчинив.
— Ні, Лайса тоді була зовсім не така страшна.
Якщо по правді, то навіть гарненька: тендітна, з ямочками на щоках, з довгим золотисто-каштановим волоссям. Тільки боязка. То мовчала, то хихотіла — не було в ній вогню, як у Серсі. Старша сестра здавалася цікавішою, от тільки Кетлін уже заручилася з якимось північанином, спадкоємцем Вічнозиму... однак у тому віці Джеймі цікавили не так дівчата, як знаменитий брат Гостера, який уславився у битві проти дев'ятипенсових королів на Східцях. За столом Джеймі ігнорував бідолашну Лайсу, а натомість просив Бриндена Таллі розповісти про Мейліса Монстра й Ебенового Королевича. «Тоді сер Бринден був молодший за мене теперішнього,— пригадав Джеймі,— а я був молодший за Пека».
Найближчий брід через Червоний Зубець був вище по ріці від замку. Щоб дістатися табору сера Давена, слід було проїхати через обоз Емона Фрея і повз шатра річкових лордів, які прихилили коліно й прийняли королівський мир. Джеймі помітив прапори Лічестера й Ванса, Рута й Гудбрука, жолуді дому Смолфордів і танцівницю лорда Пайпера, але більше його увагу привернуло те, яких прапорів він не побачив. Ніде не видно було срібного орла Малістера, так само як і рудого коня Бракенів, і верби Райгерів, і переплетених змій Пейджів.
Хоча всі вони поновили присягу Залізному трону, ніхто з них не приєднався до облоги. Бракени воюють з Блеквудами, знав Джеймі, це й пояснює їхню відсутність, а от решта...
«Нові наші друзів зовсім нам не друзі. Пошкребеш їх — і всю їхню відданість сколупнеш». Річкорин слід узяти чимшвидше. Що довше тягнеться облога, то більше підніматимуть голову бунтарі, як-от Тайтос Блеквуд.
Біля броду сер Кенос Кайський засурмив у ріжок Герока. «Чорнопструг точно має з'явитися на зубчастій стіні». Хляпаючи у червонясто-коричневому мулі, сер Гуго й сер Дермот перші пішли через ріку, розмаявши білий штандарт королівської варти і Томенів прапор з оленем і левом. Одразу за ними рушила вся колона.
У ланістерівському таборі дзвеніло від співу дерев'яних молотків: зводили нову рухому башту. Ще дві башти вже стояли готові, наполовину обтягнуті сирими кінськими шкурами. Між ними виднівся таран на колесах — дерев'яна колода з обпаленим для міцності гостряком, яка звисала на ланцюгах під дерев'яним дашком. «Схоже, братик часу не гаяв».
— Мілорде,— запитав Пек,— де волієте поставити намет?
— Отут, на отому підвищенні,— вказав Джеймі золотою рукою, хоча для такого завдання вона не дуже й годилася.— Отам обоз, а отам конов'язь. Скористаємося виходками, які так люб'язно викопав для нас кузен. Пане Адаме, будь ласка, огляньте периметр, чи немає де слабких місць.
Нападу Джеймі не очікував, але ж і в Лопотючому лісі він теж нічого не очікував.
— Зібрати ласиць на військову раду? — запитав Давен.
— Спершу я побалакаю з Чорнопстругом,— мовив Джеймі й жестом підкликав Безбородого Джона Бетлі.— Розгорніть прапор миру і доправте в замок повідомлення. Перекажіть серу Бриндену Таллі, що я хочу з ним перемовитися завтра на зорі. Я підійду до рову й зустрінуся з ним на підйомному мосту.
Пек стривожився.
— Мілорде, лучники можуть...
— Але не будуть,— Джеймі зліз із коня.— Поставте мені шатро й підійміть мої штандарти.
«І ми подивимося, хто прибіжить перший і як швидко».
Чекати довго не довелося. Пія крутилася біла жаровні, роздмухуючи вогонь. Пек підійшов їй допомогти. Останнім часом Джеймі засинав під їхнє вовтузіння в кутку намету. Гарет саме розстібав пряжки у Джеймі на поножах, коли відкинулося запинало намету.
— Нарешті приїхав? — прокричала тітка. Вона стояла на порозі, а її чоловік-Фрей визирав у неї з-за плеча.— Давно пора. Не обіймеш стареньку гладку тітоньку?
Вона простягнула руки — і Джеймі не лишалося нічого, як обійнятися з нею.
Дженна Ланістер і замолоду була пишна — так і норовила вискочити з корсету. А нині й зовсім зробилася квадратна. Обличчя мала кругле і щокате, шия нагадувала рожевий стовп, а груди стали просто величезні. З неї можна було б викроїти двох її чоловіків. Джеймі слухняно пригорнув її, чекаючи, поки вона вщипне його за вухо. Вона щипала його за вухо, скільки він пам'ятав, але сьогодні чомусь утрималася. Натомість слиняво розцілувала в обидві щоки.
— Дуже тобі співчуваю через втрату.
— У мене тепер нова рука — золота,— показав Джеймі.
— Гарненька. Батька тобі теж із золота відлиють? — гостро поцікавилася леді Дженна.— Говорячи про втрату, я мала на увазі Тайвіна.
— Такі люди, як Тайвін Ланістер, народжуються раз на тисячу років,— оголосив її чоловік. Емон Фрей був боязким, з нервовими руками. Важив він з чотири пуди... якщо намочити й одягнути в кольчугу. Така собі билинка, з коротким підборіддям, на тлі якого велетенський борлак на шиї мав особливо кумедний вигляд. Ще до тридцятьох років Фрей втратив половину волосся. А нині, в шістдесят, лишилося хіба декілька білих жмутиків.
— Останнім часом до нас долинали дуже дивні плітки,— заговорила Дженна, коли Джеймі відіслав геть Пію і зброєносців.— Уже й
