П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

— Ні, є! Ми можемо всі поїхати в Ейдіндріл. Ви — Магістр Рал. Я — Морд-Сіт. Я повинна бути з вами і захищати вас.

— Хочеш, щоб я послав Келен? Кара стиснула губи, але не відповіла. Келен взяла його за руку.

— Річард, ти сам сказав, що ти Шукач. Тобі необхідний твій меч. Без нього ти вразливий. А меч в Ейдіндрілі. Там же і пляшка з заклинанням, щоденник Коло і бібліотека з безліччю книжок, де, можливо, відшукається відповідь. Ми повинні їхати в Ейдіндріл. Розкажи ти все Зедду, ми, можливо, не опинилися б у нинішній ситуації, але тепер уже пізно і ми повинні зробити те, про що він просив.

Річард випростався й подивився їй в очі. Келен схрестила руки на грудях.

— Келен, я — Шукач. І будучи Шукачем, я зобов'язаний робити те, що вважаю потрібним. Визнаю, що зробив помилку, і шкодую про це, але не можу допустити, щоб ця помилка завадила мені виконати мій обов'язок так, як я вважаю за потрібне. Будучи Шукачем, я вирушаю в Андер. Як Мати-сповідниця ти повинна чинити так, як тобі велить обов'язок і серце. Я розумію. Я хочу, щоб ти поїхала зі мною, але, якщо ти повинна слідувати іншим шляхом, я як і раніше буду любити тебе. — Він нахилився до неї. — Вибирай.

Келен, все так же схрестивши руки на грудях, мовчки дивилася на нього. Нарешті її роздратування затихло, і вона кивнула. Потім коротко глянула на Кару. А потім тихенько сказала:

— Піду подивлюся, як там Дю Шайю. Коли Келен відійшла за межі чутності. Кара заговорила:

— Мій обов'язок — оберігати і захищати Магістра Рала, і я не…

Річард жестом перервав її.

— Кара, будь люб'язна вислухати. Ми багато чого разом пережили, ми троє. І всі троє бували на волосині від смерті. І кожен з нас не раз зобов'язаний двом іншим життям. Ти для нас не просто охоронець, і прекрасно це знаєш. Келен — твоя сестра по ейджу. Ти — мій друг. І я знаю, що я для тебе не просто Магістр Рал, і тебе пов'язують зі мною не тільки чарівні пута. Всіх нас пов'язують узи дружби.

— Тому-то я і не можу тебе залишити. Я не залишу вас, Магістр Рал. Я буду охороняти вас з вашого дозволу або без оного.

— Як тобі без ейджа?

Вона не відповіла. Мабуть, боялася, що голос видасть її почуття.

— Кара, тебе здивує, якщо я скажу, що відчуваю себе зараз точно так само без Меча Істини? А я обходжуся без нього довше, ніж ти без ейджа. І від цього у мене моторошне відчуття порожнечі десь всередині. Постійний ниючий біль, ніби мені нічого в житті не потрібно так, як відчути цей жахливий предмет у своїй руці. У тебе так само?

Кара кивнула.

— Кара, я ненавиджу цей меч, в точності як напевно і ти, десь глибоко всередині, повинна ненавидіти свій ейдж. Одного разу ти здала його мені. Пам'ятаєш? Ти, Бердіна і Райна. Я попросив у вас пробачення за те, що змушений просити вас залишити їх поки у себе, щоб ви могли допомогти нам у нашій боротьбі.

— Пам'ятаю.

— Більше всього на світі я б хотів би не потребувати цього меча. Мені б хотілося, щоб панував мир і я міг покласти меч в замку і залишити його там. Але він мені потрібен, Кара. Як тобі потрібен ейдж, без якого ти відчуваєш порожнечу, відчуваєш себе вразливою, беззахисною і переляканою, і соромишся в цьому зізнатися. Я відчуваю те ж саме. Як тобі потрібен ейдж, тому що ти хочеш нас захистити, мені потрібен мій меч, щоб захищати Келен. Якщо з нею що-небудь трапиться через те, що у мене не було меча… Кара, я дбаю і про тебе, тому так важливо, щоб ти зрозуміла. Ти не просто Морд-Сіт, не просто наш охоронець. Ти щось набагато більше. Для тебе важливо також думати, а не просто діяти. Ти повинна бути більше, ніж звичайна Морд-Сіт, щоб ти дійсно могла допомогти як наш захисник. Я розраховую на те, що ти і далі будеш допомагати нам у нашій боротьбі. Зараз ти повинна їхати в Ейдіндріл замість мене.

— Я не стану виконувати цей наказ.

— Я не наказую. Кара. Я прошу.

— Це нечесно.

— Кара, це не гра. Я прошу твоєї допомоги. Ти єдина, до кого я можу звернутися.

Вона сердито подивилася на грозові хмари на горизонті, перекинула на груди довгу світлу косу і стиснула її в кулаці, як зазвичай стискала свій ейдж в припадку люті. Вітерець кидав світлі прядки, які вибилися, їй в обличчя.

— Якщо таке ваше бажання. Магістр Рал, я поїду. — Річард підбадьорливо поклав руку їй на плече. Цього разу вона не напружилася.

— Що ви хочете, щоб я там зробила?

— Я хочу, щоб ти якомога швидше з'їздила туди і назад. Мені необхідний меч.

— Ясно.

Келен глянула в їхній бік. Кара їй махнула, і Келен поспішила до них.

— Магістр Рал наказав мені повертатися в Ейдіндріл, — сухо повідомила Кара.

— Наказав? — Перепитала Келен. Кара лише хмикнула. Вона підвела висячий у Келен на грудях ейдж.

— Для лісового провідника у нього просто талант влипати в у всякі історії. Я попрошу тебе як сестру по ейджу приглянути за ним замість мене, хоча знаю, що мені немає необхідності про це просити.

— Я очей з нього не спущу.

— Спочатку ти повинна перехопити генерала Райбаха, — почав Річард. — У нього візьмеш коней, щоб швидше дістатися до Ейдіндріла. Йому також необхідно повідомити, що ми маємо намір робити. Розкажи йому все. І Верні з