Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова
Що ж робити? Дурниця, не питання. Вдарили!
До оранжевих блискавок додався фіолетовий ореол.
Сказати, що мені було погано, а значить — нічого не сказати. Мені було настільки погано, що я одразу ж забув про все, що сталося. Тобто, розумом знав, що послав Соркара кудись на мотоциклі чи то — за допомогою, чи то — нафіг, що прокусив губи в двох місцях і роздряпав до крові лице і плечі, але ніяких образів на цей рахунок моя пам’ять не зафіксувала. Наступним спогадом було те, як я лежу, голий, промерзлий, загорнутий у якесь мокре простирадло, поряд зі мною стоїть капітан Рідзер, посміхається і запитує:
— Слухай, а ти присягу скласти не хочеш?
Тут я ледве не дременув від нього: як був, в самому простирадлі. Мене упіймали і довго заспокоювали, переконуючи, що він зовсім не те мав на увазі. Про що думав цілитель, коли приставив до мене цього психопата, я не знаю, але точно не про збереження моїх нервів.
З моменту моєї ідіотської спроби боротися з білими магами пройшло шість днів.
М’язи відвикли від руху і дрібно тремтіли, на підборідді проросла довга щетина (ніколи себе такого не доводив!), а у шлунку з їжі бовтався лише вівсяний кисіль, але, враховуючи альтернативу, то все були дрібниці. Виявилося, що поки я був відсутній ментально, мене напоїли блокатором, роздягнули і обклали мокрими шматами, намагаючись збити температуру. Була ще пропозиція опустити тіло в криницю, але лікар її обурено відкинув. На моє щастя, рятував мене не сільський коновал, а нормальний військовий цілитель, який з такими ситуаціями стикався регулярно. Можна сказати, що я став героєм з мінімальним ризиком для життя.
В принципі, більшість бойових магів хоча би раз в житті «ловить пряника» (гратися з чорним Джерелом і не ошпаритися дуже важко), а далі все вирішується тим, яку частину енергії «відкату» жертві вдається розсіяти. До цього моменту серед моїх університетських однокурсників шибануло двох (не до смерті), і тепер на мене чекала сумнівна честь приєднатися до компанії цих невдах. А все чому? Тому що ніхто з наставників не потрудився пояснити — плетіння рівня смертного прокляття неможливо втримати самотужки без шкоди для здоров’я. Причому, це твердження було вірне не лише для чорних магів — з моїх опонентів троє загинули, один — збожеволів. Що сталося з іншими, ніхто мені не казав, а я — не питав. Хай роблять одне з одним, що хочуть!
Коли мене вимкнуло, Соркар діяв правильно — взяв мотоцикла і помчав за допомогою. Врятував він цим не лише мене: знати про пастку білої магії армійські чаклуни не могли, але грозу і оранжеві блискавки прекрасно розгледіли — природньо, вони збиралися піти і вияснити, що там стається, спорядження бойового мага за статутом неодмінно включає в себе той самий хранитель. Отримавши нові дані, вояки відреагували максимально раціонально (в чому їм не відмовиш, так це в умінні на ходу міняти правила гри): команду цілителів відправили шукати в кущах мою безтямну тушку, а всіх бійців — ловити чудесників голими руками (для надійності, вони познімали з себе взагалі всі амулети, не вникаючи, чи є там біла магія, чи нема). Невдалі диверсанти відстрілювалася від групи захвату з арбалетів, але з таким же успіхом вони могли плюватися жованим папером — готового до битви чорного мага такою фігньою не проймеш. Власне кажучи, тому мисливська зброя в армії і не прижилася. Смисл? Якщо чарівник все-одно зробить краще і швидше. Чудесники, в цілому, правильно вловили слабке місце державної машини — контроль за чорною магією, але як вони збиралися повертати Аранген без допомоги чистильників, я категорично не розумів.
— Я так думаю, вони розраховували, що їм допоможуть каштадарці.
Міняти одних чорних магів на інших, зовсім незнайомих, видавалося мені ідіотизмом.
— Якого дідька?
Рідзер знизав плечима:
— Напевно, їм сподобався каштадрський принцип відділення ініційованих чорних від суспільства у особливий орден. Не знаю лише, чи в курсі вони, що всі іноземці там попадають в спеціальну нижчу касту, не мають права володіти власністю, крім одягу, і навіть власні діти їм не належать.
Я хмикнув. Через якісь дурні принципи подарувати чужій державі такі землі? А смисл? Попередніх господарів каштадарці назад уже не пустять, і благодійників своїх придурéних виріжуть під корінь, щоби породу не псували. Але шансів познайомитися з традиціями Півдня Чудесникам так і не випало — всіх, хто вижив, пов’язали і відправили під слідство на військову базу в Кафолку, місце самотнє і покрите виключно поганою славою. Не думаю, що громадськість коли-небудь що-небудь взнає про їх подальшу долю.
Посміхнена помічниця цілителя поїла мене відновлюючими зіллями, а в проміжках, замість моціону, водила коридором крихітної сільської лікареньки. Напевне, я став найбільш вдячним з усіх її пацієнтів, тому що був готовий ковтати що завгодно і віджиматися до втрати пульсу, тільки б якнайскоріше звідси вибратися. В лікарні товклася маса різного народу; періодично цілителі виганяли всіх надвір і закривали двері, але всякі нероби і роззяви вперто поверталися назад. До мене не одразу дійшло, що вони тут загубили: армійські специ і цивільний персонал, просто люди в формі і найвідчайдушніші арангенці намагалися хоч одним оком подивитися на злющого бойовика, який (якщо вірити чуткам) самотужки переміг цілий полк Чудесників.
Я, здається, після Михандрова мріяв про славу? Так мені і треба.
Замах на основу військової потужності Інгерніки наробив серйозного шарварку. Генерал Зертак, вкуривши, яка жопа просвистіла у нього над головою, теж приїхав до мене, подивитися на живого героя. Я на той момент ще лежав без тями, і можливість побалакати з великою людиною проґавив, про що анітрохи не шкодую. Як виявилося, в пораненні був один очевидний плюс: вся ця шобла стурбованих придурків не лізла до мене з пропозиціями показати «той фокус» або зробити ще одного зомбі (хоча натяки на отримання погонів продовжувалися). Треба було тікати звідси, поки шкура ціла, тим більше, що відмазка у вигляді екзаменів у мене була залізна.
Забери Король всіх цих паразитів, і чорних, і білих, і сіробуромалинових в цяточку! Я не просто запізнювався, я СИЛЬНО запізнювався, без допомоги Сатала мене могли і до екзаменів не допустити. На щастя військовий цілитель виявився свідомою людиною, більш придатною до нормального діалогу, ніж його цивільний колега, і, почувши,
