Каравал - Стефані Гарбер
Скарлет чітко усвідомлювала: після всього, що для неї зробив моряк, мерзотником його не назвеш. Але вона сумнівалася, що він такий вже простачок, за якого себе видає. Джуліан підозріло оглянув паркан, при цьому плечі його напружились, спина випрямилась. Зник той лінькуватий вираз обличчя, який вона спостерігала на човні. Джуліан скидався на запаковану, туго скручену пружину, яка от-от вистрілить.
— Гадаю, нам слід іти далі, — озвався Джуліан.
— Але поглянь на той прапор, — заперечила Скарлет. — Саме сюдою ми можемо потрапити досередини.
— Ні, мені здається, це далі. Довірся мені.
Вона не довіряла йому, але після останнього промаху Скарлет не довіряла навіть собі. Та й залишатися тут на самоті вона також не мала бажання. За двадцять ярдів вони надибали ще один прапор.
— Усе виглядає точнісінько так само, як там, де ми щойно були...
— Вітаю! — з-за прапора показалась темношкіра дівчина на уніциклі, не давши Скарлет договорити. — Ви саме вчас! — дівчина зробила паузу — й один по одному спалахнули ліхтарики, що висіли на вістрях паркана. Яскраві золотаво-блакитні іскорки — й Скарлет подумалось, що то колір дитячих снів.
— Обожнюю це! — заплескала в долоні дівчина на одноколіснику. — А зараз, перш ніж я дозволю комусь з вас, прекрасні панна й пане, потрапити досередини, мені слід перевірити ваші квитки.
Квитки! Скарлет геть про них забула.
— Ой...
— Не хвилюйся, серденько, вони у мене, — Джуліанова рука обвилась навколо Скарлет, притискаючи її до себе небезпечно близько. Він назвав її «серденько»?
— Підіграй, будь ласка, — прошепотів він їй на вухо. Потягнувся до кишені й дістав два аркуші паперу, пожмаканих після купання в океані.
Скарлет змовчала, адже її ім’я з’явилось першим. Потім дівчина на уніциклі піднесла запрошення ближче до одного з ліхтариків на брамі.
— Дивно — подібні запрошення тут рідкість.
— Якісь проблеми? — збентежилася Скарлет.
Дівчина на уніциклі оглянула Джуліана з маківки до п’ят, і враз її усмішка померхла.
Скарлет вже збиралася пояснити, як їй дістались квитки, та раптом заговорив Джуліан, стискаючи рукою її плечі ще міцніше. Це скидалося на попередження:
— Це запрошення магістра Каравалу Легенди. Невдовзі ми поберемося. Ці квитки — подарунок моїй нареченій, Скарлет.
— А, — велосипедистка знову заплескала у долоні, — я знаю про вас! Ви ж спеціальні гості магістра Каравалу Легенди, — пильніше придивилася до Скарлет. — Я мала б упізнати вас, дуже перепрошую — така неймовірна кількість учасників, що я й своє ім’я часом забуваю, — і вона розсміялася з власного жарту.
Скарлет намагалась і собі засміятися, але рука довкола плечей й Джуліанове «наречена» не давали спокою.
— Зберігайте їх до кінця гри, — велосипедистка проїхала крізь ворота, повернувши квитки Джуліанові. Якусь мить вона зосередила свій погляд на ньому, ніби хотіла щось додати, але передумала. Перевівши погляд, вона дістала з кишені клаптикового жилета чорний сувій. — Та перш ніж я впущу вас, скажу ще ось що, — вона ще сильніше налягла педалі, розкидаючи врізнобіч молочний лапатий сніг.
— Вам ще раз це нагадають, щойно ви потрапите досередини. Магістр Легенда воліє, щоб кожен почув це двічі.
Вона прочистила горло і почала крутити педалі ще швидше.
— Вітаю! Ласкаво просимо до Каравалу! Найвеличнішої вистави на суші та на морі. Тут ви зустрінете таку кількість чудес, що їх за життя не здатна побачити жодна людина. Ви зможете сьорбати магію з горнятка чи придбати мрії в пляшках. Та перш ніж ви зануритесь у наш світ, пам’ятайте — це гра. Усе, що станеться за цими воротами, може вас налякати чи схвилювати, але нехай воно вас не обдурить. Все, що здаватиметься щирою правдою — всього лишень вистава. Це світ, зітканий із вигадок, і коли вас закрутить у вирі фантазій, будьте пильні й не відлітайте далеко. Здійснені мрії можуть бути прекрасними, але вони здатні обернутися на жахіття, коли не прокинутися.
Вона зробила паузу. Ноги швидше й швидше тиснули на педалі, спиці на колесі зникли, розтанувши у Скарлет на очах. Кована металева брама відчинилася.
— Якщо ви збираєтеся взяти участь у грі, скористайтесь цим шляхом, — звивиста стежина ліворуч од дівчини спалахнула калюжками з палаючого воску, огорнувши мерехтінням стежку. — Якщо ви прийшли сюди як спостерігачі... — вона кивнула вправо. Раптом легенький вітерець вдихнув життя у паперові ліхтарики, що відкидали гарбузово-помаранчеве світло на стежку, що вела донизу.
Джуліан нахилився до Скарлет:
— І не здумай заїкнутись, що розглядаєш можливість стати глядачем.
— Звісно ж ні, — відрубала Скарлет, та все ж якусь мить вона вагалась, перш ніж ступити крок в іншому напрямку. Поглянула на блиск свічок у пітьмі, на тіні, що ховались за темними деревами й обперезаної кущами та квітами стежкою, яка вела до гри.
«Я тут лише на один день», — нагадала вона собі.
Ніч перед Каравалом
9
ерші кроки до Каравалу Скарлет ступила в нічній пітьмі. Тим часом місяць десь тинявся в іншій частині світу. Лише кілька зірок-бунтівниць не полишили своїх постів нагорі, споглядаючи, як через ковану металеву браму Скарлет із Джуліаном вступає до царства, яке для інших людей існує лише у чудних казках.Чорна пітьма поглинула все довкола, і тільки великий маєток уподібнився до світила. Загадкова будівля випромінювала світло — з кожного вікна линуло маслянисте сяєво, від чого здавалося, що вазонки під рамами наповнені зоряним пилом.
Кудись вивітрилися цитрусові пахощі, повітря стояло солодке й густе, значно солодше, ніж на Трісді, та чомусь Скарлет відчувала гіркий присмак.
При цьому вона й на мить не забувала про Джуліана, який важкою рукою тиснув на її плечі. Він збрехав, щоб потрапити на гру.
Тоді вона була занадто знервована, щоб сперечатися на вході, дуже хотіла потрапити досередини і знайти сестру. А нині побоювалася, чи не вляпалась часом у чергову халепу.
— І що то було? — нарешті запитала Скарлет, скинувши його руку. Дівчина на одноколіснику лишилась позаду, а до парадних дверей маєтку лишалось ще кілька метрів. Вони зупинились перед манливим світлом, що линуло від будинку. Неподалік бив водограй, жебоніння води приглушувало їхню розмову у разі, якщо
