Каравал - Стефані Гарбер
— Що це озна... — Скарлет запнулась, впіймавши своє відображення на склі дзеркального годинника. Кудись зникла бляклість, сукня набула насиченого вишневого кольору — кольору спокуси та таємниць. Витончений ряд бантиків збігав по центру приталеного ліфа з глибоким овальним вирізом, який відтінявся прикрашеним мереживом турнюром того ж кольору. Нижні плісировані спідниці були підігнані по фігурі, подоли кожної спідниці оздоблені зубцями. П’ять тонких шарів вишневого шовку, тюлю й мережива відтінював нижній поділ чорного мережива. Взуття змінилось також. Тьмяні коричневі черевики перетворитись на вишукане поєднання чорної шкіри та мережок, що ідеально пасували до сукні.
Вона провела руками по сукні аби переконатись, що це не гра світла й уяви. Можливо, сукня їй лише здавалась бруднувато-жовтою. Але десь всередині вона знала єдине пояснення — це Легенда подарував їй цю чарівну сукню.
Така магія мала б існувати лише у казках, але вбрання було справжнім. І саме тому вона не знала, що й думати. Дитина всередині неї стрибала від захвату, а доросла Скарлет почувалась у ній не надто зручно, і байдуже — чарівна то сукня чи ні. Батько ніколи б не дозволив їй вбратись у щось таке яскраве та спокусливе. І хоча батька не було поруч, Скарлет менше за все хотіла зараз привертати до себе увагу.
Вона була вродливою дівчиною, однак часто приховувала свою красу. Від матері їй дісталося густе темне волосся, яке вигідно відтіняло оливкову шкіру. Обличчя було більш довгасте, ніж у Телли, з невеличким носом та такими величезними карими очима, які, як їй здавалось, забагато видавали.
На мить їй навіть захотілося повернути непривабливу бежеву сукню. Ніхто не помічав дівчат у непоказних сукнях. А може, коли про це подумати, сукня знову зміниться. Та від цієї думки вишнева сукня Скарлет зосталась такою ж яскравою та щільно огортала всі її вигини, котрі дівчина воліла б приховати. Промайнули в голові загадкові Джуліанові слова: «Тепер зрозуміло, чому він тобі надіслав квитки». І в Скарлет раптом виникла думка, що вона щойно позбулася ролі жертви свого батька, й одразу ж перетворилась на розцяцькованого пішака на іншому ігровому полі.
— Якщо ти вволю намилувалась собою, — промовив Джуліан, — може, пошукаємо сестру, яку ти так прагнеш знайти?
— Це означає, що ти також за неї хвилюєшся, — здивувалася Скарлет.
— Ти занадто хорошої думки про мене, — Джуліан попрямував до дверей. Аж раптом забили-задзвеніли геть усі годинники у крамниці.
— Гадаю, вам не захочеться скористатися цим виходом, — мовив незнайомий голос.
8
о крамниці увійшов гладун. Він і сам скидався на годинник. Вуса на темному круглому обличчі стриміли наче хвилинна і годинникова стрілки. Блискучий коричневий фрак нагадував Скарлет відшліфоване дерево, а мідні підтяжки — ремінці годинникового шківа.— Ми нічого не крали, — вимовила Скарлет. — Ми... — Кажіть за себе... — баритон чоловіка понизився на кілька октав, коли його примружені очі зосередились на Джуліанові.
З досвіду, отриманого від батька, їй було відомо, що найкращим варіантом було не прикидатись винною.
«Не дивись на Джуліана» — наказувала вона собі. Але не змогла втриматись, аби мигцем не глянути.
— Я так і знав, — сказав чоловік.
Джуліан підскочив до Скарлет, ніби хотів штовхнути ближче до дверей.
— Ой, ні! Не тікайте! Я лише жартую, — мовив незнайомець. — Я не Касебіан, я не власник! Мене звати Алґі. І мені байдуже, напхані ваші кишені годинниками чи ні.
— Тоді чому ви не дозволяєте нам піти? — Джуліан тримав руки на поясі, рука вже потягнулась до ножа.
— Цей хлопчина трохи параноїк, чи не так? — Алґі повернувся до Скарлет. Але сіро-зелені тіні підозри переповнювали і її. Їй здалось, чи годинники на стіні пришвидшили свій хід?
— Ходімо, — сказала вона Джуліанові. — Телла, мабуть, вмирає від хвилювання.
— Кого б ви не шукали, знайдете швидше, якщо скористаєтесь цим шляхом, — Алґі обійшов палісандровий годинник, відчинив його скляні дверцята та смикнув за одну гирьку. Тієї ж миті металеві годинники з головоломкою почали рухатись. Цок. Цок. Їхні частинки збирались докупи, перетворюючись на двері з неймовірною мозаїкою із зубчастим коліщатком замість ручки.
— Сьогодні й лишень сьогодні, — Алґі театрально махнув рукою, — ви можете скористатись цим входом за найвигіднішою ціною. Навпростець до самісінького серця Каравалу!
— Звідкіль ми знаємо? Може, це вхід до твого підвалу? — запитав Джуліан.
— Невже це схоже на двері у підвал? Уважно придивіться, — Алґі доторкнувся до зубчастого коліщатка на дверях. Усі годинники в кімнаті одразу замовкли.
— Якщо скористаєтесь іншим виходом, знову опинитеся на холоді. Пройти крізь ворота однак доведеться, а це збереже ваш дорогоцінний час, — він відпустив ручку, і годинники знову ожили.
Тік-так.
Тік-так.
Скарлет була не впевнена, чи варто вірити Алґі, проте безсумнівно щось магічне було в тому порталі у стіні. Він був такий само дивовижний, як і її сукня, бо явно займає більше місця, ніж здається на перший погляд. Якщо таким чином можна зрізати шлях до Каравалу, то вона значно швидше знайде сестру.
— Скільки це нам коштуватиме?
— Ти й справді розглядаєш цю пропозицію? — Джуліан звів темні брови.
— Якщо так ми швидше знайдемо Теллу, — Скарлет чомусь гадала, що моряк руками і ногами буде за те, щоб зрізати, натомість його очі неспокійно забігали. — Ти вважаєш, це погана ідея?
— Гадаю, той дим — і є входом до Каравалу. Я ні за що не хочу платити, — він попрямував до виходу.
— Але ж ви навіть не знаєте ціни, — зауважив Алґі.
Джуліан кинув погляд на Скарлет, зупинившись на дзенькіт секундної стрілки. Щось невловиме промайнуло в його очах. Скарлет могла заприсягнутись, коли він знову заговорив, голос звучав напруженим.
— Роби, що заманеться, ягідко. Попереджаю як друга: коли опинишся всередині, будь обережною з тим, кому довіряєш. Більшість людей тут не ті, за кого себе видають, — тієї миті, коли Джуліан виходив надвір, пробили куранти.
Скарлет і не чекала, що він
