Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
— Еліксири на дорогу я вам дам, виписку з історії хвороби зроблю. Як прибудете на місце, негайно покажіться цілителям свого управління!
Я старанно кивав — дорогу до цих гавриків я вже добре знав. Скоро мене там будуть показувати новачкам як експонат — то Шерех в хлопця вселяється, то «відкат» некромантичний б’є. Де ще такого дивака знайдеш?
— Он, Лікен з тобою поїде.
— Для чого? — насторожився я.
— Так же ж зомбі!
А, точно, хтось же повинен буде обновляти на Максові закляття. Треба сподіватися, що від спілкування з армійським магом зомбі не звихнеться.
— Впораєшся?
— Не хвилюйтеся, — посміхався маг з нашивками капрала (своїм званням він помітно пишався), — я вивчав основи ретроспективної некромантії в рамках курсу первинного допиту.
М-да. Думаю, не варто далі розпитувати його про то, чим саме некроманти займаються в армії.
Дорогою до залізниці ми зустріли колону біженців, які, як не дивно, не залишали Аранген, а навпаки — прибували в нього (Рідзер щось казав про націоналізацію земель, але я не чекав, що з цим так швидко обернуться). На чолі колони йшов віддалено знайомий мужичок (чи не він чіплявся до мене на тому злощасному мітингу?), притискаючи до грудей щось, що підозріло нагадувало міністерське керівництво з магічної безпеки. Поряд з ним крокував жовчний суб’єкт з саквояжом і паличкою. Невже їм стало клепки найняти чорного мага? Який прогрес у світогляді! Якщо так, то шанси заселити свою землю заново у них, точно, був.
В Хо-Каргу військовий ешелон не зупинився — кілька кварталів міста закрили на карантин, і вокзал знаходився на особливому положенні. А як же мій звіт? Я скільки через нього спину гнув?! Ну і фіг з ним, через Сатала передам.
— А ось вам і ваш звіт, шановний, ви ж так його чекали! Зауважу, що чутки про компетентність генерала Зертака виявилися помітно перебільшеними.
— Взагалі-то, це секретний документ.
— Знаю. Я сам ставив на нього гриф секретності.
— Віддайте ж, нарешті, папери!..
— До речі, я думаю, що допомогу з інвалідності моєму співробітнику повинні оплачувати за рахунок коштів вашого відділу.
— Яка інвалідність?! Подумаєш, «відкат»! Відпочине пару місяців, буде як новенький.
— Ви заперечуєте факт виробничої травми?
— Взагалі-то, він діяв згідно домовленості.
— Ах, то він уже не ваш агент! Чудово. Проте, договір не передбачав порятунку армійських спеців, в обов’язки співробітника НЗАМПІС така діяльність не входить.
— Я буду клопотати про виплату компенсації.
— Це тої, що в розмірі подвійного окладу?
— Ні, персональної премії від міністерства.
— Тоді вже одразу медаль.
— Якщо йому — медаль, то мені — орден!
— За що, цікаво?
— За те, що я всіх вас до цього часу не прибив…
Книга друга
Алхімік з бойовим дипломом
VII. Ціна питання
Предметом безупинних філософських суперечок є питання, чи завдає схильність до Сили шкоди розумності індивіда. Деяка передбачуваність реакцій примушує релігійно настроєних опонентів говорити про обмеженість свободи волі у магів, але розгляд конкретних прикладів не виявляє ситуацій, коли носій Джерела не міг змінити своєї поведінки, коли він справді цього хотів.
Глава 1
Звершилося! Мене обміряли, зважили і визнали достойним звання алхіміка.
Свідоцтва про закінчення університету вручали публічно, при великому зібранні народу. Я тупо розглядав своє: в правому верхньому кутку на ньому красувалася велика тиснена золотом печать, вона нагадувала годинниковий механізм у розрізі. В лівому верхньому нахабно випирала друга — чорна, хитросплетена, своїм масним веселковими відливом вона викликала асоціації з бочкою дьогтю. Коли я дивився на листок, не міг відігнати геть відчуття, ніби печаті між собою лаються. Права означала, що я проявив особливі успіхи на поприщі алхімії, а ліва свідчила, що я — бойовий маг, який встиг доказати свою майстерність на ділі. Скорше за все, це Сатал постарався, старший каналія регіону, маму його за ногу! Тепер всі мої потенційні працедавці будуть цікавитися, чому я не чорний маг, а бойові маги (якщо мені коли-небудь не пощастить мати з ними справу) будуть ржати і питатися, що я робив серед алхіміків. Чудово! Ні, ні, не можна на цьому фокусуватися, страшно подумати, на що може перетворитися чорний, який ненавидить свої здібності. Тим не менше, відчуття, ніби мною скористалися у збоченій формі, не зникало.
— Томасе, я так тобою горджуся!
Я прихильно приймаю привітання родини — єдиний чорний, який прийшов на церемонію з батьками. І не лише з ними: Лючик захоплено крутив головою і засипав мене градом запитань, а маленька Емі (не така вже вона тепер і маленька) із задоволенням приймала увагу білих студенток (не можуть вони пройти попри дитину без уті-путі). Рік назад я би мучився і сам себе згриз, виглядаючи, чи хтось з мене часом не глузує, а зараз мені було глибоко плювати на такі дрібниці (можливо, це так виказувала себе дія блокаторів). Ні, зрозумійте вірно, якби я був удома, то зумів би відбрехатися, і цього візиту би не сталося, але Джо сприймав відсутність реакції за звичайний чорний пофігізм, і після повернення з Арангену, я знайшов удома телеграму, де було вказано конкретну дату приїзду рідних. Добре хоч зомбі вдалося пристроїти у чистильників.
А от Рон прийшов на церемонію сам.
— Вітаю. — Чвертка розумно почекав, коли білі потягнуть моїх рідних знайомитися з оранжереєю і іншими пам’ятками і цікавинками університету.
— Тобі того ж.
— Скажи, а як ти ухитрився здати магію, якщо сидиш на блокаторах?
Я багатозначно тицьнув пальцем вгóру:
— Зв’язки. Потрібні знайомства в верхах. Ти собі не уявляєш, які люди замовили за мене словечко! Сам як? Я думав, ти на осінь залишишся.
Рон знизав плечами:
— А воно мені треба? Довелося, правда, потрудитися… Вип’ємо?
Але на території університету алкоголь не пропонували, найближчі пивниці в день випуску від гріха подалі позакривалися, так що розваги довелося відкласти до вечора. Я сплавив Джо папку з дипломом, шапочку з китичкою і обов’язкову на церемонії червоно-білу мантію (на прокаті цих балахонів хтось заробив собі добрий маєток) і перебрався туди, де навколо столів з закусками тусувалася найбільш тверезомисляча частина випуску.
За дальнім столиком потайки розпивали подарунковий лікер викладачі. Святкують, що нарешті позбавилися нас. Чого радіють? Через два тижні новий навчальний рік.
Столик з м’ясними закусками і здоровенною мискою салату щільно обступили випускники факультету бойової магії. Природньо! Не фруктами же на патичках нам харчуватися. Я витягнув зі стосу чисту тарілку і пішов наздоганяти пропущене. Однокурсники-чорні посунулися, мугикнули якісь привітання і залишили свої дурні жарти при собі. Ось що значить репутація, причому, навіть не моя
