Бенкет круків - Джордж Мартін

З великим мейстром вона попрощалася на гвинтових сходах. «Він уже геть вижив з розуму, нема від нього користі»,— вирішила королева. Останнім часом Пайсел тільки й набридає їй своїми застереженнями й запереченнями. Він навіть заперечував проти угоди, якої вона досягла з верховним септоном: витріщився на неї затуманеними сльозливими очима, коли Серсі наказала йому підготувати необхідні папери, й почав белькотіти щось із давно похованої історії, аж поки Серсі його не урвала. «Часи короля Мейгора вже в минулому, так само як і його декрети,— твердо сказала вона.— Прийшли Томенові часи — і мої».

«Ліпше б я дозволила йому,— подумала королева,— згнити в чорній камері».

— Якщо сер Лорас загине, вашій світлості доведеться шукати на його місце в королівській варті гідну людину,— мовив лорд Кайберн, перетинаючи рів з палями на дні, який оточував Мейгорову тверджу.

— Якогось блискучого лицаря,— погодилася вона.— Юного, меткого й дужого, щоб Томен миттю забув про сера Лораса. Трішки галантності йому не завадить, але не хочу, щоб у нього голова була забита дурницями. Знаєте когось такого?

— На жаль, ні,— мовив Кайберн.— Я мав на думці зовсім іншого заступника. Брак галантності він удесятеро надолужить відданістю. Він захищатиме вашого сина, убиватиме ваших ворогів і берегтиме ваші таємниці, й жоден смертний не зможе йому протистояти.

— Це ви так кажете. Словеса — це суховій. Прийде час — і ви нарешті явите нам свій діамант, тоді й побачимо, чи він такий, як ви обіцяєте.

— Про нього ще пісні співатимуть, присягаюся,— захоплено примружив очі лорд Кайберн.— У мене питання щодо обладунків...

— Ваше замовлення я переказала. Зброяр подумав, що я збожеволіла. Каже, не існує людини, яка б змогла в такій тяжкій кірасі воювати,— Серсі кинула на розкованого мейстра застережний погляд.— Виставите мене дурепою — помрете страшною смертю. Ви ж це усвідомлюєте, правда?

— Звісно, ваша світлосте.

— От і добре. Годі про це.

— Дуже мудро, королево. І в стін є вуха.

— Так-так.

Ночами Серсі іноді чула тихі звуки навіть у власній спочивальні. «Це миші в стінах бігають,— запевняла вона себе,— от і все».

Біля ліжка горіла свічка, але коминок згаснув, тож це було єдине джерело світла. Кімната охолола. Роздягнувшись, Серсі пірнула під ковдру, кинувши сукню просто на підлогу. З того боку ліжка завовтузилася Тейна.

— Ваша світлосте,— стиха муркнула вона,— котра година?

— Година сови,— озвалася королева.

Хоча здебільшого Серсі спала сама, вона цього не любила. В найперших своїх спогадах вона ділила ліжко з Джеймі: тоді вони були ще такі маленькі, що їх ніхто взагалі не міг розрізнити. Згодом, коли їх розлучили, Серсі мала цілу низку челядниць і компаньйонок, переважно одноліток — доньок батькових присяжних лицарів і прапороносців. Ніхто з них їй не подобався, тож затримувалися вони ненадовго. «Малі ябеди! Нудні плаксійки, всякчас казки вигадували й намагалися пролізти поміж мною і Джеймі». Однак ночами, в чорному нутрі Кичери, Серсі раділа їхньому теплу біля себе. Порожнє ліжко — холодне ліжко.

А тут особливо. У цій кімнаті гуляють протяги, та ще й під цим балдахіном помер її клятий царствений чоловік. «Роберт Перший Баратеон, щоб за ним другого не було! Тупий і брутальний п'яниця. Хай у пеклі сльози ллє!» Тейна гріла ліжко незгірше за Роберта, ще й не намагалася розсунути Серсі ноги. Останнім часом вона в королівському ліжку спала частіше, ніж у ліжку лорда Мерівезера. Ортон, схоже, не заперечував... а якщо й заперечував, йому вистачало глузду не скаржитися.

— Я занепокоїлася, прокинувшись і виявивши, що вас немає,— пробурмотіла леді Мерівезер, сідаючи в ліжку, по пояс закутана покривалом.— Щось трапилося?

— Нічого,— озвалася Серсі,— все гаразд. Завтра сер Лорас відпливає на Драконстон, щоб нарешті здобути замок, відпустити редвинівський флот і довести свої мужність нам усім,— і королева почала розповідати мирсянці все, що відбувалося в мінливих тінях під Залізним троном.— Без свого доблесного брата маленька королева, вважайте, гола. Ні, в неї ще є гвардійці, певна річ, але бачила я їхнього капітана то тут, то там у замку. Старий балакун з білкою на сюрко. Білки бояться левів. Не стане йому мужності кинути виклик Залізному трону.

— При Марджері ще й інші мечники є,— застерегла леді Мерівезер.— Вона чимало друзів здобула при дворі, а ще і в неї, і в кузин повно прихильників.

— Кілька залицяльників мене не хвилюють,— сказала Серсі.— Військо нині в Штормокраї, однак...

— Що ви плануєте, ваша світлосте?

— А вам навіщо знати? — Серсі це запитання здалося занадто недвозначним.— Сподіваюся, ви не збираєтеся ділитися моїми роздумами з бідолашною маленькою королевою?

— Нізащо. Я ж не якась там Сенель.

Серсі не хотілося думати про Сенель. «За мою доброту вона мене ще й зрадила». Так само як і Санса Старк. А в дитинстві — Мелара Гезерспун і гладка Джейн Фарман. «Я у той намет у житті б не пішла, якби не вони. І в житті б не дозволила Магі Ропусі скуштувати у краплі крові моє майбутнє».

— Я б дуже засмутилася, якби ви зрадили мою довіру, Тейно. Мені б нічого не лишалося, як віддати вас Кайберну, а потім проливати сльози.

— Я не дам вам підстав проливати сльози, ваша світлосте. А якщо раптом це станеться, ви тільки скажіть — і я сама віддамся Кайберну. Я просто хочу бути біля вас. Служити вам і задовольняти ваші потреби.

— А за свою службу якої винагороди ви очікуєте?

— Ніякої. Мені приємно, коли вам приємно.

Тейна перекотилася на бік, і її оливкова шкіра зблиснула у світлі свічки. Перса вона мала більші, ніж королева, з великими чорними — наче роговими — пипками. «Вона молодша за мене. Груди ще й не починали обвисати». Цікаво, подумала Серсі, а як воно — поцілувати іншу жінку? І не в щічку, як це заведено серед високородних леді, а у вуста. А Тейна мала повні вуста! Цікаво, думала, королева, як воно — узяти пипку вустами, вкласти мирсянку горілиць, розсунути їй ноги й зробити те, що зробив би чоловік — що робив з нею самою Роберт, коли був п'яний і вона не могла вдовольнити його рукою чи вустами.

Такі ночі були найгірші: лежиш під ним безпомічно, поки він насолоджується, дихаючи перегаром і рохкаючи, як вепр. Зазвичай він, кінчивши, перекочувався на бік і миттєво засинав — починав хропіти ще до