Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона - Аманді Хоуп

Глава 1

У пообідній час мешканці провінційного міста N спостерігали неймовірну природну аномалію, яку метеорологи потім так і не змогли пояснити. Прямо серед головної траси міста зненацька утворився повітряний смерч. Напередодні ніщо не віщувало такого дивного явища природи, тим більше у цих середніх широтах. На небі, ніби з глузування, того дня не було жодної хмарки.

Свідки незрозумілого феномену, стверджували, що із самого центру повітряної вирви прямо на людну бруківку вийшли двоє людей у ​​дивному одязі. Причому одні запевняли, і це були здебільшого жінки, що до них зійшли ангели з небес, такі вони були чудові. Проте ж, бачили цю подію жителі протилежної статі, хором твердили, що з пекла до них з'явилися дияволи, одягнені в чорний одяг, зі страшними палаючими вогнем очима.

Кореспондент місцевих новин, який оперативно прибув на місце для висвітлення цієї незвичайної події і опитав по гарячих слідах очевидців, зробив висновок, що вірити словам жодним не варто, оскільки горілка, що продавалася в сусідньому кіоску за низькими цінами, виявилася паленою. Після випробування цього неякісного продукту, у відділення швидкої допомоги того дня надійшло кілька людей із отруєннями. Автор статті, яка так і не стала сенсацією, зробив висновок, що обидві ці події мали один корінь.

***

- Ваша високість, сховайте меч, - заблагав Іван, дивлячись насторожено на всі боки. – У нашому світі заборонено носити холодну зброю. Хоч би на ментів ніде не нарватися...

Останню фразу він буркнув собі під ніс. Принц зупинився біля дороги, з подивом споглядаючи, як трасою проносяться автомобілі всіляких марок.

Ванька з цікавістю спостерігав за Драконом. В очах принца не було й натяку на страх лише легкий інтерес. Однак міцно стиснута в руці ручка меча і чіпкий погляд, що весь час оцінював обстановку, говорили про те, що той готовий будь-якої хвилини відбити небезпеку.

«Глиба просто-таки, а не людина, цього ні чим не злякаєш!» - промайнуло в голові у провідника, додавши принцу ще більшої поваги в очах юнака.

- Це лише машини, - поспішив пояснити Іван. - Як у вас карети чи візки, просто засіб пересування.

Високість з іншого світу вклав меч у піхви, ще раз окинув пильним оком територію і наказав:

- Веди!

***

«Ні! Ні! Ні!» - билося в мозку і рвалося назовні криком, коли я випала з порталу на сиру землю.

Я до кінця ще не зрозуміла, що накоїла, пішовши з чужого світу, втікши від людини, яка виявилася раптом найдорожчою в світі.

Портал за моєю спиною зачинився в одну мить, не давши мені навіть можливості передумати.

Перед очима все ще блимали кольорові зірки, і голова кружляла до нудоти, а вихору миттєво не стало, навіть легкий вітерець і той зник. Настала така неймовірна тиша, що я в тривозі озирнулась на всі боки. Чи я додому потрапила, чи в ще один незвіданий світ?

Навколо чорна земля з плямами брудного снігу, місцевість дуже схожа на дачні ділянки, що на околиці нашого міста. Якщо це дійсно вони, варто піднятися на пагорб, і я побачу висотки. Зробила кілька кроків, іномірне взуття відразу промокло, і ноги почали замерзати. Невже тут ще лютий?

Вибравшись із низини, з радістю оглянула рідне місто. Таки бабця не обдурила, я повернулася додому.

Вийнявши з мішка і начепивши рідну курточку, бадьоро попрямувала у бік магістралі.

Пішки чухати далеко до нашого району, але грошей на таксі або хоча б на маршрутку не було. Лише іноземна валюта, яка у моєму світі може цінуватися лише за змістом у ній срібла. Буде непогано здати її в якийсь ломбард.

Звичайні думки відволікали трохи від болю, що все більше розростався в серці, заважаючи нормально дихати.

Щоразу в голові спливало те саме: «Що я наробила?! Це кінець! Другого шансу не буде! Як я житиму без нього?»

Намагалася гнати подалі відчай, що атакував, повторюючи немов мантру: «Я тепер вдома! Все буде добре!»

Останнім часом так шалено хотіла повернутися додому, що навіть не замислювалася про наслідки, а тепер з жахом усвідомила, що моє дике бажання збулося, тільки зовсім немає відчуття щастя. Я зробила це, я вирвалася, але чому так погано, чому душа ниє і все сильніше тисне в грудях.

Додому добиралася півтори години, попутки мене брати відмовлялися, приймаючи за бомжа, а в маршрутки навіть проситися не варто, там могли не тільки матом покрити, а й стусан під зад дати.

Тому підводячись на рідний п'ятий поверх, ледве пересувала ногами. Зате втома притупила нестерпне почуття втрати і в голові крутилася тільки одна думка: скоріше дістатися до рідної квартири, скинути з себе весь цей бруд і забратися у ванну.

Ключ від квартири, до мого полегшення, знайшовся у кишені курточки, злегка заржавілий, але цілком робочий. А то спускатися вниз за слюсарем я вже точно не змогла б.

Увійшовши до болю знайомий передпокій, притулилася до одвірка дверей. Нічого не змінилося з того моменту, як ми з Ванькою пішли за хлібцем, ніби все було тільки вчора.

Цікаво, яке сьогодні число? З'ясую це потім, а зараз головне – вимитися. Стягнула з себе брудні речі і автоматично засунула їх у пральну машинку, накинувши рідний халат відправилася у ванну. Відкрутивши майже до упору кран із гарячою водою, лише трохи додавши холодної, підставила під струмінь ковпачок із пінною рідиною. Люблю коли піни багато.

У ванні мимоволі глянула в дзеркало і в страху відсахнулася. Вигляд у мене був, звичайно, лякаючий, але не це шокувало найбільше. Моє обличчя… Я знову стала двадцятип'ятирічною.

Облизала пересохлі губи. Обличчя трохи витяглося, щічки вже не такі пухкі й рожеві, ніжного пушка на них більше немає. І що саме виділяється – погляд став іншим, дорослішим. Коли ці зміни відбуваються рік у рік, їх не помічаєш, а от так одразу – досить неприємне видовище.

Невже з поверненням зникла магія? Перевіряти зовсім не хотілося, сьогодні з мене розчарувань достатньо. Шкода, що волосся обстригла, залишилося б воно настільки ж довгим чи ні, тепер не взнаєш.