Бенкет круків - Джордж Мартін

Все марно.

З усіма так було, крім Джеймі.

Королева хотіла забрати руку, але Тейна зловила її пальці й поцілувала.

— Люба королево, як мені вас потішити? — вона ковзнула рукою по стегну Серсі, торкнулася трикутника між ногами.— Скажіть, чого чекаєте від мене, кохана.

— Йдіть геть,— Серсі, тремтячи, перевернулася на бік і натягнула покривала. Світало. Скоро прийде ранок, і все це забудеться.

Нічого й не було.

Джеймі

Сурми мідним ревом розітнули тихе синє надвечір'я. Джосмин Пеклдон миттю підскочив на ноги, хапаючись за пояс із мечем господаря.

«А хлопець має гарну реакцію».

— Беззаконники не сурмлять, щоб сповістити про своє прибуття,— мовив до нього Джеймі.— Меч мені не знадобиться. Це приїхав мій брат у других, хранитель Заходу.

Коли Джеймі вийшов з намету, вершники вже спішувалися: півдюжини лицарів та близько сорока кінних лучників і важкої кінноти.

— Джеймі! — прогуркотів зарослий чолов'яга в позолоченій кольчузі й лисячому плащі.— Худющий, весь у білому! Ще й з бородою!

— Оце ти називаєш бородою? Порівняно з твоєю гривою, це просто щетина, брате.

Колюча борода й кущисті вуса сера Давена переростали в густі як живопліт бакенбарди, а ті, в свою чергу, в густу та сплутану жовтувато-руду кучму, трохи прим'яту шоломом, якого він зараз знімав з голови. І десь серед усього цього волосся ховався кирпатий ніс і живі горіхові очі.

— У тебе, певно, розбійники лезо поцупили?

— Я присягнувся не голитися й не стригтися, поки не помщуся за батька,— мовив Давен Ланістер; на вигляд справжній лев, говорив він сором'язливо, як овечка.— Але Юний Вовк першим дістався до Карстарка. Украв у мене шанс помститися,— вручивши шолома зброєносцю, Давен розчесав пальцями прим'яту вагою криці чуприну.— А мені так подобається. Ночі холоднішають, і трохи хутра не дає щокам замерзнути. Та й тітка Дженна завжди казала, що в мене не підборіддя, а цеглина,— він ухопив Джеймі за руки.— Ми дуже боялися за тебе після Лопотючого лісу. Ходили чутки, що Старків деривовк тобі горлянку перегриз.

— І ти за мною гірко плакав, брате?

— Та половина Ланіспорту була в жалобі. Жіноча половина,— сер Давен опустив очі на кикоть Джеймі.— Отже, це правда. Виродок тобі робочу руку відрубав.

— У мене тепер нова — золота. Однорукість має свої переваги. Вина п'ю менше, бо розлити боюся, і рідше тягнуся при дворі почухати дупу.

— Ага, щира правда. Може, й мені одну руку собі відрубати? — зареготав кузен.— Це Кетлін Старк зробила?

«Звідки тільки ці казки беруться?»

— Варго Гоут.

— Когорянин? — перепитав сер Давен і сплюнув.— Тьху на нього і на його бравих компанійців. Я пропонував твоєму батькові себе як фуражира, але він відмовився. Є робота для левів, сказав він, а фуражування — це для цапів і собак.

Джеймі й не сумнівався, що лорд Тайвін саме так і сказав: він мало не чув батьків голос.

— Заходь, брате. Треба поговорити.

Гарет запалив жаровні, й рудувато засяяла грань, наповнюючи намет теплом. Сер Давен, скинувши плаща, жбурнув його Малому Лу.

— Ти з Пайперів, хлопче? — прогуркотів Давен.— Ти такий присадкуватий...

— Я — Луїс Пайпер, прошу пана.

— Я одного разу в рукопашній твоєму братові кров пустив. Той малий окоренок образився, коли я запитав, чи то в нього сестричка на щиті гола танцює.

— Це герб нашого дому. А сестри в нас немає.

— От і шкода. Бо у вашого герба цицьки гарненькі. Але що то за чоловік, який ховається за голу жінку? Щоразу, поціляючи по щиту твого брата, я почувався, наче не по-лицарському чиню.

— Годі,— розсміявся Джеймі.— Облиш його.

Пія в цей час гріла для них вино, розмішуючи його ложкою в казанку.

— Мушу знати, що на мене чекає в Річкорині.

Кузен знизав плечима.

— Облога помалу триває. Чорнопструг засів у замку, ми отаборилися під мурами. Знудилися вже до чортиків, якщо по правді,— сер Давен присів на похідний стільчик.— Таллі треба хоч вилазку здійснити — нагадати нам, що це війна. Заодно і трохи Фреїв понищив би. Наприклад, Раймана. Він п'яний частіше, ніж тверезий. А ще Едвіна. Не такий міднолобий, як батечко, але ненависті в ньому — як гною в чиряку. А ще ж наш рідний сер Емон... ні, вже лорд Емон, Семеро поможіть, усякчас забуваю про його новий титул... Наш лорд Річкорину нічого не робить, лише розповідає мені, як саме вести облогу. Хоче, щоб я взяв замок цілим і неушкодженим, адже тепер це його новий престол.

— Вино вже нагрілося? — запитав Джеймі у Пії.

— Так, м'лорде,— озвалася дівчина, затуляючи рота долонею. Пек подав вино на золотій таці. Сер Давен, стягнувши рукавиці, взяв кухлик.

— Дякую, хлопче. А ти хто?

— Джосмин Пеклдон, прошу пана.

— Пек став героєм на Чорноводді,— мовив Джеймі.— Двох лицарів зарубав, а ще двох узяв у полон.

— То ти, мабуть, небезпечніший, ніж видаєшся, хлопче. Це в тебе борода — чи просто землю з підборіддя змити забув? Та у дружини Станіса Баратеона вуса густіші. Скільки тобі років?

— П'ятнадцять, сер.

Сер Давен пирхнув.

— Ти знаєш, що в героях найкраще, Джеймі? Помирають замолоду й лишають нам більше жінок,— він жбурнув кухля назад зброєносцю.— Наповни кухля по вінця, і я тебе теж називатиму героєм. А то випити кортить.

Джеймі й собі лівою рукою взяв кубка та зробив ковток. У грудях розлилося тепло.

— Ти тут казав, що мрієш деяких Фреїв серед мерців побачити. Раймана, Едвіна, Емона...

— І Волдера Ріверза,— мовив Давен,— цього сучого сина. Його бісить, що він байстрюк, тож він ненавидить усіх, хто сам не такий. Сер Первин, здається, хлопець гідний, його можна й пожаліти. І жінок теж. Я тут чув, мені з одною з них побратися доведеться. Батько твій міг би щодо цього і зі мною спершу порадитися, ні? До речі, ти знаєш, що мій власний батько перед Волобродом теж вів переговори з Пакстером Редвином? У Редвина донька, яка отримає гарний посаг...

— Дезмера? — розсміявся Джеймі.— Любиш веснянки?

— Якщо обирати між Фреями й веснянками... половина з виводку лорда Волдера взагалі на ласиць схожі.

— Тільки половина? От і радій. Я в Дарі бачив Ланселеву дружину.

— Прибрамна Амі, боги